WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Цінності людини з позиції гуманізму - Реферат

Цінності людини з позиції гуманізму - Реферат

5) це обумовлено формуванням особистості у процесі праці, тобто впливом зовнішніх, об'єктивних факторів.

Розглядаючи високі цінності працюючого, проблему трудоцентризму, самореалізації людини у праці, не можна не зупинитись на енцикліці папи Іоанна Павла ІІ про працю. У посланні підкреслюється важливість цієї проблеми: "...людська праця являє собою ключ і притому, мабуть, найбільш істотний ключ, до всього соціального питання, якщо ми намагаємось бачити його дійсно під кутом блага для людини. Якщо ж рішення або, скоріше, поступове рішення цього соціального питання, яке постійно заново формується й заново підсилюється, повинно йти так, щоб "людське життя зробити більш людським", тоді саме цей ключ - людська праця - отримує основне й вирішальне значення".

Відзначається, що проблема праці повинна постійно переглядатись у зв'язку зі змінами, що відбуваються у світі, зокрема з розвитком науки та техніки, інтелектуалізацією праці, розвитком усієї економіки та суспільства.

Акцентується увага на людині як на суб'єкті праці, етичному значенні праці. "Це владарювання відноситься до суб'єктивної міри у відомому сенсі більше, ніж до об'єктивної: цю міра обумовлює саму етичну сутність праці. Адже не підлягає сумніву, що людська праця має своє етичне достоїнство, яке залишається прямо й безпосередньо пов'язаним із фактом, що "той, хто її виконує, є особистістю, є свідомим і вільним, тобто суб'єктом, який самовизначається".

Ще в посланнях апостола Павла говориться: "Хто не хоче трудитись, той і не їсть".

В енцикліці відзначається, що, незважаючи на "важкі негоди праці", усі знають, що праця є "загальним покликанням". "Праця - це благо людини, благо її людяності, адже через працю людина не тільки перетворює природу, пристосовуючи її до своїх потреб, але також реалізує себе як людина, а також, певною мірою, більше стає людиною". Говориться про "наскрізь позитивний і творчий, виховний і гідний характер людської праці". Виражається "найглибше переконання, що людська праця відноситься не тільки до економіки, але має також, і навіть насамперед, особисті цінності. Сама ж економічна система та процес виробництва виграють тоді, коли саме ці особисті цінності повною мірою поважаються".

Таким чином, утверджується самоцінність праці, її етичне значення, її важливість як засобу самореалізації.

Ще раз можна сказати, що альтруїзм і любов до праці, потреба у творчості є важливими руховими силами трудової діяльності. Поведінка, обумовлена цими мотивами, забезпечує повну самореалізацію особистості, високий ступінь задоволеності людини своєю працею.

Однак слід зазначити, що акцентування на питанні про цінності "соціоцентриста" і "трудоцентриста" не означає реанімації трудових принципів соціалізму.

Соціоцентристська та трудоцентристська спрямованість діяльності багатьох людей не є дітищем ідеології радянського ладу, а відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, які відповідають етиці світових релігій, принципам гуманістичної культури, філософії та психології. У притчах Соломона сказано: "Покажіть мені моторного в роботі. Він буде стояти перед царями".

Але, приймаючи ці принципи, необхідно зробити такі зауваження.

Можна порівнювати, але не можна протиставляти, як це раніше практикувалось у нашій країні, особисті й суспільні інтереси, підтримуючи при цьому нерівний обмін між роботодавцем і працівником на користь першого. Навпаки, необхідно зробити все можливе для їх конвергенції. Не можна протиставляти матеріальні й духовні інтереси, а варто підкреслювати їх єдність, цілісність людини, що вперше і так яскраво було зроблено в епоху Відродження і склало ідеологію гуманізму.

Необхідно ліквідувати формалізм, "подвійну мораль", коли проголошується одне, а робиться інше.

Принципи альтруїзму й самоцінності роботи не можна насаджувати зверху в обов'язковому порядку, а тим більше залучати для цього силові структури та нормативні акти аж до кримінального кодексу. Праця є обов'язком, а не правом. Повинна залишатися свобода вибору. Свобода вибору - основна концепція соціальної філософії.

Розгляд ціннісних теорій неминуче вимагає подальших філософських узагальнень. Так виникає питання про сенс життя.

Н. Ансофф пише: "Здатність, яка виробляється в ході життя в деяких людей, осмислити життя у великому плані й розпізнати те, що в ньому справді значуще, уміння не тільки вибрати способи для рішення випадкових задач, а й визначити самі задачі та мету життя так, щоби по-справжньому знати, куди в житті йти й навіщо, - це щось, що нескінченно переважає всяку вченість, хоча б і привабливим великим запасом спеціальних знань, ця дорогоцінна й рідка властивість - мудрість".

Т. Пітерс і Р. Уотерман уважають, що пошук сенсу життя - це одне із шести найбільш важливих спонукань людей, якими мають управляти менеджери.

Яким би абстрактним і далеким від наших насущних проблем не здавалося це питання, але, перш ніж думати про корпоративну культуру, треба вирішити для себе головне питання: для чого ми живемо, що є добро і зло. Пригадаємо Т. Шевченка:

"Один в іншого питаєм,

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?.."

Питання про сенс нашого життя та діяльності відноситься до вічних питань філософії. Ті чи інші аспекти цієї проблеми розглядаються багатьма теологами, філософами, соціологами та психологами.

Сенс життя - це регулятивне поняття, властиве всякій світоглядній системі, яке витлумачує властиві цій системі моральні норми та цінності, показує, в ім'я чого необхідна діяльність, яка пропонується їй. Уважають, що сенс життя - це єдність протилежностей особистого й суспільного, їх міра, яка залежить від етапу історії.

У своїх роботах А. Маслоу часто використовує образ сходів. Він пише: "Усі ці основні потреби можуть розглядатись як усього лише ступіні сходини, що ведуть до самореалізації...". І в іншому місці: "...складається враження, що в усього людства є одна-єдина цінність - далека мета, до якої прагнуть усі люди. Різні автори називають її по-різному - самоактуалізацією, самоздійсненням, інтеграцією, психологічним здоров'ям, індивідуалізацією, автономією, творчістю, продуктивністю - але всі вони сходяться на тому, що ця мета являє собою реалізацію потенційних можливостей людини, усього, чим тільки може стати людина, тобто перетворення її в повноцінну людину".

Безсумнівний інтерес викликає концепція, запропонована В. Франклом - основоположником третьої Віденської психологічної школи. В. Франкл отримав надзвичайно широку для психолога популярність у 60-і роки, коли його книга "Людина в пошуках сенсу" була видана загальним накладом 2,5 млн примірників. На основі логічних висновків і великої статистики Франкл доводить, що прагнення до пошуку й реалізації сенсу свого життя є вродженою мотиваційною здатністю людини як особистості, незалежно від її інтелекту, освіти, характеру, релігійності тощо. Життя ставить перед людиною запитання про сенсу її життя, і людині доводиться щогодини відповідати на нього своїми діями. У структурі особистості існує "ноетичний вимір", у якому локалізовані змісти. Це вимір не зводиться до вимірів біологічних і навіть психологічних.

Сенс унікальний і неповторний, і можлива його змістовна оцінка через уявлення про цінності - якісь значеннєві універсалії (останнім часом усе частіше кажуть про "загальнолюдські цінності").

Тут доречно повернутись до А. Маслоу. У своїх останніх роботах він увів у перелік мотивів "трансперсональні потреби", тобто вимоги етики.

Людині властиво ранжувати потреби, ранжувати цінності. Це зрозуміло: те, що в даний момент і для цього конкретного індивіда є найважливішим, і буде найбільше мотивувати дії цієї людини. Не можна не погодитися з А. Маслоу, і про це кажуть багато психологів, філософів, діячів науки та мистецтва, - надзвичайно важливою цінністю є самореалізація, розкриття всіх можливостей людини. Однак тут чогось не вистачає. При підйомі описаними А. Маслоу сходами суб'єктивних цінностей до самоактуалізації людина повинна враховувати моральні орієнтири, а також середовище, в якому вона знаходиться. Це дає підставу чимось доповнити піраміду потреб. Насамперед це будуть не особистісні, а, виражаючись мовою А. Маслою, „трансперсональні потреби" або, використовуючи термін В. Франка, „ноетичний вимір", зокрема - це „потреба приносити користь людям", праця як етична норма.

Loading...

 
 

Цікаве