WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Управлінське спілкування в діяльності керівника - Реферат

Управлінське спілкування в діяльності керівника - Реферат

Для діагностики нещирої поведінки рекомендується застосовувати техніку контрольних запитань:

постановка декількох контрольних запитань, на які є висока ймовірність одержання відповіді "так", потім контрольних запитань, на які є висока ймовірність одержання відповіді "ні". При цьому оцінюється відповідність відзначених вище невербальних характеристик змісту відповідей;

уточнення та деталізація обставин, умов, властивостей дій, у викладі яких підозрюється неточність;

постановка несподіваних, провокаційних за суттю запитань, які спрямовані на з'ясування приблизно приховуваної інформації, що спотворюється об'єктом. Запитання можуть задаватися як зненацька, так і прямо;

вимога багаторазового повторення подій, відомостей, які викликають підозру. У ході наступного аналізу звертається увага на узгодження того самого в різних розповідях.

Дещо про жести та пози спілкування. Важливою характеристикою перцептивної сторони спілкування є використання партнерами по спілкуванню жестів і поз. Керівникові будь-якого рівня важливо знати потенційно можливу інформацію про те, що жести та пози можуть передати.

Зупинимося докладніше на основних групах жестів і поз.

Жести та пози відкритості:

розкриті назустріч співрозмовникові руки, демонстрація розкритих долонь. Часто супроводжується підняттям плечей;

розстебнутий піджак (куртка).

Жести та пози закритості:

схрещені на грудях руки або спроба якось закрити корпус тіла руками. Закритість підсилюється, якщо пальці стиснуто в кулаки;

посадка на стілець, при якій спинка є як би щитом;

схрещені ноги.

Оцінні жести та пози:

жест "рука в щоки" означає, що людина над чимсь замислилась, про щось міркує;

підборіддя опирається на долоню, указівний палець витягнутий уздовж щоки, інші зведені разом і розташовані над підборіддям. Цей жест свідчить про критичну оцінку;

якщо це ж супроводжується нахилом корпуса в бік від співрозмовника, то оцінка, швидше за все, негативна;

нахил голови вбік - зацікавленість;

почісування, погладжування підборіддя - жест міркування й оцінки, іде процес прийняття рішення.

Жести та пози підозрілості, прихованості та заперечення:

складені руки, відхилений назад корпус, схрещені ноги, голова нахилена вперед, погляд з-під чола;

ступні та корпус тіла повернені в напрямку до виходу;

торкання носа або його легке потирання (звичайно вказівним пальцем) - людина хоче закінчити розмову й піти;

торкання мочки вуха або почісування очей.

Жести та пози впевненості:

горда пряма поза;

пальці з'єднані на зразок купола. Означає довірливість відносин, але також і деяке самовдоволення, упевненість у своїй непогрішимості, егоїстичність або гордість;

руки з'єднані за спиною, підборіддя підняте вгору - поза абсолютної переваги.

Жести та пози нервування:

покахикування, прочищення горла;

куріння сигарет. Сигарету закурюють лише тоді, коли напруга спадає;

рука прикриває рот (цей жест передає емоції, що варіюються від сумніву в собі до явної неправди);

лікті ставляться на стіл, утворюючи піраміду, вершина якої (кисті рук) розташована прямо перед ротом.

Жести та пози готовності:

руки на стегнах, стоячи чи сидячи;

людина сидить на краю стільця;

опирання на стіл широко розставленими руками. Це сильний заклик слухати, тому що в цієї людини є що сказати.

Жести та пози непевності:

переплетені пальці рук, при цьому великі пальці нервово рухаються;

людина гризе або ссе кінець авторучки, олівця;

пощипування, потирання долонь.

Жести та пози напруженості:

коротке дихання, часті зойки та неясні звуки - звукове тло напруженості;

міцно зчеплені руки. Крім того, це ще жест підозри та недовіри;

захисне погладжування шиї долонею;

відвернення обличчя вбік. Означає також незадоволення, заперечення. У спілкуванні з людьми, які демонструють такі жести, перед початком розмови треба зняти напруженість: схилитися до людини, сісти з нею поруч тощо.

Жести самоконтролю:

руки зведені за спиною, і там одна сильно стискає іншу;

схрещені щиколотки ніг;

руки, що вщепилися в підлокітники крісла.

Жести нудьги:

постукування по столу рукою або по підлозі ногою, потьохкування ковпачком ручки;

голова лежить на розкритій долоні, очі напівприкриті;

відсутній погляд;

машинальне малювання на папері.

Жести прихильності:

руки, що прикладають до грудей;

наближення до іншої людини. Треба вчасно зауважувати, коли партнер починає відсуватись.

Те, як людина сидить при розмові, показує її ставлення до іншого, так само як і до теми розмови. Люди звичайно подаються вперед, коли вони емоційно залучені чи зацікавлені. Вони, як правило, відхиляються назад або відсуваються, коли цього немає. Сидіння на краєчку стільця чи нахил уперед указують на готовність до руху й установку на кооперацію, прийняття, визнання, на фізичне наближення до співрозмовника. Сидіння прямо, але без напруги, указує на довіру; сутула поза припускає внутрішню установку на самозахист; коли людина відвертається від співрозмовника та нахиляється вперед, то, швидше за все, вона відчуває підозру.

Спілкування керівника з підлеглими як обмін інформацією

Комунікативна сторона спілкування. Аналізуючи процес спілкування, ми на кожному кроці переконуємося, що спілкування - це комунікація, тобто обмін думками, переживаннями, міркуваннями, настроями, бажаннями тощо. Інакше кажучи, під цією стороною спілкування розуміється, як правило, процес обміну інформацією. Але такий підхід буде трохи спрощеним, тому що ми акцентуємо увагу лише на формальній стороні проблеми. Насправді інформація не тільки передається, а й формується, уточнюється, розвивається.

Що найбільш характерно для другої сторони спілкування? По-перше, зміст конкретної комунікації може бути надзвичайно різноманітним: від розмови трирічних малят до бесіди вчених на науковому симпозіумі.

По-друге, ефективність спілкування пов'язується насамперед із цією функцією.

По-третє, комунікація у спілкуванні завжди має значення для його учасників, тому що обмін інформацією відбувається не "просто так", а задля досягнення якихось цілей, задоволення якихось потреб.

По-четверте, комунікація у спілкуванні - це насамперед вплив, у випадку успіху комунікації відбувається зміна в уяві про світ того, кому вона адресована.

До основних видів комунікації звичайно відносять вербальну та невербальну. Про невербальну комунікацію ми говорили. Поговоримо докладніше про вербальну комунікацію.

Форми міжособистісного спілкування різноманітні. До них можна віднести і скороминущу розмову, і докладну бесіду "по душах", і роз'яснення своїх вимог, і суперечку з ряду питань, і спробу домогтися згоди в якій-небудь проблемі. Однак у процесі спілкування нерідко виникають труднощі, непорозуміння. Їх причиною можуть бути комунікативні бар'єри, що виникають у процесі управлінського спілкування.

Основні комунікативні бар'єри у спілкуванні. Мова, будь-якого роду інформація завжди була і є способом вселяння чого-небудь, або сугестії (вплив на волю та почуття людини, навіювання - Ред.). Однак часто ми є свідками й зустрічної психологічної активності, так званого протинавіювання, тобто людина як би захищається від невблаганної дії мови іншої людини. Механізм протинавіювання створює на шляху мови, інформації численні комунікативні бар'єри. Таким чином, комунікативний бар'єр - це психологічна перешкода на шляху адекватної інформації між партнерами по спілкуванню. Які ж це бар'єри і як їх переборювати?

На думку Ю. Крижанської та В. Третьякова (1998), у процесі ділового спілкування можливе виникнення принаймні трьох комунікативних бар'єрів та їхніх різних модифікацій: бар'єри "авторитет", "уникнення" та "нерозуміння". Перші два забезпечують захист від джерела інформації, останній бар'єр - захист від самого повідомлення.

Бар'єр "авторитет". Розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в довірі іншим. Таким чином, довіра та недовіра як би персоніфікуються та залежать не від особливостей переданої інформації, а від того, хто говорить. Наприклад, літні люди слабко прислухаються до ради молодих.

Віднесення людини до авторитетного залежить від:

соціального стану (статусу), від приналежності до реальної "авторитетної" групи. Психолог П. Уілсон показував студентам різних класів коледжу одну й ту ж саму людину. В одному класі психолог представляв цього чоловіка як студента, у другому - як лаборанта, у третьому - як викладача, у четвертому - як доцента, в останньому - як професора. Після того як гість ішов, просили максимально точно визначити його зріст і зріст самого експериментатора. Виявилося, що зріст незнайомця неухильно збільшувався в міру збільшення його соціального статусу, у той час як зріст психолога не змінювався. Цікаво, що розрив у рості незнайомця від першого до останнього класу становить 12-15 см;

Loading...

 
 

Цікаве