WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія навчальної діяльності - Реферат

Психологія навчальної діяльності - Реферат

3. Навчання варто проводити в безпосередній близькості від життя, показуючи, як те чи інше знання можна практично використовувати та застосувати в реальності.

Основні теорії та концепції навчальної діяльності

Концепція навчання - це сукупність узагальнених положень, системи поглядів, спрямованих на розуміння суті, змісту, методики й організації навчально-виховного процесу та особливостей діяльності учнів і які навчають у ході його здійснення.

Процес навчання підростаючого покоління був завжди животрепетним за всіх часів, тому, відповівши на запитання "чому вчити?", відразу варто шукати відповідь на запитання "як учити?", щоб домогтись бажаного результату максимально ефективним способом. На сьогодні в рішенні цієї проблеми накопичено досить великий досвід, хоча жодна з концепцій не є абсолютно завершеною та "безгрішною".

Теорія поетапного формування розумових дій П. Я. Гальперіна. У розробку даної концепції зробили свій внесок Д. Б. Ельконін, Н. Ф. Тализіна й ряд інших фахівців. Вони встановили, що знання, уміння й навички не можуть бути ні засвоєні, ні збережені поза діяльністю.

Дана теорія припускає таку побудову навчальної діяльності, при якій на основі зовнішніх предметних дій, організованих за визначеними правилами, формуються навчальні компетентності.

У ході практичної діяльності в людини формується орієнтовна основа дії (ООД) - система уявлень про мету, план і засоби здійснення майбутньої чи виконуваної дії.

Щоби безпомилково виконувати яку-небудь дію, людина повинна знати, що при цьому відбудеться та на яких аспектах те, що відбувається, буде сконцентрована її увага, - це дозволить не випустити бажані зміни з-під контролю. Дані положення і склали основу розглянутої теорії, відповідно до якої навчання будується у відповідності з до ООД, засвоєною учнем.

Види орієнтувань:

ООД - конкретний зразок (демонстрація чи опис дії без яких-небудь указівок про методику її виконання);

ООД містить повні та докладні вказівки на правильно виконані дії;

ООД учень створює самостійно на основі отриманого завдання.

Типи орієнтувань:

дії методом спроб і помилок;

передбачається постановка задачі та розумне вивчення сторін дії, перш ніж вона буде виконана;

існує можливість скласти та реалізувати орієнтовну основу нової дії.

Відповідно до концепції П. Я. Гальперіна, предметна дія та думка, що її виражає, - ланки єдиного процесу поступового перетворення матеріальної дії в ідеальну. Дія функціонально пов'язана з предметом, на який вона спрямована, і містить у собі продукт (мету перетворення дії та засоби перетворення). Це виконавська частина формуючої дії.

Цикл засвоєння дії складається з низки етапів (базисом циклу є формування мотиваційної основи - привернення уваги, пробудження інтересу, результат - бажання одержати відповідне знання):

1-й етап. Попереднє ознайомлення з дією (за інструкцією, описово, візуально). У результаті у свідомості формується ООД, тобто система вказівок, як виконати дію, що розучується.

2-й етап. Матеріальна дія. Учні на тренажерах, макетах виконують реальні дії в зовнішній матеріальній, розгорнутій формі. Здійснюється контроль виконання кожної операції. У результаті після рішення кількох однотипних задач (наприклад, підготовка ЕОМ до роботи) звертання до ООД відпадає.

3-й етап. Зовнішньомовленнєвий. Учень проговорює вголос дії, що засвоюються. У результаті відбуваються узагальнення, скорочення й автоматизація дії.

4-й етап. Внутрішньої мови. Дія проговорюється "про себе". У результаті узагальнення дії та її згортання відбуваються найбільш інтенсивно.

5-й етап. Засвоєна дія. Виконується автоматично, подумки не контролюючи правильність її виконання. У результаті дія переходить на внутрішній план і не вимагає зовнішньої опори.

На 1-му та 2-му етапі всі операції виконуються послідовно й у повному обсязі у суворій відповідності з ООД. Потім дія все більше скорочується й автоматизується. Для цього розробляються спеціальні методики навчання, в яких реалізується зміст кожного етапу.

Сильні сторони теорії:

скорочується час формування навичок і вмінь за рахунок показу зразкового виконання дії;

досягається висока автоматизація виконуваних дій у зв'язку з їх алгоритмізацією;

забезпечується доступний контроль якості виконання як дії в цілому, так і її визначених операцій;

можлива оперативна корекція методик навчання з метою їх оптимізації.

Слабкі сторони теорії:

істотно обмежені можливості засвоєння теоретичних знань;

складна розробка методичного забезпечення (повного алгоритму операцій);

в учнів формуються стереотипні розумові та моторні дії на шкоду розвитку творчого потенціалу.

Теорія формування в дітей системи наукових понять В. В. Давидова. В основі даної теорії лежить уявлення про те, що школярі молодших класів цілком здатні засвоювати абстрактні наукові поняття, а значить, навчання може будуватись не на принципі від часткового до загального, а на принципі від загального до часткового. Для навчання в рамках даної теорії необхідно:

виділити систему формуючих теоретичних понять, що складають основу конкретної науки;

сформувати спеціальні предметні дії, спрямовані на виділення істотного в навчальному матеріалі;

вивчити предмет на базі знання основних теоретичних понять.

У даної теорії є як прихильники, так і супротивники. Зокрема, психоаналітики виступають проти неї, тому що занадто раннє формування абстрактного мислення спрямовано проти вікових закономірностей латентної фази розвитку - інтересу до конкретних речей у позабатьківському світі. Основна розумова освіта цієї фази складається в розвитку здатності диференційованого мислення, спрямованого на сприйняття й усвідомлення розходжень, а не абстрактно-загального в навколишньому світі.

Усвідомлення розходжень - передумова здатності до вільного вибору. Ранній же розвиток синтетичної функції на тлі диференціації, що придушується, можливо, знижує мотивацію вибору та переваги. Це обумовлюється асинхронією в розвитку особистісної автономії й абстрактного мислення не тільки в дітей, а й у дорослих (наприклад, дорослий учений-професіонал, який не може створити родину та відірватись від мами). Інакше кажучи, за раннє формування абстрактних операцій ми можемо розплачуватись мотиваційно-особистісною зрілістю.

Концепція проблемного навчання являє собою сукупність взаємозалежних методів і засобів, що забезпечують творчу участь дітей у процесі засвоєння нових знань, формування творчого мислення та пізнавальних інтересів особистості. Центральні поняття цієї теорії: "проблема", "проблемна ситуація" та "проблемна задача".

Проблемна ситуація являє собою пізнавальні труднощі, для подолання яких учні повинні отримати нове знання або докласти інтелектуальних зусиль.

Проблемна ситуація, усвідомлена і прийнята учнями, переростає у проблему, що при вказанні параметрів та умов рішення являє собою проблемну задачу. Остання відрізняється від проблеми тим, що в ній свідомо обмежене поле пошуку рішення.

Сукупність таких задач покликана забезпечити творче оволодіння навчальним матеріалом. Проблемне навчання припускає суворо продуману систему проблемних ситуацій, проблем і задач, що відповідають пізнавальним можливостям учнів. Із цією метою передбачаються різні рівні проблемності.

1-й рівень: керівник заняття сам аналізує проблемну ситуацію, виявляє проблему, формулює задачу та спрямовує учнів на самостійний пошук шляхів рішення;

2-й рівень: керівник заняття разом з учнями аналізує ситуацію та підводить їх до проблеми, а учні самостійно формулюють задачу та вирішують її;

3-й рівень: учитель повідомляє проблемну ситуацію, робить її аналіз, виявляє проблему. Формулювання задачі та вибір оптимального рішення учні здійснюють самостійно.

Педагогічні умови успішності проблемного навчання: створення пізнавальних труднощів, що відповідають інтелектуальним здібностям учнів, забезпечення учнів сукупністю знань за предметним змістом проблемної ситуації; формування в них операційних умінь рішення проблемних задач.

У 1960-і роки розвивалась концепція програмованого навчання. Суть її полягає в поділі навчального матеріалу на визначені взаємозалежні "дози" та їх послідовне пред'явлення учням. Причому перехід до вивчення наступних "доз" матеріалу здійснюється тільки після освоєння попередніх.

Основні елементи програмованого навчання: логічно та психологічно обґрунтована спеціальна програма навчального матеріалу, порівняно тверда послідовність спільної діяльності вчителя й учнів.

Достоїнства програмованого навчання: індивідуалізація навчання; сполучення індивідуальних і колективних форм діяльності учнів; наявність продуктивного зворотного зв'язку між керівником заняття й учнями. Однак програмоване навчання ефективне лише в тому випадку, коли матеріал піддається формалізації.

Сьогодні в руслі теорії програмованого навчання йде активна розробка комп'ютерних технологій.

Loading...

 
 

Цікаве