WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Управлінське спілкування в діяльності керівника - Реферат

Управлінське спілкування в діяльності керівника - Реферат

Розрізняють прямі та непрямі ознаки згоди, що формують розглянутий фактор. До прямих ознак відносять думку співрозмовника, подібну до нашої: чим вона ближче до нашої, тим вище оцінка співрозмовника в наших очах. Непрямими ознаками служать кивки, що схвалюють, час від часу природна посмішка, що з'являється в потрібних місцях, вигуки "Так", "Саме так", "Звичайно", "Природно" тощо

Механізми взаємосприйняття. Дотепер ми розглядали, як відбувається процес формування першого враження. Тепер має бути розглянуто, що ж дозволяє нам швидко сформувати перше враження. В основі цих процесів лежить дія механізму стереотипізації. Під соціальним стереотипом розуміється стійкий образ або уявлення про які-небудь явища або людей, властиве представникам тієї чи іншої соціальної групи. Наприклад, коли ми чуємо неправильний з погляду української мови вираз "особа кавказької національності", ми цю "особу" не бачимо, але представити її можемо в усій її неповторній індивідуальності. Для ситуацій управлінського спілкування такими розхожими стереотипами будуть вирази "грубий начальник", "ледачий підлеглий" тощо.

Головне завдання соціальних стереотипів - дати нам можливість швидко зорієнтуватися в ситуації спілкування. Орієнтування відбувається миттєво, і ми вибудовуємо відповідну стратегію подальшої поведінки. Для людини, яка засвоїла стереотипи своєї групи, вони виконують функцію спрощення та скорочення процесу сприйняття співрозмовника.

Проблема надійності сприйняття неможлива без урахування ряду ефектів у процесі дії механізму стереотипізації. Найбільш типовими з них є:

хало-ефект, тобто грубе узагальнення, оцінка в чорно-білих кольорах;

ефект полегкості, тобто занадто позитивна оцінка спостережуваних подій, учинків;

ефект центральної тенденції, тобто прагнення усереднити оцінки спостережуваних процесів і явищ;

ефект ореола, тобто тенденція пов'язувати характеристику однієї риси характеру з іншими властивостями людини. Наприклад, високий науковий інтелект в уявленні більшості людей асоціюється з високою шляхетністю або добре розвиненим почуттям громадського обов'язку. Зовні привабливим людям часто приписують шляхетні риси характеру;

ефект контрасту, тобто схильність підкреслювати протилежні своїм позитивним рисам риси оточуючих;

ефект проекції, тобто схильність приписувати негативні властивості свого характеру, а також мотиви своєї поведінки іншим. Так людина, яка часто говорить неправду, найчастіше не вірить й іншим.

Стереотипи являють собою інструмент "грубого настроювання", що дозволяє людині "заощаджувати" психологічні ресурси і час. Вони мають свою "дозволену" сферу соціального застосування. Однак далі, у процесі наступного сприйняття співрозмовника, соціальний стереотип повинен піти в тінь і звільнити місце для дії механізмів "тонкого настроювання". Наступає етап більш глибокого й об'єктивного розуміння партнера - його актуального емоційного стану, динаміки його ставлення до нас, тобто прагнення за зовнішніми ознаками побачити внутрішній стан, "прочитати" внутрішній світ іншого. До механізмів "тонкого настроювання" відносяться ідентифікація, емпатія (співчуття - Ред.), атракція (принада - Ред.), рефлексія (самоаналіз - Ред.), візуальна атрибуція (достовірність - Ред.).

Ідентифікація (постлат. identifico - ототожнюю) являє собою спосіб пізнання іншої людини, при якому припущення про внутрішній стан співрозмовника будується на основі спроб поставити себе на місце цього співрозмовника. Тобто відбувається уподібнення себе іншому. При ідентифікації з іншим пізнаються його норми, цінності, поведінка, смаки та звички.

Емпатія - це емоційне відчування або співпереживання іншому. Через емоційний відгук ми розуміємо внутрішній стан іншого. Емпатія заснована на вмінні правильно уявляти собі, що відбувається всередині іншої людини, що вона переживає, як оцінює навколишній світ. Відомо, що емпатія тим вище, чим більше людина здатна уявити собі, як та сама подія буде сприйнята іншими людьми, і чим краще вона здатна зрозуміти право на існування цих різних точок зору.

Атракція (фр. attraction, буквально - залучення, притягання) - це вміння домогтися сприятливого, стійкого позитивного ставлення співрозмовника до нас; це здатність позитивно налаштувати, настроїти його стосовно нас. У цьому випадку розуміння партнера по спілкуванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього або глибокого інтимно-особистісного ставлення.

Рефлексія (постлат. reflexio - повертання назад) - це механізм самопізнання у процесі спілкування, в основі якого лежить здатність людини представляти й усвідомлювати те, як вона сприймається партнером по спілкуванню.

Каузальна атрибуція (від лат. causalis - причинність і attributio - приписування) - це механізм інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини, прагнення до з'ясування причин поведінки суб'єкта. Дослідження показують, що в кожної людини є свої "улюблені" схеми причинності, тобто звичні пояснення чужої поведінки. Так, наприклад, люди з особистісною атрибуцією будь-якої ситуації схильні знаходити винуватця того, що відбулося, приписувати причину того, що відбулося, конкретній людині. У випадку ж пристрасті до докладної атрибуції люди схильні насамперед обвинувачувати обставини, не утруднюючи себе пошуками конкретного винуватця. При стимульній атрибуції людина бачить причину того, що сталося, у предметі, на який була спрямована дія, або в самій собі.

Окрім цих схем були виявлені й деякі закономірності процесу каузальної атрибуції. Наприклад, причину успіху люди найчастіше приписують собі, а невдачу - обставинам. Характер приписування залежить також і від міри участі людини в обговорюваній події. Оцінка буде різна залежно від того, чи була вона учасником (співучасником) чи спостерігачем. Загальна закономірність полягає в тому, що в міру росту значимості того, що сталося, випробувані схильні переходити від докладної та стимульної атрибуції до особистісної (тобто шукати причину в усвідомлених діях особистості).

Основи розуміння внутрішнього світу співрозмовника. Швидкість прочитання "внутрішнього світу" іншої людини та якість цього прочитання в різних людей неоднакові. Ці характеристики можуть бути значно посилені при наявності відповідних знань і достатнього життєвого досвіду.

Які ж елементи цієї "абетки"? Що можна побачити? Як же за зовнішніми ознаками поведінки партнера по спілкуванню побачити його актуальний внутрішній стан? Що можна вважати найважливішими джерелами інформації про внутрішній світ іншої людини?

Спробуємо дати відповіді на ці запитання, але насамперед розглянемо основні умови результативного прочитання внутрішнього світу співрозмовника.

Намагатися уникнути шаблона у трактуванні тих чи інших жестів. Адже почісування потилиці може означати й наявність у людини лупи, і непевність, і неправду.

Оцінювати сукупність жестів, коли інформація одного підтверджує інформацію іншого.

Ураховувати умови, в яких проявляються ті чи інші жести. Наприклад, якщо в розмові з вами співрозмовник часто вдається до закритих жестів і позицій, може, просто у приміщенні прохолодно?

Виходити з конгруентності (лат. congruentis - відповідний, співпадаючий) - збігу слів і жестів. Доведено, що якщо інформація слів і жестів не збігається, то співрозмовники покладаються на невербальну інформацію.

Виходити з ряду правил: чим старше співрозмовник, чим вище його соціально-економічне положення, тим менш виражені в нього жестикуляція та рухи тіла, тим менш помітними та більш завуальованими стають вони; чим південніше народилася та виховувалась людина, тим більше розвинені в неї жестикуляція та рухи тіла.

Керівникові важливо мати високий рівень візуально-психодіагностичних здатностей, тобто вмінь і навичок людей, які дозволяють за зовнішніми ознаками "читати" їх актуальний психічний стан.

Для нас джерелами інформації про співрозмовника є насамперед обличчя, міміка, жести, пози, хода людини тощо.

Перше та головне, що відбивається на обличчі людини, в її міміці - це емоції. Було встановлено, що існує сім основних емоційних виразів - конфігурацій міміки: щастя, подив, страх, страждання, гнів, відраза або презирство та інтерес.

З'ясувалося, що всі люди, незалежно від національності та культури, в якій вони виросли, з достатньою точністю пояснюють ці мімічні конфігурації. При цьому основне інформативне навантаження несуть брови й ділянка навколо рота (губи).

Очі людини здавна називають дзеркалом душі. Яку інформацію вони можуть нам дати? Важливу інформацію можуть дати розміри зіниць, що змінюються. При денному світлі зіниці можуть розширюватися та звужуватися залежно від настрою. При зворушенні, піднятому настрої зіниці розширюються в чотири рази більше, ніж при звичайному настрої. При сердитому, похмурому настрої зіниці значно звужуються. Звідси випливає практичний висновок для типових ситуацій управлінського спілкування: коли ви розмовляєте з підлеглими чи з вищим начальником, навчіться дивитись на зіниці та визначати актуальний стан співрозмовника.

Loading...

 
 

Цікаве