WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія індивідуального стилю управління - Реферат

Психологія індивідуального стилю управління - Реферат

Які ж якості В. Шепель відносить до психолого-педагогічних? Насамперед:

комунікабельність - уміння швидко встановлювати контакт із людьми;

емпатійність - уміння співпереживати, уловлювати настрій людей, виявляти їхні установки та очікування;

здатність до психоаналізу, тобто самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх учинків;

стійкість до стресу, тобто фізична тренованість, самосугестивність, уміння переключатися й управляти своїми емоціями;

красномовність - уміння в досконалості володіти своїм словом, тобто вміння надихати та переконувати словом;

візуальність - зовнішня привабливість особистості.

Наявність специфічних індивідуально-ділових якостей і створює неповторний імідж керівника, ефект його особистої чарівності.

Професіограма керівника, запропонована Л. Фаткіним, передбачає системно-факторний підхід. На думку автора, дотепер загальний фактор - дана організаторська здатність, від якої залежить успіх діяльності керівника, не встановлений. Тому приходиться шукати розрізнені ознаки, якості, здібності, характеристики рис особистості, що визначають успішність виконання функцій керівника. Він сформулював п'ять специфічних інтегральних факторів, що поєднують ряд диференціальних якостей. До них відносяться:

адаптаційна мобільність - фактор визначальної ролі та місця особистості в динаміці міжособистісних взаємодій у малих соціальних групах - її соціометричний статус і позицію у функціональній структурі ділових відносин. Інакше кажучи, адаптаційна мобільність - це вміння швидко знаходити своє місце в тому чи іншому колективі, у тій чи іншій ситуації, у тій чи іншій системі взаємин;

емоційне та ділове лідерство як по "вертикалі", так і по "горизонталі", у неформальних групах внутрішньоорганізаційної структури й у неформальній групі свого підрозділу при рішенні більшості проблемних ситуацій;

здатність до інтеграції соціальних функцій (ролей) - фактор, що визначає пристосовування своєї поведінки під рольові очікування інших учасників соціального контакту. Зазвичай уявлення людей про "ідеального" керівника відрізняються одне від одного. Умовою успішного управління є всебічне врахування керівником рольових очікувань підлеглих. В окремому випадку здатність до інтеграції соціальних функцій означає вміння бути і неформальним емоційним лідером, і адміністратором, регламентованим посадовими інструкціями, правовими установками та неформальними нормами, що склалися в даній організації;

контактність - здатність до встановлення позитивних соціальних контактів. Цей інтегральний фактор обумовлений такими соціально-психологічними властивостями особистості, як "відкритий" характер у спілкуванні; прагнення до інформованості; високий рівень домагань і честолюбне прагнення до утвердження своєї особистості; здатність установлювати ділові зв'язки, приваблювати людей до себе; уміння поглянути на конфліктну ситуацію очима конфліктуючих сторін; здатність вислуховувати та переконувати;

стійкість до стресу в широкому розумінні слова, тобто інтелектуальна, вольова й емоційна стійкість до стресу. Управлінська праця відрізняється напруженою творчістю, що пред'являє високі вимоги до вольових та емоційних регуляційних механізмів людської психіки. Прагнення полегшити процес ухвалення рішення призводить до вироблення стереотипів мислення, тобто до своєрідних заучених "алгоритмів" мислення.

Коли управлінська ситуація розходиться зі звичною, стереотипною, оптимальне рішення досягається шляхом творчої розумової діяльності. Для цього необхідні істотні вольові зусилля. Але при кожній вольовій напрузі відбуваються емоційні перенапруги. Акумуляція негативних емоційних стресів призводить, з одного боку, до зривів, неврозів та інших захворювань, а з іншого боку - як компенсаторна реакція, у людини виникає відмовлення від творчих спроб і з'являється прагнення всупереч ситуації та логіці приймати рішення за виробленими заздалегідь і вже недостатньо точними "алгоритмами". Ось чому керівник з низьким рівнем стійкості до стресів завдає збитків і собі, і справі.

За явних переваг викладених підходів найбільш удалим треба визнати підхід Р. Кричевского. Він виділяє такі якості сучасного керівника:

високий професіоналізм. Які б не були організаторські якості керівника, усе-таки головним для нього були та залишаються високийпрофесіоналізм, знання суті й особливостей своєї спеціальності. У цьому - основа формування та підтримки авторитету керівника, від цього залежить якість виконання доручених завдань;

відповідальність і надійність. Дефіцит цих управлінських якостей ми постійно відчуваємо в повсякденній дійсності, пожинаючи плоди багаторічної обтяжуючої безвідповідальності. У даний час досить актуальними напрямами діяльності будуть такі два. По-перше, відродження кращих традицій слов'янського підприємництва, серед яких слово, дане керівником, є синонімом відповідальності та надійності. Воно вважалося найважливішим мірилом людських якостей і суті службових взаємин. По-друге, важливим напрямом діяльності є вивчення та впровадження передового зарубіжного досвіду;

упевненість у собі, уміння впливати на своїх підлеглих. Успіх управлінської діяльності офіцера багато в чому визначається саме цією рисою. При впливі на підлеглих явно недостатньо опори лише на владні, посадові повноваження. Вплив має обов'язково підживлюватись емоційним, психологічним компонентом. Тільки в цьому випадку керівник може розраховувати на віддачу підлеглих. Крім того, будь-який вплив повинен знаходити внутрішній відгук у підлеглих;

самостійність. Головне, щоби керівник мав свою точку зору на виникаючі проблеми, свій професійний і людський особистісний імідж і підтримував його у своїх підлеглих. Які би добрі не були заступники та консультанти, які би поради не одержував керівник від навколишніх людей, конкретне рішення він повинен приймати сам.

Розвиток цієї якості вимагає відомих меж, за якими незалежність переходить у волюнтаризм і самодурство. Керівник, який не зауважує цих рамок у прояві самостійності, підриває ефективність своєї управлінської діяльності, створює нервозну обстановку і в організації, і у відносинах із вищим керівництвом;

здатність до творчого рішення задач, прагнення до досягнень. Тут ми впритул стикаємося із проблемою інтелекту керівника. Як відзначав відомий психолог Б. Тєплов у роботі "Ум полководца" (- рос.), у людини існують немовби два різновиди інтелекту: теоретичний і практичний. Для керівника велике значення має саме практичний інтелект, тобто здатність творчо вирішувати щоденні проблеми управлінської діяльності. Представляє інтерес і проблема залежності інтелекту керівника й ефективність його діяльності.

Дослідження Ф. Фідлера й А. Лейстера, проведені у військових підрозділах армії США, підвели до таких висновків: на цю залежність впливають чотири проміжних перемінних (фактори):

мотивація керівника;

досвід керівника;

відносини з вищим командуванням;

відносини з підлеглими.

Закономірність Фідлера-Лейстера звучить так: висока мотивація, значний досвід керівника, ґрунтовна підтримка з боку підлеглих і сприятливі ділові відносини з вищим керівництвом ведуть до підвищення впливу інтелекту керівника на ефективність його діяльності. І навпаки, недостатні мотивація та досвід керівника, слабка підтримка з боку підлеглих і напружені відносини з вищим керівництвом ведуть до зниження впливу інтелекту керівника на ефективність його діяльності.

У прагненні до досягнень відбивається фундаментальна потреба в досягненні мети. Особливостями керівників, які прагнуть до досягнень, є такі:

для них найкращі ситуації, в яких можна брати на себе відповідальність у рішенні проблеми;

вони не схильні піддавати себе занадто великому ризикові, а ставлять перед собою досить помірні цілі, намагаючись, щоби ризик значною мірою був заздалегідь урахований і передбачуваний;

вони хочуть конкретного зворотного зв'язку, що інформує їх про те, наскільки успішно вони справляються із задачами;

емоційна врівноваженість і стресостійкість. Керівнику вкрай важливо вміти контролювати свої емоційні прояви. З усіма навколишніми, незалежно від настрою й особистої прихильності, він зобов'язаний будувати рівні та ділові відносини. Доведено, що в більшості випадків емоційна неврівноваженість знижує впевненість людини у своїх силах, а тим самим і її управлінську активність.

Важливо вміти скидати емоційну напругу. Адже керівник - жива людина, вона може дратуватися, обурюватися, зневірюватись. Постійне придушення негативних емоційних реакцій, стримування їх часте веде до неврозів і до різних психосоматичних захворювань. Засобу розрядки варто шукати у структурі діяльності та дозвілля особистості керівника, форми якого надзвичайно різноманітні. Тут і раціональна організація управлінської діяльності, і відведення достатнього часу фізичним вправам, прогулянкам і фізичній праці, і спілкування з друзями та близькими, і нарешті, усілякі культурні захоплення (книги, музичні пристрасті, колекціонування тощо).

Loading...

 
 

Цікаве