WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія влади в інтерактивному дискурсі - Реферат

Психологія влади в інтерактивному дискурсі - Реферат

таке співвідношення, то вищим є ступінь психічного здоров'я. Натомість неадекватно узалежнена невротична особистість постійно вдається до впорядкування як засобу штучного, неадекватного звільнення від хворобливих залежностей, не досягаючи, як правило, у цьому успіху.
Узалежнення і впорядкування постають і як сторони процесу пізнання та опанування світу суб'єктом. Суб'єкт, що первісно залежить від світу, у ході подальшого поставання узалежнюється від нього дедалі більше, одночасно при цьому автономізуючись. Виразнішими в цьому процесі є характеристики впорядкування. Суб'єкт одночасно впорядковує свій внутрішній світ відповідно до впливів і вимог середовища і зовнішній світ - відповідно до своїх власних потреб, станів і можливостей. Досягаючи дедалі вищого ступеня контролю над світом, арадше над собою у світі, суб'єкт і впорядковує цю сферу відношень, і наповнює її безліччю залежностей.
На ранніх етапах індивідуального розвитку узалежнення і впорядкування існують як цілісний дискурс уходження індивіда у світ, що водночас є процесом проникнення світу в початково синкретичну суб'єктність індивіда. У психоенергетичній парадигмі в дискурсі узалежнення відображаються або набувають утілення енергетично напружені співвідношення, що іманентно притаманні психічному. Упорядкування, натомість, має означати відрив від первинного енергетичного джерела і трансформацію початкової емоційно-чуттєвої основи в раціонально-логічну матрицю. Головним чинником такого раціонального впорядкування індивідуального буття є перебування індивіда в соціумі, вплив соціального оточення на індивідуальну психіку.
Хоча дискурси узалежнення і впорядкування стосуються як індивідуальної, так і соцієтальної психіки, дискурс упорядкування видається очевиднішим, притаманнішим явищам психіки соцієтальної. Насправді ж ці два рівні психічного - індивідуальний і соцієтальний - є навзаєм один для одного чинниками й узалежнення, і впорядкування. Індивідуальна психіка впорядковується завдяки її прилученню до соціальної логіки, а психіка соцієтальна набуває найбільш повноцінного впорядкування в змісті індивідуальних логік. Яскравим прикладом єдності дискурсів узалежнення і впорядкування є ритуал. З одного боку, він має логічно впорядковану структуру спільних дій учасників та загального дійства, а з другого - спирається на базові психічні та особистісні потреби і служить для їхнього задоволення.
Узалежнення і впорядкування становлять психологічну основу багатьох або й усіх соціальних функцій, які виконує соціум чи соціальні інститути щодо окремого індивіда, соціальної групи або спільноти. У цих соціальних функціях, як правило, простежуються дві сторони, або складові: емоційно-енергетична, ірраціональна і формально-логічна, раціональна. Зокрема діяльність суспільних органів, спеціально наділених владними повноваженнями, звичайно скеровується на здійснення влади двох типів: "влади над", що відповідає функції впорядкування, і "влади для", у якій увиразнюється функція узалежнення.
Розгляд найвідоміших типів політичної влади за М.Вебером [3] дає підстави розмістити їх у дихотомічному континуумі, де ближчим до полюсу узалежнення є харизматичний тип влади, до полюсу впорядкування - бюрократичний, а проміжним - традиційний.
Дії соціальної, або офіційної, влади найчастіше і насамперед оцінюються з погляду їхніх упорядкувальних функцій, у межах яких на перший план виступають об'єктивні та об'єктні відношення. Натомість відношення (стосунки) суб'єкт-суб'єктні видаються менш істотними або й зовсім не важливими в контексті виконання владних повноважень. Хоча соціальний порядок, задля забезпечення якого суспільство, по суті, і призначає владні органи, є суто людським продуктом, його справжня людська природа ніби затушовується, стає вихідним фоном, від якого, власне кажучи, і треба відмовитися, відійти, психологічно абстрагуватися.
З енергетично насиченого поля людських стосунків мають вичленуватися відносно постійні, повторювані зв'язки, що можуть підлягати логічному впорядкуванню. Сам процес такого впорядкування і його результат - упорядкований простір соцієтального співбуття - стають об'єктивною соціальною підставою формування відповідних когнітивних структур в індивідуальних свідомостях. І навпаки: ці індивідуальні когнітивні структури є головним, а мабуть, і єдиним психічним засобом упорядкування на всіх його рівнях, у т. ч. й соцієтальному.
Основне, що відрізняє міжлюдські стосунки від будь-якого іншого типу зв'язків і відношень, є іманентна наявність і постійне утворення взаємних суб'єктивних залежностей. Сама лише присутність іншої суб'єктності в просторі індивідуальної активності особи примушує її бодай мінімально зважати на потреби й можливості носія цієї иншої суб'єктності.
За більш очевидним упорядкувальним характером владних функцій завжди криється більш чи менш виражений узалежнювальний зміст. Це узалежнення може випливати із самого характеру стосунків, що завжди мають певне емоційно-чуттєве забарвлення, а може додатково зумовлюватися й посилюватися саме владно-підвладною спрямованістю стосунків, коли владна функція зосереджується навколо досягнення "влади заради влади". Це має місце в ситуації, коли впорядкувальна функція суб'єкта, який здійснює владу, стає прикриттям, оболонкою для більш істотної для нього функції задоволення його власних владних потреб (як, зрештою, і для задоволення специфічних потреб підвладного суб'єкта).
Домінантна позиція у владно-підвладних відношеннях не обов'язково означає психологічну перевагу домінантного суб'єкта над підпорядкованими, їхнє узалежнення від нього. Цілком можливим, а часто й доконечним є узалежнення домінантного від підпорядкованих. Адже сам прагнення домогтися владного статусу примушує суб'єкта діяти згідно з певними вимогами. Крім того, за прагненням влади може критися потреба здобуття позитивних оцінок від оточення, потреба підтвердження виправданості свого існування та правильності світобачення тощо, в основі яких лежить почуття базальної тривоги і невпевненості в собі.
Будь-яка соціальна влада певним чином узалежнює залучених до неї суб'єктів - і владних, і підвладних. Таке узалежнення здійснюється через різні форми. Воно є очевиднішим у випадку харизматичної влади, але має специфічне місце і в структурі влади традиційної та бюрократичної.
Первинне і вторинне узалежнення. Дискурс узалежнення має дві форми (субдискурси), які, з одного боку, тісно переплітаються між собою і становлять дискурсивну неподільність, а з другого - кожний із них становить якісно інакшу, відмінну від іншого сторону дискурсу узалежнення. Ці два субдискурси, або дві сторони, а в певному розумінні й два рівні дискурсу узалежнення можна окреслити як
Loading...

 
 

Цікаве