WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Переживання самотності як чинник узалежнення особистості від алкоголю (магістерська робота) - Реферат

Переживання самотності як чинник узалежнення особистості від алкоголю (магістерська робота) - Реферат

Психологічний підхід. Узагальнюючи положення деяких психоаналітичних теорій можна сказати, що самотність розглядалась в цій психологічній парадигмі як негативний стан, корені якого сягають дитинства.

Зілбург розрізняв поняття „самотність" та „усамітнення". Він вважав усамітнення нормальним станом, який виникає внаслідок відсутності чогось конкретного. Самотність ж – неприємне неподоланне константне відчуття. Зілбург вважає, що причинами самотності є 4 особистісних риси: нарцисизм, манії величі, ворожість, а також прагнення зберегти інфантильне відчуття власної всемогутності. Така нарцисична ситуація починає формуватися в дитячому віці, коли дитина разом з відчуттям радості бути улюбленою відчуває стрес, викликаний тим, що вона маленька, яка має чекати задоволення своїх потреб від інших[97].

Про аксіологію самотності писав Г. Саліван. Розглядаючи потребу в людській близькості, він вважав, що вона, починаючись в дитинстві ( прагнення дитини до контакту), в підлітковому віці виражається употребі в друзях, якими можна спілкуватись та проводити час. Якщо він не може задовольнити дану потребу, то у підлітка може виникнути глибоке відчуття самотності.

Фромм-Рейхман, виділяючи причини самотності підкреслювали шкідливий вплив і наслідки передчасного відлучення дитини від материнської ласки.

Людино-центричний підхід К. Роджерса до проблеми самотності відрізняється від психоаналітичного тим, що в ньому мало звертається увага на дитячі спогади людини, вважаючи, що самотність викликана поточними впливами, які відчуває особистість. Згідно з його поглядом, самотність це прояв вміння користуватись, а його причина феноменологічне неспівпадіння уявлень індивіда про власне „Я". Якщо проаналізувати процес виникнення самотності, то можна виділити наступні етапи [86]:

1) суспільство впливає на людину, примушуючи вести себе у відповідності з соціальними нормами, обмежуючи свободу її дій взірцями та зразками;

2) через вищесказане виникають протиріччя між внутрішнім „Я" і проявами „Я" у відносинах з іншими людьми, що веде до втрати смисла існування.

3) індивід стає самотнім, коли подолавши бар'єри на шляху до власного „Я", він думає, що йому буде відмовлено у контактах зі сторони інших. Тут і виходить замкнуте коло: людина думає, що його власне "Я" відкинуте і занурюється у роздумах, само навіюється.

Екзистенцій на психологія (І. Ялом, К. Мустакас). Екзистенційна психологія тісно пов'язана з екзистенційною філософією. Ряд філософів екзистенційного напрямку (М. Бубер, П. Типлих) значно вплинули на психологів, проте вершинами екзистенційної психології на сьогоднішній день є теорії та методологічні основи психологічної практики, розроблені на основі екзистенціалізму такими авторами, як В. Франкл, Р.Мей.

В екзистенційній психології виділяють базовий конфлікт, обумовлений конфронтацією індивіда, під яким розуміють певні кінцеві фактори, які є невід'ємною складовою буття людини в світі. Самотність чи ізоляція відносяться до негативних якостей. Екзистенціалісти, на відміну від представників інших вище перелічених напрямків, не вважають дане відчуття психологічним і бачать його причини в умовах людського буття.

Один з представників екзистенційного напрямку Ірвін Ялом, який розглядаючи ізольованість відмічає, що це не є ізольованість від людей з самотністю, яка цим породжується і не внутрішня ізоляція. Це фундаментальна ізоляція – і від інших істот, від світу. Таким чином, він виділяє 2 види ізоляції[95]:

- екзистенційну;

- фундаментальну.

У людини (за І.Яломом) існує 2 способи відмежування себе від страху ізоляції – прийняття її як якості та спілкування, не приймаючи своєї ізоляції, не зустрічаючи її рішуче, людина не зможе з любов'ю звернутися до інших.

Говорячи про спілкування, як спосіб подолання ізольованості, слід розглянути типи відносин, запропоновані А. Маслоу та Е. Фроммом[42;81].

А. Маслоу – один з засновників гуманістичного напрямку в психології вважав, що діяльність людини визначається 2 типами мотивів: усунення дефекту та ріст. Він виділив наступні характеристики людини, яка орієнтована на ріст: вміння реалізувати свій потенціал, висока само досконалість, менша залежність від середовища, менша потреба в міжособистісній взаємодії, сприймання людини як індивідуальності. Таким чином, такі люди керуються не зовнішніми, а внутрішніми детермінантами[42]. Виходячи з цього, Маслоу виділив 2 типи любові – дефіцитарну та буттєву. Порівнюючи їх, він вважав, що для миттєвої мотивації притаманна автономність, велика безкорисливість, турботливість, альтруїзм.

Є.Фромм у своїй праці „ Искуство любить" також торкається питання про те, що таке „ненуждающиеся" відносини. Він вважає екзистенційну ізоляцію причиною серйозних людських переживань[81]. Спостерігаючи за тим як людина у ході свого життя долає ізоляцію, Фромм пише, що ні творча діяльність, ні наслідування звичаїв ні групові вірування не були достатніми для даного подолання. Вони були „частковими відповідями". Повна відповідь – досягнення єднання з іншою людиною в любові. Як і Маслоу, він пропонує свою класифікацію типів любові. Автор виділяє братську любов, батьківську любов, любов до Бога, зрілу любов та ін. Фромм відрізняв „абіотичне злиття" та „зрілу" любов, яка є „союзом при умові збереження індивідуальності". Любов, за Е. Фромом, - „відповідь на проблему людського існування". До характеристик зрілої любові автор відносить вміння віддавати, а не брати, турботливість, чуйність, повагу.

У своїй праці Е. Фромм говорить, що чоловіки та жінки стали схожими. Єднання по засобах пристосування здійснюється тихо, диктується шаблонами і саме по цій причині не часто взаємодія є достатньою для подолання тривоги, самотності [81;83] .

Аналізуючи феномен самотності можна виділити ряд її причин.

Особистість, яка сформована у певному соціумі, менталітеті має своє специфічне ставлення до проблем на рівні колективного несвідомого. У кожного з його представників формується своє ставлення до надій, вчинків, явищ, але всеодно колективний досвід впливає, хоча людство і не усвідомлює цього. Самотність можна розглядати з двох сторін: як проблему чи як звичайний стан. Коли людина не прагне до широкого кола спілкування, коли їй комфортно з мінімальним близьким оточенням – такий стан не розглядається як проблемний.

Охарактеризувати самотність можна на прикладі людей з інтровертивними та екстравертивними характеристиками.

Інтроверт – людина, глибоко занурена у свій внутрішній світ, екстраверт ж навпаки – прагне до активного спілкування[44]. Самотність у натовпі справді можлива для інтроверта, екстраверт ж швиденько знайде співбесідника. Йому важлива зміна вражень і поки навколо є люди від самотності він страждати не буде.

Інтроверту ж важливо мати одного чи двох друзів, бажано з такими ж особливостями характеру. Інколи процес спілкування в них проходить специфічно – вони мовчки сидять. Самотність може виникнути у випадку втрати друга з певних причин, а встановити тісний контакт з іншою людиною їм важко внаслідок індивідуальних особливостей. Але, як відомо, чистих екстравертів та інтровертів не існує. Отже, дана причина виникнення самотності є неоднозначною та суперечливою.

У житті кожної людини є ситуації коли їй потрібно побути на одинці з собою. Про самотність, як проблему у цьому випадку можна говорити коли даний етап записується всупереч її бажанню, коли від самотності людина починає страждати. В психології є поняття емоційно-інформаційного ладу або сенсорної депривації. Якщо людині, відповідно до особистих потреб, бракує спілкування, життєвих вражень то у неї можуть виникнути проблеми психічного і самокритичного характеру. Іншими словами це явище можна назвати інформаційним голодом. Подібні страждання від самотності – ніщо інше, як прояв депривації: сенсорної, вербальної чи навіть тактичної. Впродовж всього життя ми перебуваємо у пошуку коханої людини, близького друга, а у крайньому випадку просто спілкування. І не випадково проблема особистості і спілкування не тільки є центральною для психології, як науки, а є найпопулярнішою темою для розмов для всіх прошарків населення, у представників найрізноманітніших професій, на різних вікових етапах, людей з різними поглядами та інтересами.[87,8]

У контексті міжособистісної взаємодії дуже важливо детальніше розглянути питання про те, що спричиняє самотність. Передусім, слід зазначити, що самотність є однією з відчутних причин браку спілкування й задоволення соціальних зв'язків. Вона є одним з тих психологічних чинників, які впливають на емоційний стан людини, являє собою сукупність емоцій, що виникають у відповідь на відчутний дефіцит ( якісний і кількісний) у соціальних контактах. Самотність поширена серед людей, які не мають близьких стосунків, у яких відсутні дружні зв'язки. Люди можуть опинитися в умовах самотності. Йдеться про експериментальну, географічну, соціальну ізоляцію. Все це викликає гострі емоційні реакції, котрі спричиняють в низці випадків психологічний шок, який характеризується тривожністю, депресією, а також актуалізує потребу у взаємодії. Зазвичай, самотність визначається як сукупність таких основних почуттів, переживань та реакцій: відчай, тривога, депресія ( почуття горя, відчуження та ін. ), екстеріоризаційні реакції ( у відповідь на неможливість задоволення потреби у міжособистісних контактах люди персоніфіковують предмети, різних тварин, створюють силою уваги партнерів, з якими починають розмовляти; все це оцінюються як захисні реакції і розглядається в рамках психологічної норми), нудьга, нетерпіння, неможливість зосередитись, нелюбов до себе ( відчуття власної непривабливості), побоювання. Відсутність різноманітних стосунків не лише призводить до самотності, а й може стати причиною серйозних проблем зі здоров'ям. Відомі дослідження, в яких простежується взаємозв'язок ступеня смертності з наявністю чи відсутністю потреби в міжособистісних контактах. Зокрема показано: щоб вижити для чоловіків дуже важливо перебувати у шлюбі, а для жінок – мати стосунки з друзями та родичами; той хто має соціальні контакти, а також адекватну підтримку серед свого оточення, більше живе, ніж той, хто позбавлений цього усього[51,491-492].

Loading...

 
 

Цікаве