WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія влади в інтерактивному дискурсі - Реферат

Психологія влади в інтерактивному дискурсі - Реферат

взаємного узгодження позицій і статусів учасників. Третя група, найчисленніша серед вивчених механізмів, зумовлює примусово-наказово-обмежувальний модус владно-підвладної взаємодії з погляду панівної і підлеглої сторін. Четверта група включає механізми, що роблять взаємодіюемоційно насиченою і формують її за шкалою "любов - ненависть". Нарешті, п'ята сукупність механізмів, що в багатьох відношеннях близька до другої, стосується встановлення або порушення різних видів близькості - віддаленості між учасниками взаємодії, насамперед просторової та психологічної.
Психологічні вигоди підпорядкування. Менш очевидним, але не менш загальним, ніж потреба домінування, є прагнення підпорядкуватися, бути підлеглим, залежним. Оскільки жива істота чи психічний суб'єкт не можуть існувати поза певним середовищем, то вони ніби приречені на те, щоб якимсь чином до цього середовища устосунковуватися, пристосовуватися до його умов. Цілковита нездатність до такого пристосування означає нездатність до самого існування. У будь-якому вияві влади над оточенням, яку має індивід, завжди має місце і його узалежнення від цього оточення, підпорядкування йому. Адже сама наявність середовища, у якому індивід має утвердитися, означає залежність від такої наявності.
Порівняно з домінуванням, підпорядкування має здебільшого менш виразний, часто зовсім непомітний характер. Воно виражається не лише в актах інтерсуб'єктної взаємодії, а насамперед у внутрішніх позиціях її учасників. У різних версіях соціального психоаналізу досить докладно відстежено загальнолюдську потребу підкорення авторитетові, ідентифікації з вождем. Найчастіше така ідентифікація відбувається майже автоматично, майже несвідомо і не виділяється її суб'єктами як якийсь особливий феномен.
Якщо підпорядкування іншій особі є ніби психологічною суттю процесу ідентифікації, то в протилежному йому за багатьма ознаками процесі проекції таке психологічне підпорядкування втілюється не меншою мірою. І це хоч би через те, що, по-перше, суб'єкт потребує мати за об'єкт проекції більш чи менш значущу для нього особу, по-друге, ця особа повинна мати певний набір рис, до яких ніби допасовується проекція. А з другого боку, підпорядковуючись іншій особі, суб'єкт й ідентифікується з нею, і проектує на неї свої власні риси й комплекси.
Підпорядкування, так само як і домінування, може виконувати компенсаторну функцію для психологічно слабких індивідів, відігравати роль своєрідного психологічного костура. Основна психологічна вигода підпорядкування полягає, очевидно, у відмові від відповідальності. Можна говорити про два варіанти такої відмови - від відповідальності позитивної і негативної. Відмова від позитивної відповідальності означає, що індивід, передчуваючи свою неспроможність у виконанні певних функцій, наперед відмовляється від них, перекладаючи керівні обов'язки та відповідальність на іншу особу. А з того, хто неспроможний бути відповідальним, "нічого й не візьмеш".
Що ж до негативної відповідальності, то тут може йтися про те, що індивід визнає свою неспроможність у разі вчинення ним - реально чи потенційно - неправильних або неадекватних дій. Готовність визнати свою провину, а відтак віддатися "під справедливий суд" інших, перетворює індивіда з винуватця на одну з жертв його власної неспроможності. Таке каяття робить його водночас винним і невинним, а "покірної голови й меч не бере".
Уже в самому підпорядкуванні як прямій відмові від узяття на себе більш-менш самостійних владних функцій криється намагання бодай непрямо володіти ситуацією взаємодії. Той, хто підпорядковується, прагне змінити дискурс взаємодії, надаючи йому більш сприятливого для себе забарвлення та нейтралізуючи можливі негативні аспекти.
Проте підпорядкування може мати й більш химерний, багатоплановий характер і мати на меті якраз протилежне: здобуття домінантної позиції. Така позиція здобувається в непрямий спосіб, а зайняття позиції підлеглої сторони стає засобом відповідного маніпулювання стороною, якій віддається позірна перевага у взаємодії. Двома найтиповішими шляхами такого маніпулятивного підпорядкування є, по-перше, вияв своєї безпорадності і заклики про допомогу, по-друге - увиразнення відповідних переваг іншої сторони. Обидва модуси поведінки передбачають спонукання цієї іншої сторони до вчинення відповідних дій і взяття на себе відповідальності за них.
Крім різного типу компенсаторних функцій, підпорядкування може відігравати роль досить адекватного самоствердження, насамперед у тому разі, коли підпорядковується особистість, схильна до постійного надмірного домінування. Нерідко це особистість у певному розумінні психопатична, така, що має проблеми з адаптацією до соціального оточення. Підпорядкування для неї може мати зміст належної корекції поведінки й ставлень.
Взаємна залежність керівників і підлеглих. У переважній більшості стосунків і взаємодій, які мають місце в соціумі, взаємне зайняття суб'єктами позицій домінування і підпорядкування відбувається доволі стихійно, але водночас згідно з неписаними соціальними нормами. Коли ж ідеться про стосунки формалізовані, рекомендовані офіційно, то тут позиції керівництва - підлеглості визначаються заздалегідь і приймаються всіма сторонами взаємодії як обов'язкові до виконання.
У соціальній психології відомо, що формальні стосунки керівництва - підлеглості виявляються продуктивнішими, якщо істотно збігаються із структурою неформальною. Між формальною і неформальною структурами стосунків домінування - підпорядкування є істотні відмінності. З одного боку, формалізована структура владно-підвладних співвідношень є жорсткіша, нав'язує учасникам взаємодії відповідні позиції заздалегідь і ззовні. Перебування на цих позиціях зазвичай має для суб'єкта істотну соціальну, зовнішню значущість, але з другого боку, внутрішня, особистісна значущість таких співвідношень може бути досить незначною, оскільки не зачіпає глибинної суб'єктної мотивації (мабуть, за винятком мотивації кар'єри).
Зовнішнє добровільно-вимушене прийняття владної чи підвладної позиції здебільшого сприймається як чинник, що не містить істотної об'єктивної оцінки самого суб'єкта. Знову ж таки виняток тут можуть становити виражені кар'єрні устремління особи, які часто-густо виконують компенсаторну функцію.
У між суб'єктних стосунках позиції домінування і підпорядкування, як правило, взаємно узгоджуються. Суб'єкти діють згідно з визначеними для них і взятими на себе функціями, а відтак ці стосунки не набувають проблемного характеру і їхній владно-підвладний зміст найчастіше залишається непоміченим. А найбільше цей зміст увиразнюється тоді, коли суб'єкт, від якого вимагається або очікується підпорядкування, не в змозі
Loading...

 
 

Цікаве