WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Переживання самотності як чинник узалежнення особистості від алкоголю (магістерська робота) - Реферат

Переживання самотності як чинник узалежнення особистості від алкоголю (магістерська робота) - Реферат

Немає однозначної відповіді на запитання: „Що провокує виникнення кризи: зовнішні чи внутрішні фактори?" соціальна інтервенція, зовнішні впливи знаходять грунт, підштовхуючи людину до кризи, виводячи її розвиток на передбачувану траєкторію, яка згодом може виявитись забороненою, тобто небезпечною для здоров'я, подальшого розвитку, навіть руйнівною. Людині, яка переживає кризу, доводиться докорінно себе перетворювати, відмовляючись від звичного і зручного уявлення про власну цінність, про своє призначення у цьому світі [75] Кризу можна визначити як тривалий внутрішній конфлікт з приводу життя в цілому, його сенсу, головних цілей і шляхів досягнення.

Не завжди небезпекою є сама криза. В психологічній кризі можна визначити дві сторони: небезпеку для особистісного зростання та потенціал для особистісного зростання. Це залежить від того, як буде поводити себе людина на даному етапі.

Для виникнення особистісної кризи зазвичай потрібна певна кризова ситуація і подія. Коли вона накладається у часовому відношенні з кризою, подія стає небезпечною для людини. Отже, стан спільної по часу небезпеки складає суть поняття „кризова подія". Дане явище є „небажаним" для людини. Це може бути загроза її здоров'ю, соціальному статусу, матеріальному благополуччю, втрати внутрішньої рівноваги[39].

Проблему осмислення витоків особистісної кризи і її вікову динаміку досліджували багато авторів. Ерік Еріксон, творець его-теорії особистості виділив 8 стадій психосоціальної теорії особистості. Він вважав, що кожна з них супроводжується „кризо-поворотними моментами в житті індивіда, який виникає як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості і соціальних вимог, які висуваються до індивіда на цій стадії". Кожна психосоціальна криза супроводжується як позитивними так і негативними наслідками. Якщо конфлікт вирішений, то особистість збагачується новими, позитивними якостями, якщо не вирішується – виникають симптоми і проблеми, які можуть бути причиною розвитку психічних та поведінкових розладів.[28].

Таблиця 1.1.

Стадії психосоціального розладу (за Е.Еріксоном)

Стадія

Вік

Психосоціальна криза

Сильні сторони

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Орально-сенсорна

М'язово-анальна

Локомоторно-генітальна

Латентна

Підліткова

Рання зрілість

Середня зрілість

Пізня зрілість

Народж.-1 рік

1-3 роки

3-6 років

6-12 років

12-19 років

20-25 років

26-64 роки

65 років -смерть

Базальна довіра - недовіра

Автономія - сором та сумнів

Ініціативність-провина

Працелюбність-неповноцінність

Его - ідентичність- ролеві зміни

Інтимність - ізоляція

Продуктивність- застій

Его - інтегрованість- відчай

Надія

Сила волі

Ціль

Компетентність

Вірність

Любов

Турбота

Мудрість

Існує думка, що життєва криза – це перехідний період життя людини, коли відбувається ламання і активна зміна реалій особистості. Так, характерні для багатьох особистісних криз прагнення „втекти від себе" – це ніщо інше, як прагнення людини позбутися тієї ролі, яка чомусь стала причиною її гармонійного розвитку. Життєва криза характеризується неможливістю ( або труднощами) у засвоєнні нової життєвої ролі або ускладненнями з можливістю позбутися старої життєвої ролі.

Іншим випадком дисгармонійного розвитку особистості може бути нерозвинутість вищи психологічних ролей людини, що пов'язане з нерозвиненістю її важливих соціальних функцій. Роль „алкоголіка" чи „наркомана" може бути прагненням захиститись від життєвих негараздів, втеча від одних життєвих ролей і спроба "заховатись" у рамках іншої ролі.

Оцінювання ролі, що відбувається в процесі життєвої кризи, завжди супроводжується руйнуванням її адаптивної, захисної функції: втратою смислу життя, порушенням адекватного уявлення про себе, втратою звичних форм поведінки пов'язаною з необхідністю створювати нові поведінкові моделі (в тому числі і адаптивні), яких перед тим ще не було і.т.д. Це руйнування не має пройти безболісно, особливо якщо побудова нових ролей чи прийняття їх ускладнені [63,13].

Життєва криза – це переломний етап в житті особистості, рубіж між новим і старим досвідом, якісний перехід від одного стану в інший. Він, як і всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню ( обумовлену поступовими внутрішніми змінами, що призводять до якісного стрибка); зовнішню, обумовлену обставинами життя складних міжособистісних стосунків, якимись значущими життєвими подіями.

Детермінанти життєвої кризи – психологічні проблеми особистості. Вони виникають на всіх етапах розвитку людини, у різних сферах її діяльності. Наслідки можуть бути різноманітні, в залежності від того, як сприймає кризу особистість і що вона робить для її подолання, від того, хто з оточення перебуває поряд і чи перебуває поряд взагалі, що є важливим для особистості і впливає великою мірою на здатність і бажання долати життєву кризу.

Класифікують кризи за різними критеріями: стать, вік та ін..

Коротко охарактеризуємо кризу „середини життя".

Даний психологічний феномен переживають люди, які досягли 40-45-ти річного віку. Криза полягає у критичній оцінці та переоцінці того, що було досягнено в житті до цього часу. Нажаль, дуже часто ця переоцінка призводить до розуміння того, що „життя пройшло даремно і час уже втрачено". В результаті домінуючим на загальному фоні настрою стає депресивний стан. Як вважав Юнг, чим ближче середина життя, тим більше людині здається, що знайдені правильні ідеали, принципи поведінки [39,548].

Однак, дуже часто соціальне утвердження відбувається за рахунок втрати цілісності особистості, інтрофованого розвитку тої чи іншої її справи тої чи іншої її сторони. Крім того, багато людей намагаються перенести психологію фази молодості через поріг зрілості. Тому в 35-40 років стають частими депресії, ті чи інші невротичні розлади, які і свідчать про настання кризи. На думку Юнга, суть даної кризи являється у тому, що людина зустрічається з своїм несвідомим.

Великого значення кризі „середини життя" надавав Е. Еріксон [28]. Вік 30-40 років він називав „десятиліттям фатальної четвірки" , головними проблемами якого являється зниження фізичних сил, життєвої енергії і зменшення сексуальної привабливості. До цього віку, як правило з'являється усвідомлення розбіжностей між мріями, життєвими цілями людини і його реальним становищем.

Будь-яка криза вражає людину на емоційному рівні. Для її подолання у будь-якому віці потрібна значна „емоційна гнучкість", а також духовна гнучкість".

Отже, проаналізувавши психологічні особливості переживання самотності особистістю слід відзначити, що не дивлячись на відносно короткий термін існування психології як науки у багатьох її напрямах вивчався даний особистісний феномен (людиноцентричний підхід К. Роджерса, екзистенційна психологія - І. Ялом, В Франкл, Р. Мей, гуманістична психологія – А. Маслоу, Е. Фромм та ін. ).

Самотність – особистісний феномен, причинами якого можуть бути як соціальні, так і індивідуально-особистісні фактори. Дане почуття поширене серед людей, які не мають близьких стосунків, у яких відсутні дружні зв'язки. Самотність – суб'єктивне відчуття, особистість може розглядати його з двох сторін: як проблему чи як звичайний стан. Особливості сприймання цього почуття може залежати від різних чинників: типу темпераменту, характеру, індивідуальних особливостей ЦНС, моделі взаємовідносин у сім'ї, робочому колективі та ін.. Коли людина не прагне до широкого кола спілкування, коли їй комфортно з мінімальним близьким оточенням – такий стан не розглядається як проблемний, у протилежному ж випадку його можна називати проблемним. Зазвичай, самотність визначається як сукупність таких основних почуттів, переживань та реакцій: відчай, тривога, депресія ( почуття горя, відчуження та ін.), нудьга, нетерпіння, неможливість зосередитись, нелюбов до себе.

Науковці виділяють наступні типи самотності особистості:

- зовнішня;

- внутрішня;

- хронічна ( тривалий час відсутні соціальні контакти );

- ситуативна пов'язана зі стресовими подіями;

- тимчасова ( періодична ) - напади самотності.

Ряд авторів виділяють особистісну кризу, як чинник виникнення почуття самотності. Життєва криза – це переломний етап в житті особистості, рубіж між новим і старим досвідом, якісний перехід від одного стану в інший. Він, як і всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню та зовнішню. Детермінанти життєвої кризи – психологічні проблеми особистості.

Loading...

 
 

Цікаве