WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія управлінського впливу - Реферат

Психологія управлінського впливу - Реферат

Психологія управлінського впливу

Найбільш цінними якостями сучасного керівника є вміння збуджувати в підлеглих ентузіазм і розвивати те, що є найкращим у підлеглого, за допомогою визнання його достоїнств, заохочення, позитивного психологічного впливу

Психологічний вплив широко включається у процеси праці, навчання, виховання, управління та інші сфери життєдіяльності. Діючи навмисно або ненавмисно на усвідомлюваному чи неусвідомлюваному рівнях, він може відігравати як позитивну, так і негативну роль: мобілізувати або демобілізувати потенційні сили та здатності особистості та групи, підвищувати або знижувати трудову активність, формувати позитивні або негативні якості особистості.

Ключові поняття: вплив, психологічний вплив, управлінський вплив, ефекти психологічного впливу.

Структура публікації:

Сутність управлінського впливу керівника.

Характеристика основних способів управлінського впливу.

Типологія об'єктів психологічного впливу.

Розпорядження керівника як форма управлінського впливу.

Розгляд психології управлінського впливу у процесі спілкування припускає розгляд загальнотеоретичних підходів, заломлених через конкретику практичної діяльності керівника.

У своїй сукупності потенційна здатність керівника цілеспрямовано й ефективно впливати на своїх підлеглих формується шляхом оволодіння його, (керівника) трьома блоками знань:

змісту та специфіки управлінського впливу;

основних способів психологічного впливу;

індивідуальних особливостей об'єктів впливу.

На основі цієї тріади формуються навички й уміння раціонального управлінського впливу.

Сутність управлінського впливу керівника

Теоретичні основи психології впливу. Психологія впливу - один із базових напрямів сучасної психології управління, що розуміється як прямий вихід цієї проблематики на розкриття механізмів, способів і методів управління підлеглими. В. Куліков (1983) розглядає психологічний вплив як структурну одиницю, компонент спілкування. За своєю сутністю він являє "проникнення" однієї особистості (або групи осіб) у психіку іншої особистості (або групи осіб). Метою та результатами цього "проникнення" є зміна, перебудова індивідуальних або групових психологічних явищ (поглядів, відносин, мотивів установок, станів тощо).

У свою чергу, управлінський вплив виступає частиною, функціональною формою психологічного впливу. Особливістю цього виду впливу є обмеженість сфери застосування. Управлінський вплив використовується переважно в системі, де домінують статусні ролі (у першу чергу такі, як "керівник", "підлеглий" та ін.).

Виходячи із цього, управлінський вплив має розглядатись як замкнута система, структурні компоненти якої поєднуються в єдине ціле складними багаторівневими зв'язками та відносинами. Ці зв'язки та відносини, як би надбудовуючись один над одним, впливають один на одного та на ефективність управлінського впливу. Виділяють принаймні два рівні: когнітивний та емоційний.

На когнітивному рівні партнерів управлінського впливу пов'язує взаємне, хоча й з різними цілями, пізнання. Так, керівник прагне пізнати підлеглого для того, щоби визначити тактику впливу, найбільш ефективний прийом. У свою чергу, підлеглий пізнає керівника, насамперед, із метою визначення міри довіри чи недовіри до нього, до його впливів.

На емоційному рівні відбувається своєрідне "вчування" керівника та підлеглого. Емоційні відносини можуть мати як позитивний, так і негативний характер, бути доброзичливими та недоброзичливими, але в обох випадках вони впливають на спрямованість і силу управлінського впливу. Наприклад, за інших рівних умов позитивне ставлення підлеглого до керівника збільшує міру довіри та зменшує міру недовіри до дисциплінуючих впливів останнього.

За своєю внутрішньою сутністю управлінський вплив являє три взаємозалежних між собою та послідовно перехідних один в одного етапи. По-перше, операційний етап, що полягає у впливі керівника на підлеглого; по-друге, процесуальний етап, що полягає у прийнятті або відкиданні підлеглим зробленого на нього впливу; нарешті, по-третє, результативний етап, що представляє відповідні реакції підлеглого на вплив керівника.

Структура управлінського впливу включає такі компоненти:

суб'єкт (окремі особистості, група осіб, різні організації, що є провідною підсистемою в будь-якій системі управління);

об'єкт (різноманітні соціально-психологічні явища та феномени - особистість, спільноти, їхній спосіб життя та діяльність із метою якісного та повного рішення завдань організації);

способи впливу (традиційно виділяють чотири основних - проникнення, зараження, наслідування та переконання).

На думку О. Ковальова, до способів впливу відносяться "і слухи, і рекет, і захоплення заручників, і публічні терористичні акти, і аварії, і епідемії, і мітинги, і демонстрації, і релігія, і голодування, і страйк, акти самоспалення, і засоби масової інформації, модифікація поведінки, мода, реклама та психотропна зброя". На наш погляд, це скоріше форми та засоби впливу, використовуючи які, удаються до перерахованих способів.

Сучасний етап розвитку психології впливу характеризується певним "ідейним обміном" між основними науковими напрямами у психології - біхевіоризмом, психоаналізом, когнітивізмом, гуманістичною психологією тощо. Причому взаємне проникнення та зближення відбувається як на рівні теоретичних пошуків, так і у сфері практичної психології. Кількість наукових концепцій психологічного впливу (загальних і соціальних), розроблених у традиціях різних психологічних шкіл, на сьогодні становить кілька десятків. Обсяг же конкретних емпіричних досліджень і публікацій просто не піддається охопленню.

Однією з основних концепцій психологічного впливу є "теорія когнітивного дисонансу" Л. Фестінгера, розроблена в рамках когнітивізму. Суть її в тому, що у процесі пізнання людиною навколишнього соціального середовища між різними когнітивними елементами може виникати невідповідність (дисонанс).

Бажаючи зберегти цілісний і позитивний образ самої себе, людина прагне або зменшити дисонанс, або перешкодити його зростанню. Звичайно це відбувається трьома шляхами:

змінюється поведінка індивіда;

змінюються його знання;

він надзвичайно обережно ставиться до нової інформації.

Відповідно до цієї теорії, психологічний вплив має включати дві послідовні операції. Спочатку треба за рахунок зовнішніх впливів (вербальних, невербальних тощо) викликати когнітивний дисонанс, порушення в цілісній єдності елементів, які складають звичний образ "Я" цієї людини. Потім спонукати, мотивувати відновлення її когнітивного балансу, справжньої рівноваги, але вже за рахунок зміни її колишніх, звичних атитюдів (соціальних установок) і, відповідно, поведінкових моделей. Таким чином, скорочення дисонансу є захисною поведінкою індивіда. Він тим самим зберігає цілісний і позитивний образ самого себе.

Разом із тим численні дослідження показали, що залежність між зовнішніми впливами та появою когнітивного дисонансу не завжди однозначна. Перспектива викликати значний дисонанс за допомогою зовнішніх впливів буде тим менше, чим цілісніше, стійкіше буде образ "Я" людини, чим більш значущими та усвідомленими будуть її установки.

Вплив може викликатись не тільки внутрішньою системою самоконтролю, а й специфічним соціальним оточенням людини (посилює чи послаблює її систему внутрішнього захисту). Наприклад, наявністю якоїсь авторитетної фігури, яка може й не бути присутньою "тут і тепер", але котра присутня в її внутрішньому суб'єктивно-особистісному полі, яка продовжує впливати, націлює особистість на взяття нових висот професіоналізму.

За останні 20-25 років у світовій психології склались два концептуальних підходи, які розкривають особливості психологічного впливу. Перший підхід зорієнтований на використання оточуючого людину соціального середовища як суб'єкта впливу. У рамках цього підходу необхідно вказати на так звану психологію середовища, або екологічну психологію.

Суть цього підходу в тому, що певні параметри оточуючого людину соціального середовища (так зване місце поведінки, що певним чином організовано й обмежено в часі та просторі) викликають певні моделі поведінки. Ось чому специфічну поведінку, що має виникнути, скоріше можна програмувати чи спровокувати, виходячи з організації специфічної ситуації, ніж на основі індивідуальних розходжень між людьми. Таким чином "поводиться" не стільки сам індивід, скільки вся екологічна система (індивід і середовище), що може цілеспрямовано моделюватися в часі та просторі залежно від цілей, які постають перед суб'єктом управлінського впливу.

Другий підхід поєднує методи та технології, що використовують можливості людини як об'єкта та суб'єкта управлінського впливу. З одного боку, це група методів саморегуляції та самопрограмування, основною метою яких є мобілізація й удосконалення індивідуальних психофізичних можливостей людини, розкриття та розвиток її творчих здатностей і потенціалів (аутогенне тренування, медитація, біоенергетика, психосинтез, дихальна та голосова терапія тощо). Розроблені головним чином у лоні східних філософських навчань і шкіл, ці методи спрямовані більше на виявлене психічною діяльністю самоврядування безвідносно до впливу зовнішнього соціального оточення.

З іншого боку, існує ряд методів і технік, що передбачають зовнішній вплив (вербальний і невербальний) на сферу несвідомого. Мета такого впливу - цілеспрямована модифікація психічних процесів, станів і поведінки людини в обхід контролю свідомості зовнішньої стимуляції.

Loading...

 
 

Цікаве