WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія управління діяльністю підлеглого - Реферат

Психологія управління діяльністю підлеглого - Реферат

Четверта криза (працьовитість - почуття власної неповноцінності) відбувається в молодшому шкільному віці (від шести до одинадцяти років). У школі дитина вчиться працювати, готуючися до виконання майбутніх завдань. Залежно від атмосфери, що панує у школі, прийнятих методів навчання та виховання в дитини розвиваються смак до роботи, почуття обов'язку, пізнавальні та комунікативні вміння та навички тощо. Або ж, навпаки, у неї виникає почуття неповноцінності як у плані використання засобів і можливостей, так і у плані власного статусу серед товаришів (дитина уникає складних завдань, ситуацій змагання тощо).

П'ята криза (життєве самовизначення - плутанина ролей) переживають підлітки обох статей у період статевої зрілості (11-ти та 16-18-ти років). Цей період характеризується появою почуття своєї неповторності, індивідуальності, несхожості на інші. Типова риса цього періоду - "рольовий мораторій" (від лат. moratorium - відстрочка). Діапазон виконуваних ролей розширюється, але юнак не засвоює ці ролі всерйоз і остаточно, а як би пробує, приміряє їх до себе. У цей же період відбувається пошук ідеалів і прикладів для наслідування, вибудовування планів на майбутнє, самовизначення в питаннях "як бути?", "ким бути?". Цей процес припускає об'єднання минулого досвіду підлітка, його потенційних можливостей і виборів, які він повинен зробити. При успішному розв'язанні кризи підліток формує світогляд, заявляє про себе як про індивідуальності, здійснює чітку статеву поляризацію у формах поведінки. Нездатність підлітка до ідентифікації або пов'язані з нею труднощі можуть призвести до її "розпилення" або ж плутанини ролей, які підліток грає або буде грати в усіх сферах життєдіяльності. Може наступити виражене прагнення розібратися в собі на шкоду відносинам із зовнішнім світом (зокрема нерозуміння форм поведінки, що відповідають даній статі), "застиганні" на минулому замість думок про майбутнє тощо.

Шоста криза (близькість до людей - ізоляція від людей) притаманна молодим дорослим людям у віці 18-25 років. Вона пов'язана з пошуком щиросердечної та інтимної близькості з коханою людиною, разом із якою йому треба буде прожити в сім'ї тривалий час. Головні проблеми цієї кризи - любов, народження та виховання дітей, робота, задоволеність особистим життям. При успішному подоланні кризи виражене прагнення до контактів із людьми, бажання присвятити себе іншим людям. Відсутність подібного досвіду призводить до уникнення людей, особливо близьких інтимних відносин із ними, до ізоляції людини та його замикання в самій собі, до стану самітності. При неподоланні шостої кризи характерні перші симптоми відхилень у психіці, розладів, що виникають під впливом нібито існуючих загрозливих сил.

Сьома криза (творчість, життєва активність - застій, зосередженість на собі, на своїх проблемах) переживається людиною у віці 40-45 років, а іноді й пізніше. Її успішне долання характеризується продуктивною та творчою роботою над собою й іншими людьми, задоволеністю сімейними відносинами, гордістю за своїх дітей. Цей період життя відрізняється високою продуктивністю в самих різних областях. У випадку неподолання цієї кризи в людині виражені егоїзм, егоцентризм, непродуктивність у роботі, виняткова турбота про саму себе.

У свою чергу, Пекк виділяє в цій кризі чотири підкризи. По-перше, поступовий розвиток у людини поваги до мудрості, що змінює примат фізичної сили та хоробрості. По-друге, важливо, щоби сексуалізація соціальних відносин поступилася місцем їхній соціалізації (що природно призводить до ослаблення сексуальних ролей). По-третє, треба вміти не піддатися афективному (тобто пов'язаному з почуттями, настроями, переживаннями - Ред.), почуттєвому збіднінню, пов'язаному із втратою та смертю близьких чи з відокремленням дітей, і зберегти емоційну гнучкість, що сприяє емоційному збагаченню в інших формах. Нарешті, по-четверте, важливо, щоби людина намагалася зберегти як можна більшу щиросердечну гнучкість і продовжувати пошук нових форм поведінки, замість того щоби дотримуватися старих звичок і перебувати в психічній ригідності (закляклості, негнучкості - Ред.).

Восьма криза (повнота життя - розпач) переживається під час старіння, особливо з виходом людини на пенсію.

Вона знаменує собою завершення попереднього життєвого шляху, а розв'язання залежить від того, як цей шлях був пройдений. Людина постійно думає про минуле, але може доходити різних підсумків. Досягнення людиною цілісності ґрунтується на підбитті нею підсумків свого минулого життя й усвідомленні її як єдиного цілого, у якому вже нічого не можна змінити. Якщо людина не може звести свої минулі вчинки в єдине ціле, якщо вона дійде висновку, що життя прожите даремно, що часу залишилося занадто мало, що воно летить занадто швидко, то людина завершує своє життя у страху перед смертю й у розпачі від неможливості почати життя заново, але разом із тим прагнучи одержати від життя більше, ніж було отримано. Особливо гостре в цей період відчуття відсутності у світі порядку, доброго, розумного початку.

Пекк і в цій кризі виділяє три підкризи. По-перше, людині доводиться переоцінити власне "Я", крім своєї професійної ролі, що в багатьох людей аж до виходу на пенсію залишається головною. По-друге, людина повинна усвідомити та звикнутись із фактом погіршення здоров'я та старіння тіла, що дозволяє їй виробити в цьому плані необхідну байдужість. Нарешті, по-третє, людина переживає період заклопотаності, зі зникненням якої вона уже без жаху може прийняти думку про смерть.

Таке бачення процесу соціалізації особистості через систему послідовно змінюючих одна одну восьми криз. Кожна з цих криз є своєрідним щаблем у сходженні до ідеалу - гармонійно розвинутої особистості. Успішне подолання цих криз визначає гармонійність процесу соціалізації особистості.

Характеристика процесу адаптації підлеглого до умов організації

Поняття адаптації та її основні види. Істотний вплив на процес соціалізації підлеглих мають особливості їхньої адаптації (пристосування) до умов організації. Адаптація - складний процес, що зачіпає різні сторони життєдіяльності. Адаптацію можна розглядати і як складову частину соціалізації, і в якості її механізму. Під адаптацією (від лат. adapto - пристосовую) розуміють процес взаємодії особистості та соціального середовища, процес активного пристосування особистості до середовища, що постійно змінюється, освоєння стабільних умов середовища. Розрізняють три взаємозалежних види адаптації: психофізіологічну, соціально-психологічну та професійну.

У процесі психофізіологічної адаптації відбувається освоєння всіх умов, що роблять різні психофізіологічні впливи на підлеглого у процесі перебування його в організації. До цих умов варто віднести фізичні та психічні навантаження, рівень стресогенності конкретної діяльності, ергономічні умови оволодіння спеціальністю тощо.

У ході соціально-психологічної адаптації відбувається включення підлеглого в систему взаємин організації з її традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтаціями тощо. У ході такої адаптації підлеглий одержує інформацію про систему ділових і неформальних відносин, про мікрогрупи, про соціальні позиції окремих членів організації. Цю інформацію він сприймає, активно співвідносячи її зі своїм минулим соціальним досвідом, зі своїми ціннісними орієнтаціями.

Професійна адаптація характеризується розкриттям і освоєнням можливостей підлеглого як конкретного фахівця, формуванням позитивного ставлення до своєї діяльності. Як правило, задоволеність своєю діяльністю в організації як професією наступає при досягненні певних реальних результатів, а останні приходять у міру освоєння підлеглим специфіки діяльності на конкретній ділянці.

Характеристика соціально-психологічної адаптації. Цей вид адаптації являє собою процес оволодіння особистістю своєї ролі при входженні в нову соціальну ситуацію. За своїми результатами соціально-психологічна адаптація буває позитивною та негативною. Механізмом здійснення - добровільним і примусовим. Процес соціально-психологічної адаптації розпадається на кілька стадій.

У процесі першої стадії - ознайомлення, відбувається освоєння індивідом норм, цінностей, установок, уявлень, стереотипів тощо на когнітивному й емоційному рівнях. Когнітивний рівень дозволяє зовнішні норми та вимоги зробити внутрішніми, "своїми". Це освоєння отримало назву інтерналізації (интеріорізація) (від лат. internus, interior - внутрішній - Ред.).

Емоційний рівень ознайомлення дозволяє за допомогою почуттів підкріпити й активно засвоїти норми, цінності, стереотипи даної групи, а таким чином, і бути до неї включеним. Це підкріплення отримало назву ідентифікації (від лат. identificare - ототожнювати).

У процесі другої стадії - рольової орієнтації відбувається прийняття сформованих форм соціальної взаємодії (формальних і неформальних зв'язків, стилю керівництва, сусідських, партнерських, сімейних відносин тощо), прийняття форм предметної діяльності (способів професійного виконання роботи). У ході другої стадії соціально-психологічна адаптація покликана привести до формування соціально та професійно значущих засобів спілкування, поведінки та діяльності, прийнятих у групі, за допомогою яких особистість могла би реалізувати себе, свої потреби, схильності, уміння тощо.

Loading...

 
 

Цікаве