WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток пізнавальної са-мостійності, інтересу до знань і по-треби до самоосвіти — важливі проблеми педагогічної теорії і практики - Реферат

Розвиток пізнавальної са-мостійності, інтересу до знань і по-треби до самоосвіти — важливі проблеми педагогічної теорії і практики - Реферат

загальнонавчальних умінь і навичок. На думкуВ. Сухомлинського, саме своєчасно і міцно сформоване вміння вчитися дає можливість розвинути пізнавальну активність учня, стає основою культури інтелектуальної праці.
Зараз сучасний стан роботи по виробленню в учнів умінь і навичок навчання є однією з основних причин незацікавленості дітей у здобутті знань; він не сприяє розвитку пізнавальної активності школярів, їхній самоосвіті, якоюсь мірою навіть гальмує задоволення дитячих інтересів, нахилів, зацікавлень та здібностей. Тим самим не створюється необхідної грунтовної основи постійного самовдосконалення особистості.
Не випадково сучасні дослідники, кращі вчителі-практики шукають шляхи, які б сприяли міцному формуванню загальнонавчальних умінь і навичок, що у кінцевому результаті привело б до підвищення ефективності навчання і, що особливо важливо, активізації самостійної роботи учнів.
Нагадаємо, що питання формування загальнонавчальних умінь і навичок виникло не сьогодні. Воно й раніше постійно турбувало науковців різних країн. Особливого значення ця проблема набула в міжвоєнну добу. Педагогіка 20-50-х років, як зазначав Г. Терлецький, "взяла на себе розв'язку й цеї пекучої проблеми: не тільки завдавати, але передовсім навчити, як вчитися..." (31, 12-13)
Увага до цього питання пояснювалась динамічним характером виховання, необхідністю нової організації самочтійної праці учнів у школі, що було викликано зміною взаємовідносин учителя й учня в процесі навчання, коли учень почав займати активну, діяльну позицію. Тому тогочасна дидактика почала звертати більше уваги, ніж раніше, на підготовку учні до раціонального самонавчання, самоосвіти та самовиховання. Основним постулатом розв'язання цієї проблеми у тогочаній педагогіці стало гасло: "навчити учня, як він має вчитися".
Об'єктивна самооцінка - провідна внутріособистісна детермінанта формування прагнення до самопізнання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення особистості.
Навчально-виховний процес у початковій школі складається із ряду навчальних дисциплін, програмами яких передбачено не тільки засвоєння специфічних знань, а й становлення школяра як особистості. Завдання вчителя, працюючи в колективі і з колективом школярів, сприяти формуванню адекватної самооцінки, яка, в свою чергу, має стимулювати розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів.
Існує певна залежність між формуванням адекватної самооцінки молодшого школяра і змістом та формами організації навчально-виховного процесу в початкових класах загальноосвітньої школи. Формування оціночних і самооціночних суджень молодших школярів залежить від інтесивності залучення дитини до активної колективно-групової навчальної діяльності, від стимулювання в процесі її організації і самооціночних суджень.
На початкових етапах організації педагогічно-оціночної діяльності самооцінка молодшого школяра безпосередньо впливає на процес і результати навчання і спілкування. Занижена або завищена самооцінка дитини шкодить інтенсивному залученню її у навчальний процес і негативно впливає на взаємовідносини між однолітками.
На подальших етапах оціночної діяльності в міру розвитку рефлексії разом з підвищенням інтенсивності навчання і міжособистісного спілкування з'являється тенденція зворотного впливу - навчального процесу і міжособистісного спілкування на характер самооцінки.
Соціально-педагогічними умовами формування адекватної самооцінки є:
а) організація колективно-групових форм навчальної і позанавчальної діяльності з обговоренням її результатів;
б) поетапне формування самооцінки, яке передбачає перехід від оцінки учителем окремих актів поведінки і вчинків дітей до оцінки їх мотивів і внутріособистісних детермінант;
в) забезпечення сприятливого місця дитини у підсистемі міжособистісних стосунків класного колективу;
г) утвердження гуманістичного стилю взаємовідносин між вчителем і учнями з завищеною і заниженою самооцінкою;
д) усунення негативних впливів зовнішніх оцінок;
е) наявність в класі атмосфери загальної доброзичливості і творчого пошуку.
У комплексі проблем формування соціально активної сосбистості суттєва ролб належить проблемі самоствідомості у взаємозв'язку з її внутрішніми процесами - самопізнанням, емоційно-цілісним відноошенням до себе і саморегуляцією.
У процесі життєдіяльності особистість розвивається і удосконалюється, в результаті цього вона змінює своє ставлення до самої себе.
Самооцінка, як і інші особистісні утворення, формується в діяльності. Через усвідомлення результатів діяльності особистість приходить до усвідомлення себе як суб'єкта діяльності, до оцінки своїх можливостей і якостей. Для дітей молодшого шкільного віку вирішальним фактором формування самооцінки виступає навчальна діяльність і міжособистісні стосунки.
Самооцінка молодшого школяра потребує поетапного формування. Характер самооцінки дитини безпосередньо впливає на його ставлення до навчання, однолітків, до шкільного класу як до колективу. В даному разі занижена або завищена самооцінка шкодить інтенсивному залученню молодшого школяра в навчальний процес і негативно впливає на його взаємостосунки з однолітками. Відзначено стійкий зв'язок між позитивним ставленням учнів до навчальної діяльності і формуванням адекватної самооцінки. Негативне ж ставлення до навчання формує неадекватну самооцінку. зв'язок в обох випадках зростає від класу до класу.
Фактором формування адекватної самооцінки учнів молодших класів є конкретна соціальна ситуація, яка, з одного боку, визначається навчально-виховною роботою учителя з учнями, а з іншого боку - місцем учня в системі неофіційних стосунків шкільного класу як колективу.
При організації оціночної діяльності в процесі навчання перш за все повинні бути передбачені методичні прийоми, що сприятимуть усвідомленню кожним учнем, що і як він робить на уроці на тлі емоційної насиченості навчального процесу і стимулювання самостійності, які також би сприяли усвідомленню, як позитивних, так і негативних особистісних якостей школярів, що сприяють або перешкоджають успішності кожного, і, нарешті, стимулюють узагальнений самоаналіз власної навчальної діяльності.
На стані проектування процесу міжособистісного спілкування головну увагу слід приділити забезпеченню суспільно значущої мотивації вибору однолітка для спільної діяльності; це стимулює кожного школяра для об'єктивної оцінки тих, хто поруч з ним, разом з тим створює сприятливі умови для організації педагогом емоційного передбачення дітьми результатів їхньої діяльності для однолітків і власне себе.
Удосконалення педагогічних взаємодій, глибоке знання вчителем вікових, індивідуальних особливостей учнів, розуміння мотивів їх поведінки і діяльності, об'єктивність педагогічної оцінки, удосконалення стилю педагогічного керівництва виховним процесом - необхідні умови формування адекватної самооцінки, самосвідомості, а, значить, особистості в цілому кожного школяра.
Loading...

 
 

Цікаве