WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психоаналіз почуття кохання - Реферат

Психоаналіз почуття кохання - Реферат

Можна припустити, що ставлення до когось із захопленням, приписування йому різноманітних екстраординарних позитивних якостей реалізує задоволення важливих людських потреб. Наприклад, за Т.Рейком здатність до ідеалізації є обов'язковою умовою особистісного росту. Зауважимо, що чоловіки більш схильні до ідеалізації своїх партнерів, ніж жінки. Це може бути пов'язане з тим, що чоловік традиційно відіграє у любовних стосунках більш активну позицію, ніж жінка, повинен долати більше труднощів і тому більше потребує ідеалізації партнера.

Таким чином, ідеалізація не суперечить знанням, знання закоханим об'єкту своєї любові – це дійсно інше, і може бути, більш точне знання. Нагадаємо, що історично смисл слів "пізнання" та "любов" у багатьох мовах був близьким. Навіть більше, Кейт Мілет підтримує думку, що скрізь в біблійному тексті "знання" синонімічне з сексуальністю [5, 95].

Були спроби емпіричного вивчення структури любові. Так, Р. Хаттіс виділив у якості складових кохання шість факторів: повагу, позитивні почуття до партнера, еротичні почуття, потребу у позитивному ставленні з боку партнера, почуття інтимності, почуття ворожості. Останній з виділених Р.Хаттісом факторів заслуговує особливої уваги. (Невеличкий екскурс в історію: в шумеро-аккадському пантеоні богів була богиня Іштар – покровителька любові і сварок, еротичного бажання та війни. Ворожнеча і любов – ці непоєднувані полюси ще сходяться у ній. Очевидно, культ цієї богині виник тоді, коли кохання ще тільки почало виділятися в особливу силу життя, коли її не усвідомлювали як окреме почуття.)

Наявність негативного почуття у синдромі любовних переживань хоча й суперечить романтичному канону, все ж уявляється практично закономірним.

Відзначимо, що зв'язок кохання та негативних переживань закріплений і в етимології слів, що означають сильні емоції. Так, слово "пристрасть" означає водночас і почуття любові і (в сучасній мові, між іншим, досить рідко) - страждання. Любов і смерть, кохання та небезпека співіснують і на сторінках художніх творів. Реальність описуваних Шекспіром романтичних почуттів між Ромео та Джульєттою і смертельної небезпеки, викликаною ворожнечею Монтеккі та Капулетті, підтверджена дослідженнями, які виявили, що опозиція батьків спілкуванню молоді зі своїми обранцями є фактором, сприятливим виникненню романтичної любові. Проте, другим наслідком подібного ефекту є те, що через деякий час ініційовані зовнішнім подібним чином почуття згасають і навіть змінюються на протилежні.

Можливість інтерпретації свого стану як кохання пов'язана із наявністю в тезаурусі суб'єкту певних лінгвістичних конструкцій, і з володінням правилами їх використовування. Людина повинна знати, які ситуації треба, а які не слід інтерпретувати тим чи іншим чином. Це навчання здійснюється і в період раннього онтогенезу, і протягом всього наступного життя. Як зазначав О. С. Макаренко, кохання не може бути вирощеним з надр статевого потягу. Дійсні сили "любовного" кохання можуть бути лише у досвіді позастатевої симпатії. За Макаренко, молода людина ніколи не буде любити свою наречену і жінку, якщо він не любив своїх батьків, товаришів і друзів. Тобто, що, хоча об'єкти кохання змінюються, сам принцип – пояснення собі свого стану як любові, а не як, скажімо, корисливої зацікавленості, залишається незмінним. Якщо людина у дитинстві навчилася такої інтерпретації, вона буде використовувати її в принципово різних ситуаціях. Отже, з виявленням ролі моменту самоінтерпретації у ґенезі почуття кохання стає більш зрозумілою близькість різноманітних видів любові між собою та їх взаємна зумовленість.

Необхідно зупинитися ще на одній структурі, яка була запропонована З. Рубіним [3, 186]. Він виділяє в коханні прихильність, турботу та інтимність (довіру) і створив на основі цієї структури спеціальний опитувальник. Подальші дослідження показали, що фактор інтимності (довіри) дає менше підстав для входження до структури кохання, ніж фактори прихильності та турботи.

Досить довго у психології була популярна думка про те, що схильність до любові повинна бути пов'язана з виразним патопсихологічним почуттям (фундаментом для таких гіпотез були уявлення про кохання як маніфестації слабкості та дефіцитарності суб'єкта). Проте факти спростували такі уявлення. Так, ні рівень закоханості, ні романтичні установки не корелюють у своїх середніх значеннях з патологічними рисами особистості (дослідження У. Кепхарта) Кінцеві значення цих характеристик, наприклад, значна кількість романів або ж повна їх відсутність, як виявилося, пов'язані з недостатнім рівнем емоційної зрілості. Наявність такого взаємозв'язку між інтенсивністю романтичної поведінки, з одного боку, та рівнем емоційної зрілості, з іншого, дозволяє зробити висновок, що іноді кохання дійсно виконує захисну функцію - про це свідчить поєднання максимальної інтенсивності романтичного синдрому та низької емоційної зрілості. Проте, якщо відсутність любовного досвіду дорослої людини також супроводжується низькою емоційною зрілістю, то припустимо, що любовні переживання є не перешкодою, а необхідною умовою високого особистісного розвитку.

Також схильність до переживання почуття любові виявилася пов'язаною з такими рисами, як рівень романтизму та локус контроль, а екстернальному локусові відповідає більше значення романтичної поведінки. Виявилися інші залежності, так, висока самооцінка поєднується з високо інтенсивною романтичною поведінкою у чоловіків і з низько інтенсивною – у жінок. Це можна пояснити тим, що нормативний образ "дійсного чоловіка" вимагає значно більшої романтичної активності, ніж певний стереотип "дійсної жінки".

Можна також припустити, що зв'язок між схильністю до любові та особистісними характеристиками опосередковується уявленнями людей про осіб, бажаних і відповідних їх статі, віку, іншим параметрам.

Окремо необхідно розглянути питання про особистісний нахил до сильних і глибоких любовних переживань. Тут наука психологія ще має над чим працювати, фактичних даних досить мало. Загальноприйнятою є думка про те, що високий рівень самооцінки забезпечує можливість кохання до іншої людини. Як писав З. Фройд, "лібідо, чи лібідо "Я" здаються нам великим резервуаром, з якого посилаються прихильності до об'єктів і до якого вони знов повертаються". Саме у ставленні до самого себе відточується те мистецтво кохання, про яке казав Е. Фромм. Ще мало знань про те, які ж саме якості грають вирішальну роль не у короткочасних а, у тривалих стосунках. Є підстави для тверджень, що головними детермінантами тут виступають не лише окремі особистісні особливості об'єкту, а його інтегральні характеристики, такі, як рівень психічного здоров'я, самосприйняття, компетентність тощо. Така залежність, до речі, примушує припустити наявність однієї закономірності, яка, на жаль, важко піддається експериментальній перевірці. Суб'єкт з добре розвиненими емоційними якостями отримує підтвердження своєї самооцінки, і загальний рівень його самооцінки підвищується. Це робить суб'єкта в очах інших людей більш привабливим як партнера у любовних взаєминах. Проте сам він до встановлення нових зв'язків ще не готовий.

Існуючі в психології моделі любові глибоко відрізняються ще за одним, оціночним параметром. Частина авторів зауважує, що любов – це свідчення слабості і недосконалості людини, інші наголошують про конструктивний характер цього почуття. До першої групи можна віднести Л.Каслера. Він вважає, що існують три причини, які примушують одну людину покохати іншу. Закохана людина ставиться до об'єкта своєї любові вкрай амбівалентно. Вона водночас відчуває до нього і позитивні почуття, наприклад, подяку як до джерела життєво важливих благ (перш за все психологічних), і негативних – ненавидить його, як того, хто має над ним владу і може в будь-який момент припинити підтримку. Дійсно вільна людина, за Л. Кеслером, це людина, яка не відчуває кохання. Такий песимістичний погляд підтверджують і деякі емпіричні дані, що свідчать про консерватизм міжособистісної аттраксії. Але в деяких ситуаціях аттраксія може зіграти не лише консервативну роль, сприяючи розширенню знань людини про світ.

Це дозволяє припустити, що найвища форма міжособистісної аттраксії, любов, може бути описана оптимістичнішим чином. Прикладом є теорія потреб А. Маслоу. Любов психічно здорової людини, за Маслоу, характеризується перш за все зняттям тривожності, відчуттям повної безпеки, психологічного комфорту. Вона ніяк не пов'язана з давньою ворожістю між статями (таке твердження Маслоу вважає взагалі хибним). Кохання, описуване А. Маслоу, різко відрізняється від тих феноменів, які спостерігають, використовуючи ті ж самі поняття, інші дослідники. Так, за його даними, задоволеність психологічною та сексуальною стороною стосунків у членів пари з роками не зменшується, як звичайно, а збільшується. Взагалі, збільшення терміну знайомства партнерів виявляється пов'язаним з ростом задоволення. Партнери відчувають взаємний постійний та зростаючий інтерес, зацікавленість у справах тощо. Вони добре знають одне одного, в їхніх стосунках немає елементів викривлення сприйняття. Їм щастить поєднувати тверезу оцінку іншого, розуміння його недоліків з повним прийняттям його таким, як він є, що і є основним фактором, який забезпечує психологічний комфорт. Вони часто закохувалися і виявилися закоханими на момент обстеження. Вони не соромляться своїх почуттів, проте дуже рідко використовують для визначення характеристики стосунків слово любов (можливо, це пов'язано з високими критеріями у міжособистісних стосунках). Сексуальні зв'язки дають досліджуваним А. Маслоу значну насолоду, проте вони завжди пов'язані з емоційним контактом. За відсутності психологічної близькості вони у сексуальний зв'язок не вступають. Цікаво, що хоча секс у досліджуваних пар, за А. Маслоу, відіграє значну роль, вони доволі легко переживають фрустрацію сексуальної потреби. Стосунки цих людей дійсно рівноцінні, немає розподілу на жіночі чи чоловічі обов'язки.

Loading...

 
 

Цікаве