WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія управління діяльністю підлеглого - Реферат

Психологія управління діяльністю підлеглого - Реферат

Психологія управління діяльністю підлеглого

Велич великої людини виявляється в тім, як вона спілкується з маленькими людьми - під таким гаслом редакція продовжує знайомити вас із матеріалами спецкурсу "Психологія управління". Пропонуємо опрацювати теоретичну частину взаємовідносин керівника та підлеглого у площині психології комунікацій

Отже, до справи.

Ключові поняття: людина, індивід, особистість, індивідуальність, психосоціальні кризи, адаптація, менталітет, соціальна позиція, ціннісна орієнтація.

Структура публікації:

Особистість підлеглого як об'єкт управління.

Соціалізація особистості як соціальний феномен. Поняття про психосоціальні кризи.

Характеристика процесу адаптації підлеглого до умов організації.

Система регулювання поведінки та діяльності особистості.

Цінності, ритуали та традиції в регулюванні поведінки та діяльності підлеглого.

Система тестових методик.

Особистість підлеглого як об'єкт управління

Поняття про особистість у психології. Особистість людини завжди була та залишається однією з найбільш інтригуючих таємниць, що хвилювали людство. "Джерела людини лише частково можуть бути зрозумілі та раціоналізовані, - писав відомий російський філософ М. Бердяєв. - Таємниця особистості, її одиничності нікому не зрозуміла до кінця. Особистість людська більш таємнича, ніж світ. Вона і є цілий світ. Людина - мікрокосм і містить у собі все".

Для всебічного аналізу цього соціального феномена необхідно розвести ряд понять - "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність". Ці поняття не тотожні за змістом: кожне з них розкриває специфічний аспект індивідуального буття людини.

Людина - це родове поняття, що вказує на приналежність істоти до вищого щабля розвитку живої природи - до людського роду. Людина - це специфічна, унікальна єдність біологічного та соціального. Як істота біологічна, вона підкоряється біологічним і фізіологічним законам. Як істота соціальна - вона частина соціуму та продукт суспільного розвитку.

Людина народжується на світ уже людиною. Будова тіла дитини, яка з'явилася на світ, обумовлює можливість поведінки, структура мозку - потенційно розвинутий інтелект, будова руки - перспективу використання знарядь праці тощо. Усіма цими можливостями дитина відрізняється від дитинчати тварини. Тим самим затверджується факт приналежності маляти до людського роду, зафіксований у понятті "індивід" (на відміну від дитинчати тварини, від народження та до кінця життя називаного "особиною").

У понятті "індивід" виражена родова приналежність людини, тобто будь-яка людина (і немовля, і дорослий на стадії дикості, і високоосвічений житель цивілізованої країни) - це індивід. Але, з'явившись на світ як індивід, людина поступово здобуває особливу соціальну якість, вона стає особистістю. Ще в дитинстві індивід включається в історично сформовану систему суспільних відносин, яку він застає вже готовою. Подальший розвиток людини в суспільстві створює таке переплетення відносин, що формує її як особистість, тобто як реальну людину, не тільки не схожу на інших, а й діючої не так, як вони, мислячої, страждаючої, уключеної в соціальні зв'язки як члена суспільства, співучасника історичного процесу.

Таким чином, особистість - це найголовніше в людині, її найважливіша соціальна ознака. Якщо людина - носій найрізноманітніших властивостей, то особистість - це основна її властивість, у якій проявляється її суспільна сутність. Особистість виражає віднесеність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.

У вітчизняній і зарубіжній психологічній літературі існує велика кількість визначень особистості, яка залежить від рівня розвитку особистості чи методологічної позиції автора. На наш погляд, одним із найбільш удалих є визначення, що дає психолог О. Петровський. Особистістю у психології позначається соціальна системна якість, що здобувається індивідом у предметній діяльності та спілкуванні, характеризує міру представленості суспільних відносин у індивіді. Відкрити їх може лише науковий аналіз, почуттєвому сприйняттю вони недоступні.

Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим сполученням психологічних рис і особливостей, складають її індивідуальність, що становлять своєрідність людини, її відмінність від інших.

Індивідуальність - це єдність неповторних особистісних властивостей конкретної людини. Вона проявляється в рисах темпераменту, характеру, у звичках, у переважних інтересах, у якостях пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, уява тощо), у здатностях, у індивідуальному стилі діяльності. Індивідуальність - це неодмінна та найважливіша ознака особистості. Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності.

Кілька слів про походження самого слова "особистість". Етимологічний аналіз у ряді мов дає цікавий результат. У російській мові слово особистість сходить до кореня "личина", маска, "накладна пика", яку надягали на себе блазні. Personality в англійській, personnalite у французькій, personlichkeit у німецькій мові - усі ці терміни походять від латинського persona, а воно - від етруської phersy - маска, характерна для Бога потойбічного світу. Латинське слово "persono" означає "вимовляти", говорити через отвір у масці. Нею користувався актор, зображуючи персонаж у античному театрі. Маска при цьому була вираженням певного типу характеру людини й одночасно визначала роль. У древньому Римі цим словом уже позначалася "цивільна" особа. Пізніше, з розвитком суспільних відносин, термін перейшов у розряд наукових.

Варто сказати, що дотепер поняття "особистість" на Сході та на Заході трактується по-різному. У європейській культурі, заснованій на християнстві, особистістю вважався святий, праведник, подвижник. У східній культурі власне про особистості заговорили з часів Конфуція (554-479 р. до н. е.), для якого "особистістю" був "шляхетний чоловік", тобто той, який активно бере участь в управлінні державою, який печеться про її благо.

У нові часи західна особистість - це, насамперед, індивідуальність, яка нібито стоїть над суспільством, а ідеал східної особистості - людина, яка добровільно віддає себе служінню суспільству.

Різні наукові підходи до розгляду особистості. Особливості психолого-управлінського підходу. Як відомо, особистість вивчають багато дисциплін, у тому числі соціологія, загальна психологія, психологія управління. Яка ж специфіка розгляду особистості цими дисциплінами?

Соціологія вивчає особистість не як індивідуальність, а як соціальний тип. Її цікавлять лише ті риси, які схожі в багатьох людях, які "прив'язують" особистість до групи. Наприклад, у словосполученні "директор Іванов" соціологію зацікавить більшою мірою перше слово. Інакше кажучи, вона звертається до проблеми особистості через призму специфіки суспільних відносин. При цьому мається на увазі, що такі відносини будуються не на основі симпатій чи антипатій, а на основі певного становища, яке займає кожний у системі соціально заданих функцій і ролей.

Загальна психологія вивчає особистість як конкретну людину, у всій її своєрідності та неповторній унікальності особистісних якостей. Вона фокусує свою увагу на індивідуальних внутрішніх механізмах і на розходженнях між індивідами.

У словосполученні, що вже згадувалося, "директор Іванов" психолога буде цікавити друге слово, тобто в чому психологічна конкретика цього Іванова.

Спирання лише на соціологічне або загальнопсихологічне походження явно недостатньо для того, щоби навчитися управляти особистістю підлеглого. Адже нас цікавить не особистість підлеглого взагалі, а підлеглий як представник певної організації. Саме в ній він себе проявляє як особистість, саме у взаємодії з іншими він здатний заявити про себе та бути впевненим, що його голос буде почутий.

Соціальна психологія вивчає насамперед людську поведінку, обумовлену фактом включення людей у реальні групи. Більше того, для соціальної психології, на відміну від соціології, важливий результат взаємодії насамперед у ланці "особистість-мала група" й у меншому ступені в ланці "особистість-суспільство". Адже людина не просто "включається" у те чи інше суспільство. Віна закономірно входить у якусь соціальну групу. Через її вимоги переломлюються інтереси всього суспільства.

Саме група визначає всі суспільні прояви особистості, саме вона найбільшою мірою конкретизує вимоги суспільства у своїх вимогах.

У прикладі, що вже наводився, для соціальної психології особливий інтерес представляє директор Іванов як член відповідної організації, як прекрасний фахівець, підлеглий Петрова тощо. Головне завдання соціального психолога при цьому - розкрити конкретний механізм "уплітання" людської індивідуальності у тканину групового життя. Такий підхід таїть у собі чималу складність. Справа в тому, що не можна спочатку вивчити особистість, а лише потім вписати її в систему соціальних зв'язків. Сама особистість, із однієї сторони, "продукт" цих соціальних зв'язків, а з іншого боку, їхній творець. До речі, не випадково тому одна й та ж сама людина в різних групах поводиться по-різному. Таким чином, для соціального психолога головним у вивченні особистості є вивчення взаємин особистості із групою, причому його цікавить не просто особистість у групі, а саме результат, що виходить від взаємин особистості з конкретною групою.

Loading...

 
 

Цікаве