WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія управління діяльністю підлеглого - Реферат

Психологія управління діяльністю підлеглого - Реферат

Соціалізація особистості як соціальний феномен

Поняття соціалізації. Особистість підлеглого прибуває в організацію не з невідомих галактик і планет. Вона народжується та розвивається в певному соціальному макро- та мікросередовищі. Вона приходить у організацію з конкретних родин, організацій, компаній однолітків і несе в собі особливості цього своєрідного соціального оточення. Хочемо ми того чи ні, але наш підлеглий - не чистий аркуш паперу, а цілком сформована людина, яка має свої погляди, переконання, потреби, бажання, ідеали.

Особистість, група, суспільство являють собою діалектичну єдність. Особистість також немислима поза суспільством, поза групою, як суспільство та групи не існують без особистостей. В основі єдності цих трьох доданків, у основі віддзеркалення та закріплення в особистості вимог суспільства, групи тощо лежить процес соціалізації особистості.

Поняття соціалізації вперше було розроблено наприкінці 40-х - початку 50-х років у працях американських соціальних психологів А. Парку, Д. Доллерда, Дж. Кольмана, А. Бандури, В. Уолтерса та ін. Інтерес до проблеми соціалізації в нас виник трохи пізніше, ніж за кордоном, - у другій половині 60-х років. Перші редакції поняття "соціалізація" вказували насамперед на те, що це - процес засвоєння соціальних норм і цінностей, процес уходження в соціальне середовище. Значно пізніше у визначення поняття "соціалізація" були внесені істотні виправлення, що вказують на ту обставину, що не можна цей складний і багатомірний процес розглядати односторонньо, тільки як засвоєння індивідом соціальних норм і цінностей. Соціалізація повинна розглядатися як двосторонній процес, що включає й активне відтворення індивідом суспільних відносин.

Таким чином, соціалізація (від лат. socialis - суспільний) - це двосторонній процес, що включає, по-перше, засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків шляхом входження в соціальне середовище й, по-друге, активне відтворення індивідом системи соціальних зв'язків у процесі діяльності. У результаті цього процесу індивід стає повноправним членом суспільства.

Соціалізація особистості, будучи центральною проблемою соціальної психології, покликана гармонізувати взаємини в ланці "особистість - суспільство". Із перших годин життя людини починається цей процес, у основі якого лежать зв'язки між індивідами й освоєння соціальних навичок. Частково цей процес залежить від уроджених механізмів і дозрівання нервової системи, однак насамперед він визначається тим досвідом, який людина одержує протягом життя.

Соціалізацію не можна зводити до виховання. Поряд із різноманітними організованими впливами суспільства на формування особистості, тобто з вихованням, соціалізація включає елементи стихійного, неорганізованого впливу середовища. Істотно відрізняється процес соціалізації й від процесу розвитку індивіда.

Для розвитку (тобто процесу безперервних змін у психіці й організмі людини), як і для соціалізації, більшу роль грають соціальні фактори, середовище, навчання, виховання. Це те, що зближає ці процеси. Однак є й істотні відмінності. По-перше, розвиток, поряд із соціально-особистісними змінами, включає і психофізіологічні зміни, що відбуваються з індивідом. По-друге, у процесі розвитку особистості на перший план виступають внутрішні сили саморуху, саморозвитку. Процес соціалізації передбачає домінування зовнішніх факторів при активній ролі індивіда.

Процес соціалізації включає чотири періоди: дитинство, отроцтво та юність, зрілість, старість. Важливим періодом соціалізації є дитинство, що включає три стадії:

перше дитинство, що включає дитинство (з моменту народження до одного року), і переддошкільне дитинство (від одного року до трьох років). На цій стадії розвивається функціональна незалежність і мова;

друге, або дошкільне, дитинство охоплює період із трьох до шести років і характеризується розвитком і становленням особистості дитини, а також когнітивних процесів;

третє дитинство триває з шести до дванадцяти років, тобто відповідає молодшому шкільному віку та включенню дитини у принципово відмінну від родини та дошкільних установ соціальну групу - шкільний клас.

Початок статевого дозрівання знаменує собою закінчення дитинства та вступ дитини в отроцтво.

Отроцтво й юність включає дві стадії:

власне отроцтво, або підлітковий вік, відповідає статевому дозріванню і триває з дванадцяти до п'ятнадцяти років. У цей час під впливом конституціональних зрушень у підлітка формується нове уявлення про самого себе;

юність, що триває з п'ятнадцяти років до 21-го року (перший період - з п'ятнадцяти до 17-ти років і другий період - із 17-ти до 21-го року), відповідає пристосуванню підлітків чоловічої та жіночої статі до родини, школи, середовища своїх однолітків. Юність являє собою перехідний період від отроцтва до зрілості. Юності властиве почуття психологічної незалежності, хоча людина ще не встигла взяти на себе ніяких соціальних зобов'язань.

Зрілість як період соціалізації включає дві стадії:

стадія ранньої зрілості охоплює період із 20-ти до 40-а років. Вона відповідає вступу людини в інтенсивне особисте життя та професійну діяльність;

людина дійшла віку, що триває з 40-а до 60-ти років, характеризується стабільністю та продуктивністю, особливо у професійному та соціальному відношенні.

Заключний період соціалізації - старість триває з 60-ти до 90-та років і найчастіше супроводжується відходом людини від активного життя. Після 90-та років людину відносять до довгожителів.

Декілька слів про усвідомлення віку, про психологічний вік особистості. Саме поняття "вік" багатопланове. Виділяють чотири його підвиди: хронологічний (паспортний), біологічний (функціональний), соціальний (громадянський) і психологічний. Психологічний вік пов'язаний насамперед із тим, як людина оцінює свій вік у власному внутрішньому світі. Існує певна закономірність у оцінці свого віку людьми різних вікових груп. Так, у процесі експерименту оцінювали свій вік молоді люди (від 20-ти до 40-а років) і люди старшого віку (від 40-а до 60-ти років). Виявилося, що чим молодше людина, тим старше вона собі здається, і так само, з переоцінкою віку, вона сприймає інших. Після 40-а років спостерігається зворотна тенденція - люди звичайно сприймають себе молодше, ніж вони є насправді. І чим старше вони стають, тим більше молодіє в них душа, і тільки, на жаль, біологія нагадує людині про її вік.

Процес соціалізації охоплює ряд сфер, серед яких - діяльність, спілкування та самосвідомість.

Соціалізація у сфері діяльності проявляється в розширенні видів діяльності, у освоєнні й осмисленні кожного виду діяльності. У творчій професійній діяльності існують два професійних піки. Перший пік припадає на вік 30-35 років, коли "розум свіжий", людина робить відкриття, винаходи, пропонує щось зовсім до неї невідоме. Другий пік пов'язаний з мудрістю, зрілістю людини, яка має великий життєвий досвід, - вік 50-60 років. Така людина здатна на узагальнення, створення своєї школи, може бути мудрим організатором і керівником.

Соціалізація у сфері спілкування включає розвиток навичок спілкування, розширення кола спілкування, збагачення його змісту. Спілкування - це надзвичайно тонкий і делікатний процес взаємодії людей. У спілкуванні найбільш різноманітно розкриваються індивідуальні особливості всіх учасників цього процесу.

Соціалізація у сфері самосвідомості полягає у формуванні образу власного "Я" як активного суб'єкта діяльності, осмисленні своєї соціальної приналежності, своєї соціальної ролі, формуванні самооцінки.

У найбільш узагальненому вигляді самосвідомість виражена в "Я"-концепції представників гуманістичної психології. Серед головних ідей цього підходу такі. У центрі всіх соціальних процесів цінується людина. Віна повинна мати право бути самою собою, зберігати свою цілісність і унікальність, бути вільною у виборі рішень, творити своє життя та нести за нього відповідальність. Для гуманістичного підходу характерна орієнтація на саморозвиток особистості, глибока повага до її індивідуальної позиції.

Необхідно виділити два самостійних види впливу на особистість у процесі її соціалізації: впливу на макро- та мікрорівнях. Соціально-психологічні впливи суспільства на макрорівні за цілеспрямованим формуванням особистості, регулюванням її поведінки та діяльності відбувається через засоби масової комунікації, пресу, радіо, телебачення, мистецтво, літературу, музику, різні види ідеологічного впливу тощо.

Більший інтерес представляють соціально-психологічні впливи на мікрорівні, тобто на рівні безпосереднього найближчого оточення індивіда. Ці неорганізовані впливи середовища називають соціально-психологічними механізмами соціалізації. Під ними розуміють різні стихійні впливи середовища, найближчого оточення, завдяки яким зовнішні регулятори, групові норми та приписи переводяться на внутрішній план, стають внутрішніми поведінковими регуляторами.

Соціально-психологічні механізми соціалізації відіграють роль "перехідних містків" між зовнішніми регуляторами, груповими нормами та звичаями, традиціями, рольовими приписами, схваленням, осудом і внутрішніми регуляторами, диспозиціями, психологічними станами готовності до певних поведінкових реакцій.

Loading...

 
 

Цікаве