WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія влади в інтерактивному дискурсі - Реферат

Психологія влади в інтерактивному дискурсі - Реферат


Реферат на тему:
Психологія влади в інтерактивному дискурсі
Домінування і підпорядкування. Будь-які владно-підвладні стосунки мають сенс лише тоді, коли охоплюють, включають щонайменше дві сторони: одну, яка владує, домінує, і другу, яка є об'єктом такого домінування, владування. Якщо владно-підвладні співвідношення вважати за атрибутивну характеристику кожного акту соціальної взаємодії, то належить визнавати в ньому наявність двох сторін: домінуючої і підпорядкованої. Навіть коли мова йде про поведінку окремого автономного суб'єкта, дуже опосередковано пов'язану з певним соціальним контекстом, то й у цьому разі його позиція може бути охарактеризована за ознаками домінування або підпорядкування. Натомість, відповідно, підпорядкований або домінантний інший суб'єкт може бути присутній опосередковано, невидимо, умовно.
У владному контексті взаємин їхня домінантна сторона зазвичай постає як очевидніша. Це, зокрема, дістає вияв у помітно більшій кількості термінів, що означають різні види й форми домінування: панування, керівництво, лідерство, перевага, вищість, зверхність тощо, тоді як підпорядкування має набагато менший синонімічний ряд. Факт більшої очевидності владної позиції в стосунках може мати принаймні три психологічні пояснення. По-перше, владна сторона набагато виразніше виявляє, утілює свою власну суб'єктність; вона є стороною ініціативною, яка ухвалює рішення, нав'язує їх іншим учасникам, визначає дискурс спілкування. По-друге, для самого суб'єкта мотивація посідання владної позиції є очевиднішою й зрозумілішою, ніж мотивація підпорядкування. По-третє, владно-домінантна позиція, як правило, має більший соціальний престиж.
Проте сама очевидна потреба того, хто домінує, мати іншого суб'єкта як об'єкта домінування вже означає певну залежність домінантної сторони від підпорядкованої. Відтак домінування і підпорядкування слід звичайно розглядати як протилежні полюси цілісного простору стосунків, але їх взаємна зумовленість настільки вагома, навіть діалектична, що один полюс не може існувати без іншого, а відтак їхнє протиставлення практично завжди є вельми відносним.
Досить широке розуміння явища влади веде до визнання її за іманентну властивість кожної живої істоти (як у Ф. Ніцше [1]) або психічного індивіда (як в А. Адлера [2]). І в тому і в тому контексті влада постає як невід'ємна сторона, властивість живої істоти, що взаємодіє з оточенням і в цій взаємодії намагається утвердити власне існування, задовольнити свої потреби, дотримати власних інтересів, захиститися від конкурентних впливів інших істот. Для того щоб бути, треба виявляти себе, заявляти про себе, висловлювати домагання щодо середовища. Оскільки існування неможливе без натрапляння на труднощі й перешкоди, то їхнє подолання стає доконечною потребою, а це означає утвердження суб'єкта у владній позиції. Таким чином, якщо потреба домінувати є первісною іманентною потребою психічного суб'єкта, то давній спір З. Фройда і Адлера про первинність чи то сексуальних, чи то владних потягів має бути розв'язано на користь останніх.
Владні потяги пронизують усю сферу психічного життя індивіда, опановуючи, зокрема, й сексуальною. Можливість чи неможливість задоволення сексуальних потреб суб'єкта визначається змістом його стосунків з оточенням, залежить від ступеня домінування оточення над індивідом або індивіда над оточенням. Накладаючи численні табу на сексуальну сферу, соціум обмежує індивіда, упокорює його, але водночас спонукає до реалізації відповідних потреб непрямим чином. Індивід, отже, "вислизає" з-під суспільних заборон і, бодай почасти, здобуває владу над обставинами. Пряме ж задоволення сексуальних потреб тим паче передбачає присутність інших осіб, і контекст такого задоволення набуває ще більш вираженого владно-підвладного характеру.
Чи не найяскравішим утіленням поєднання сексуальних і владних імпульсів є садизм, де сексуальні і владні потреби задовольняються одночасно, а незадоволення одних унеможливлює задоволення інших. Щоправда, можна вести мову про так званий не сексуальний садизм, наявність якого могла б бути додатковим аргументом на користь первинності саме владних потреб, а не сексуальних. Проте цей аргумент зазвичай спростовується в результаті поглибленого аналізу, за яким не сексуальний садизм звичайно виявляється захисним або компенсаторним варіантом садизму сексуального.
Компенсаторну функцію виконує не лише маскування сексуальності. Увагу багатьох психологів - дослідників влади - привертала компенсаторна функція домінування. Для особи, яка має значну владну потенцію і для якої застосування владних можливостей не становить психологічної проблеми, влада здебільшого не набуває самодостатньої цінності, а прагнення влади не перетворюється на один із провідних мотивів активності. Владна функція спрацьовує ніби сама по собі, а здійснення владних повноважень є звичайним і звичним модусом активності.
Натомість для особи, невпевненої у власних силах, психологічно слабкої, неспроможної до адекватного досягнення, здобуття домінантної позиції та посідання влади виявляється вельми привабливим. Особливо актуальним таке прагнення стає для різного роду невротичних особистостей і є, власне кажучи, одним із найзначучіших елементів конструйованого ними "несправжнього", вигаданого невротичного світу. У такому неадекватному відображенні дійсності позбавлена реальних владних можливостей особа захищається від усвідомлення своєї неповноцінності тим, що уявляє себе істотою владною, спроможною, потентною.
Оскільки в основі фіктивного компенсаторного владного статусу лежить не справжня психологічна міць, а особистісна слабкість, то через будь-які вияви такої "домінантної" позиції тою чи тою мірою проступає психологічна неадекватність. Відтак зазнавані невдачі, як правило, спонукають індивіда не до належної корекції поведінки, а до ще виразніших намагань укріпити свою владність. Такі залежності становлять одну з істотних характеристик невротичного кола. І загальна історія людства, і зміст повсякденних людських стосунків дають безліч прикладів свідомої, напівсвідомої чи майже несвідомої активності осіб, які потерпають від комплексу малоцінності і прагнуть заглушити його, замаскувати через здобуття влади над іншими людьми. (Класичним прикладом є комплекс Наполеона, який спонукає низькорослих чоловіків до владного вивищення над оточенням).
Узагальнення результатів низки досліджень дає підстави для визначення кількох основних інтерактивних механізмів (радше сукупностей, класів механізмів) домінування - підпорядкування. По-перше, слід вести мову про механізми взаємної суб'єктної активації учасників владно-підвладної взаємодії. Друга сукупність механізмів стосується
Loading...

 
 

Цікаве