WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія навчальної діяльності - Реферат

Психологія навчальної діяльності - Реферат

Психологія педагогічної оцінки

Педагогічна оцінка є досить широким поняттям, котре включає оцінки, що даються дитині не тільки вчителем, а й батьками або будь-якою іншою особою, яка займається вихованням і розвитком дітей. Згідно з Джеймсом, оцінка - "це повернення відбитого враження, могутній засіб у руках педагога".

Педагогічну оцінку в широкому сенсі варто відрізняти від шкільної оцінки, що характеризує в балах відносні й абсолютні успіхи учня. Оцінка є педагогічним стимулом, що поєднує засоби заохочення та покарання. Причому крайні значення оцінок не завжди мають таку стимулюючу силу, яку мають середні оцінки. Педагогічна оцінка є особливого роду стимулом. Особливо важливу роль вона відіграє в дитячі роки й у період молодшого шкільного віку, тому що прямо пов'язана з формуванням у дитини відповідного ставлення до себе. За допомогою оцінок, що даються дитині з боку значущих дорослих, дуже просто зруйнувати її вірні уявлення про саму себе через те, що тут домішуються фактори емоційного порядку. Відновити адекватне ставлення до себе набагато складніше.

Педагогічні оцінки бувають кількох видів:

предметні - стосуються того, що робить або вже зробила дитина, але не її особистості;

персональні - відносяться до суб'єкта й відзначають індивідуальні якості людини;

матеріальні - включають матеріальне стимулювання дітей за успіхи (гроші, речі, розваги тощо);

моральні - містять характеристику дій дитини з погляду їх відповідності прийнятим нормам моралі;

результативні - відносяться до кінцевого результату діяльності (що вийшло);

процесуальні - стосуються самого процесу діяльності (як зроблено);

кількісні - співвідносяться з обсягом виконаної роботи;

якісні - стосуються якості, точності, акуратності й інших показників досконалості роботи.

У більш загальному вигляді можна виділити три основні групи оцінок (за О. Луньковим):

особистісні - коли оцінюється просування учня стосовно його середнього рівня навчальних досягнень, мислення, тобто дитина порівнюється сама із собою;

порівняльні - коли учні порівнюються між собою;

нормативні - коли досягнення дитини оцінюються щодо якоїсь безособової норми виконання завдання.

Особистісні оцінки - це основний вид оцінювання, яким варто користуватись, оскільки в цьому випадку в дитини є стимул перебороти свої ж власні досягнення, а у випадку неуспіху не виникає почуття особистого ущемлення, заздрості, агресії й інших можливих наслідків, як у випадку її порівняння з іншими дітьми.

Варто сказати, що небажано, щоби джерелом порівняльних оцінок був учитель. Порівняльні оцінки стимулюють мотиви конкуренції, що завжди існують, тим більше в системі шкільного оцінного навчання. Небажано, щоб у ці мотиви втручався голос учителя. Нехай ці оцінки мають непрямий характер, що можливо, наприклад, відповідності до відритої таблиці засвоєння теми, яка дає наочний матеріал для порівняльних оцінок. Але це вже будуть внутрішні висновки, які може робити (або не робити) сам учень, а вчитель як би не бере участі в цьому співставленні дітей за успішністю.

Нормативні оцінки використовуються 1-2 рази за тему в ході виконання письмових контрольних робіт. Наведемо психологічні вимоги до таких контрольних:

доцільно проводити їх на здвоєному рівні, щоб забезпечити нормальні умови учням із низькими темпами роботи;

до складу контрольної роботи варто включати питання тільки з даної теми, розбитої на послідовність елементів (одиниць засвоєння) так, що кожному елементу відповідають одне-два завдання. У звичайних же контрольних роботах, як правило, пропонуються завдання з різних тем, що ускладнює загальну оцінку, тому що незрозуміло, які теми учень засвоїв, а які ні.

Основні тенденції вікової зміни значущості педагогічної оцінки

Із віком росте розуміння необхідності нових знань і вмінь.

У міру дорослішання, особливо у шкільні роки, зростає роль соціально-психологічних стимулів.

Із віком з'являється тенденція до поступового переходу від орієнтації на зовнішні стимули до врахування внутрішніх стимулів.

У дитячому й ранньому віці найбільш дієвою є емоційно-експресивна оцінка, передана за допомогою жестів, міміки, пантоміміки й інтонації. У молодшому та дошкільному віці оцінка доповнюється соціально-психологічними факторами (прагнення виграти змагання, одержати публічне схвалення, привернути до себе увагу). У старшому дошкільному віці стають значущими педагогічні оцінки, пов'язані з дотриманням правил поведінки та демонстрацією навчальних досягнень, у категоріях "добре", "погано". Тут свідома перевага одних видів педагогічних стимулів перед іншими ще не спостерігається.

У молодшому шкільному віці найбільш важливі оцінки, що даються не всіма, а значущими дорослими (учитель, батьки) у відношенні наявних навчальних досягнень.

У підлітковому віці діти більше реагують на оцінки, що даються однолітками та друзями. У старшокласників значущість педагогічних оцінок дорослих зростає, але міняється їх ієрархія: більш істотні оцінки особистісного плану, а не знань і вмінь. Оцінки інших людей стосовно себе в цьому віці відбиваються через самооцінку та власне сприйняття себе.

Проблеми мотивації навчальної діяльності та дитячих інтересів

Успіхи в навчанні та вихованні дітей прямо залежать від мотивації, тобто наявності значущих і діючих стимулів до засвоєння знань і придбання визначених особистісних якостей.

Численні складності у сфері навчальної мотивації обумовлюються низкою обставин:

до кінця відомі всі мотиви, у силу яких діти різного віку та з різними індивідуальними особливостями включаються в навчання, спілкування, стають зацікавленими у придбанні нових особистісних якостей, знань і вмінь;

над мотивами навчання дітей замислюються дорослі, котрі вже не пам'ятають справжнього стану справ у дитинстві й можуть тільки здогадуватись про справжні мотиви дитячої поведінки;

серед самих дітей існують величезні індивідуальні розходження - те, що є значущим для одного, не представляє інтересу для іншого;

сама мотивація виявляється ситуаційно мінливою, а те, що підходить для стимулювання навчальних і виховних інтересів у одних ситуаціях, може бути неадекватним в інших.

Таким чином, одна з головних задач у навчанні та вихованні - навчитися практично впливати на мотивацію дитини та звести до мінімуму фактори, що знижують її.

Умотивованість у навчанні можна розуміти як особисту зацікавленість учня в одержанні знань і вмінь. Мотиви навчання - це психологічна характеристика інтересу учня до засвоєння знань і власного розвитку.

Мотивація може бути ситуаційною (обумовленою зовнішніми факторами) й особистісною (обумовленою внутрішніми устремліннями). Виділяють також релевантну мотивацію, що має пряме відношення до набуття академічних досягнень (наприклад, допитливість дитини), і нерелевантну мотивацію, що не має прямого відношення до навчання та розвитку (наприклад, дитина вчить урок, щоб уникнути покарання).

Коли ми говоримо про мотивації дитини, то не можемо обійтись без такого поняття, як дитячий інтерес. Л. Виготський визначає інтерес як форму прояву інстинкту, як націленість психічного апарату дитини на визначений предмет. Інтереси мають універсальне значення в житті дитини. Торндайк стверджує: "Усе, що ми робимо в житті, навіть найбільш неприємне, ми робимо з інтересу (нехай навіть негативного, наприклад, остраху неприємностей)".

Психологічний закон каже: "Перш ніж призвати дитину до якоїсь діяльності, зацікав її, подбай про те, щоб знайти, що вона готова до неї: напружені всі сили, і вона готова діяти сама".

Надзвичайно складна психологічна задача - знайти вірний інтерес і стежити за тим, щоб від нього не ухилятись і не підмінювати його іншим. Адже так легко підмінювати інтереси, наприклад, розповідати на уроці історії, анекдоти, викликаючи інтерес не до історії, а до анекдоту.

З вищевикладеного стає ясно, що нічого не вартий інтерес дитини до роботи, якщо її стимул - покарання чи очікування нагороди. Ось чому нагорода й покарання в чистому вигляді у школі марні та шкідливі. Психологічне покарання - це бездарний педагогічний засіб, тому що воно викликає острахи, і значить, у цьому випадку поведінкою керує страх.

Існує психологічне правило переходу природних інтересів (їх багато) до інтересів прищеплених, виховання яких і є головною метою (інтерес до життєвих справ, наук тощо).

Щоби предмет нас зацікавив, він повинен бути пов'язаний із чим-небудь приваблюючим нас, уже знайомим, але він повинен містити в собі й нові форми діяльності. Зовсім нове й зовсім старе не здатне зацікавити нас. Крім того, щоб співставити новий предмет й особисте ставлення до нього учня, треба зробити його вивчення особистою справою учня. Інакше кажучи, до нового дитячого інтересу треба йти через уже існуючий дитячий інтерес. Наприклад, Торндайк пропонував для вивчення хімії використовувати природний інтерес дітей до кухні, але так, щоби потім інтерес до хімії придушив інтерес до кухні.

Правила використання дитячого інтересу

1. Обов'язково має бути присутній зв'язок між усіма предметами курсу - це запорука єдиного навчального інтересу, згуртування навколо єдиного стрижня (зазвичай називається "міжпредметними зв'язками").

2. У навчанні доводиться вдаватись до повторення, хоча це найбільш непсихологічний прийом: якщо людина автоматично намагається сприймати ту саму інформацію, їй стає нудно, і може сформуватись негативна установка на цю інформацію. Тому викладання повинно бути концентричним: вивчення предмета варто будувати таким чином, щоб у можливо короткий строк і у спрощеному вигляді він був пройдений у повному обсязі. Потім уже треба повернутись до того ж, але не для повторення, а для розширеного й поглибленого вивчання, що включає безліч нових фактів, узагальнень і висновків, тому що тільки нове про старе може зацікавити нас.

Loading...

 
 

Цікаве