WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Управління як соціальний феномен - Реферат

Управління як соціальний феномен - Реферат

Управління як специфічна діяльність пов'язується з появою організації. У цьому аспекті можна сказати, що практика управління так само стара, як світ. Досягнення великих організацій у стародавності, наприклад, у Римській імперії, що проіснувала кілька сторіч, свідчать про те, що навіть тоді існували досить розвинуті системи управління.

Однак ідея розгляду управління як наукової дисципліни та професії виникла у XVIII столітті - у пізню епоху розвитку капіталістичної формації суспільства. На цьому етапі відбувається виділення чисто управлінських функцій. Із середини XIX століття починає розвиватися концепція систематизованого управління. На початку ХХ століття ця концепція набула якісно нового значення - управління стало розглядатися як самостійна область діяльності, здатна принести успіх організації. Тим самим був покладений початок принципово новому етапу в управлінні - науковому управлінню, центральною фігурою якого став професійно підготовлений керівник - менеджер.

Якщо сам процес управління виник із моменту появи людського суспільства, то наука управління зародилася лише на початку ХХ століття. Вона виникла в результаті назрілої потреби в раціональній організації громадського життя.

Розвиток науки управління можна розділити на три етапи:

Виникнення та розвиток "класичної теорії наукового менеджменту" (початок ХХ століття - кінець 20-х років). Класичний менеджмент ґрунтувався на твердому раціоналізмі в управлінні. Найбільш повне вираження суті цього етапу було позначене в концепціях "наукового управління" Ф. Тейлора, "ідеальної бюрократії" М. Вебера та "науки адміністрування" А. Файоля. Однак породжені цими концепціями технократичні ілюзії в управлінні почали розвиватися вже у 30-ті роки. Раціоналізм в управлінні, при всіх його достоїнствах, як виявилося, далеко не єдиний, а в багатьох випадках і не кращий шлях підвищення ефективності діяльності організацій і керівників.

Виникнення та розвиток доктрини "людських відносин" (30-ті - друга половина 40-х років). Реакцією на обмеженість управлінського раціоналізму в системі управлінських знань було утвердження доктрини "людських відносин". Вона ґрунтувалася на всілякому обліку людського фактора та залучала досягнення психології, соціології, культурної антропології тощо для поглибленого розуміння реальної суті управління в організаціях. На її основі здійснювалося вироблення рекомендацій з удосконалення "людських відносин", мобілізації "людського фактора", розвитку участі членів організації в управлінні, підвищення ефективності лідерства.

Виникнення та розвиток сучасних теорій управління (із 50-х років до сьогодні). У післявоєнні роки розвиток теорії систем, кібернетики, економіко-математичних методів для аналізу й обґрунтування управлінських рішень, комп'ютеризації управління, що зробила з винаходом персональних комп'ютерів особливо могутній якісний стрибок, сприяли активному використанню в управлінні системного підходу. Це призвело до відомого ускладнення науки управління й управлінських знань і появи ряду нових наукових підходів.

Системний підхід. Його прихильники вважали недоліком усіх попередніх теорій зосередження уваги тільки на окремих елементах управління. Ефективність управління не розглядалася як результуюча всіх його складових. Застосування системного підходу до управління дозволило керівникам побачити всю організацію в єдності та взаємозв'язку її складових частин. Відповідно до цього підходу, будь-яка організація (підприємство, підрозділ, частина тощо) є системою. Як і в біологічному організмі, в організації всі її частини взаємозалежні. Кожен елемент системи робить свій внесок у її розвиток. Організація являє собою відкриту систему, тобто вона взаємодіє із зовнішнім середовищем. Зовнішнє середовище в істотному ступені визначає виживаність організації.

Ситуаційний підхід. На рубежі 70-х років минулого століття широку популярність завоювали ідеї "ситуаційного підходу". Доводилася правомочність різних типів систем управління - як жорстко регламентованих, так і заснованих на внутрішній волі - у залежності від конкретних характеристик "організаційного контексту". Прихильники цього підходу вважали, що теорія систем виявляє, які елементи входять в організацію, утворюють систему, але вона сама по собі не відповідає на запитання, які з цих елементів найбільш важливі.

Ось чому на допомогу системному підходу прийшов ситуаційний підхід. У центрі уваги при цьому постає ситуація, тобто визначений набір обставин, що виявляють великий вплив на організацію в даний конкретний час. Суть ситуаційного підходу можна звести до двох тез. По-перше, не існує уніфікованого ефективного управління в усіх ситуаціях. По-друге, ефективність управління досягається насамперед мобільністю та пристосованістю до того середовища (ситуації), в якій працює дана організація.

Емпіричний (прагматичний) підхід. В основі цього підходу лежало вивчення та подальше поширення конкретного досвіду управління фірмами та військовими організаціями. Його виникнення з'явилося як виклик на недостатню практичну спрямованість ряду положень наукового управління. Прихильники цього підходу не заперечували значення теоретичних принципів, але вважали більш важливим аналіз безпосереднього досвіду управління. Такий аналіз, на їхню думку, дозволяє підібрати рішення відповідно до даного типу ситуації. Ними були розроблені спеціальні методології навчання управлінню на основі конкретних управлінських ситуацій. Прихильники цього підходу виступали за професіоналізацію управління, тобто за перетворення управлінської праці в особливу професію. З роботами вчених даного напрямку пов'язане значне поширення термінів "менеджмент", "менеджер" у теорії та практиці управління.

Кількісний підхід. Це узагальнена назва всіх прийомів управління, пов'язаних зі знанням математики, статистики, кібернетики тощо. Поява цього підходу стала реакцією на досягнення в області науки і техніки, насамперед на процес комп'ютеризації. Комп'ютер як елемент сучасної управлінської культури дозволив звільнити управлінську працю від великої кількості рутинних, технічних операцій. Значне поширення одержали кількісні та статистичні методи аналізу, моделювання.

Кількісний підхід знайшов відображення в декількох управлінських концепціях:

"концепція операційного менеджменту" - керівнику недостатньо знати тільки науку управління, менеджер повинен мати знання із соціології, психології, математики, економіки, теорії систем та ін.;

"концепція управлінських рішень" - головним у діяльності керівника є прийняття рішень. Навчання керівника повинно включати насамперед формування в нього готовності приймати правильні та своєчасні рішення;

"концепція математичного, або наукового, управління" - світова ситуація, її ускладнення вимагають забезпечити все більш науковий характер управління. Для цього необхідно використовувати різні математичні моделі та концепції.

Основні управлінські культури. Порівняльний аналіз основних управлінських культур

Розвиток управлінської думки в післявоєнний період був ознаменований не тільки появою безлічі концепцій і теорій, а й утвердженням чотирьох основних управлінських культур: американської, японської, європейської та радянської.

Американська управлінська культура розглядала управління як спеціалізований вид діяльності, а сам менеджер представлявся професіоналом, який володіє фаховою освітою (найчастіше на додаток до інженерного, юридичного, економічного тощо). Була створена інфраструктура для управління у вигляді сотень шкіл бізнесу, десятків тисяч консультативних фірм, розгалужених інформаційних мереж загального користування, різноманітних наукових досліджень і публікацій у галузі управління.

В основі американської управлінської культури (утім, як і європейської) - англосаксонський генотип, ядром якого є раціоналізм. У ньому чітко виражені індивідуалізм, переважна опора на власні сили, розважливий конкурентний прагматизм. Звичайно ці якості пов'язують із протестантською етикою та духом капіталізму, за М. Вебером, найбільш сприятливими для розвитку ринкової економіки.

Однак у 80-ті роки навіть американці раптом засумнівалися у правильності свого шляху та почали обвинувачувати школи бізнесу в неправильній орієнтації менеджерів, відриві від життя, невиправданому захопленні "наукою управління". Вони стали пильно вивчати японську управлінську культуру. Японське економічне диво розвивалося, маючи всього три школи бізнесу. Концепція японського менеджменту передбачала підготовку керівників насамперед за допомогою досвіду. Керівники різного рівня цілеспрямовано проводилися через ланцюжок зміни посад у різних підрозділах фірми. При цьому відбувалося навчання не тільки справі, а й мистецтву людських відносин. У керівників поступово культивувалися необхідні якості.

Loading...

 
 

Цікаве