WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія індивідуального стилю управління - Реферат

Психологія індивідуального стилю управління - Реферат

Різні вчені намагалися виділити необхідні риси або характеристики, якими має володіти той чи інший керівник. Цій проблемі приділяється пильна увага, насамперед у зарубіжній психології управління. Спочатку наукові пошуки знайшли своє втілення в так званій "теорії рис" (іноді її називають "харизматичною" теорією, від слова "харизма", тобто щось таке, що зійшло на людину від Бога).

Відповідно до цієї теорії, лідером, керівником не може бути будь-яка людина, але лише така, яка має визначений набір або сукупність визначених психологічних рис. Управління - це не наука, а своєрідне мистецтво, затверджують прихильники цієї теорії. Керівник - це свого роду артист, діяльність якого ґрунтується на його вродженому таланті. "Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоби цьому можна було навчити, - стверджував американський психолог Д. Бойд. - Мистецтво управління не є чимось таким, чому можна навчитися ззовні, воно йде від вашого серця та власної сили". Аналогічну позицію займав Е. Шумахер, який відзначав, що дії зі здійснення управління "відносяться скоріше до галузі поезії, ніж до точних наук".

На основі наведених поглядів пізніше формуються теорії "еліти та юрби". Відповідно до них, обов'язковою умовою життя всякого суспільства виступає його диференціація на два шари - на "еліту", привілейовану правлячу групу, члени якої покликані управляти, і на "юрбу" - масу людей, які сліпо йдуть за лідерами.

Погодитися з такою точкою зору - значить визнати потрібними спроби виявити закономірності ефективного управління, якості, якими повинен володіти керівник. Однак вивчення практики показує, що визначені закономірності існують, типові риси є. Ось чому пізніше психологи-біхевіористи (біхевіоризм - напрям у психології, для якого предметом вивчення є поведінка людей у відповідь на зовнішні подразнення - Ред.) обґрунтовують положення про те, що лідерські риси не можна вважати цілком уродженими. Деякі з них можуть бути надбані в результаті навчання та накопичення досвіду. У цьому напрямку проводяться численні дослідження, спрямовані на виявлення універсальних рис, що необхідно мають бути властиві лідерам.

Особливо ретельно набори рис розроблялися у США, тому що вони повинні були стати основою для побудови системи тестів для добору осіб, "придатних" для управління. Однак пізніше з'ясувалося, що задача ця важка для розв'язання. Почавши з декількох фундаментальних якостей, ряд учених у процесі дослідження довели їхню кількість до двох сотень і більш. У 1940 р. американський психолог К. Берд склав список із 79 рис і якостей, що згадуються різними дослідниками як "лідерські".

Однак його смутив "розкид" цих рис у різних авторів: 65 % названих рис були взагалі згадані лише один раз, 16-20 % - двічі, 4-5 % - тричі і лише 5 % рис були названі чотири рази. Крім того, не можна було знімати з рахунків і таке спостереження із практики здійснення управляння: було чимало випадків, коли особи, які не володіють "найважливішими рисами", успішно справлялися з усіма функціями лідера. І навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала людину в ефективного лідера. Усе це обумовило появу інших точок зору.

Досить розповсюдженою в зарубіжній психології є "ситуаційна теорія". У ній акцент перемістився з рис лідера на аналіз ситуації й об'єкта управління, тобто лідерство виникає як відповідь на вимогу ситуації. Інакше кажучи, у даному підході применшується роль активності особистості, її рис і в ранг вищої сили зводяться обставини.

Риси розглядаються лише як одна із "ситуаційних" перемінних. До числа інших відносяться: розмір і структура організації, вид виконуваної діяльності, індивідуальні особливості членів організації (зокрема їхнього очікування), час прийняття рішень, психологічна атмосфера організації тощо. В одних умовах від лідера вимагається одна лінія поведінки, у інших - зовсім інша. Тому дитина може бути лідером у дворі, але відомим - у класі, а керівник - лідером на роботі, але не в родині.

Однак часто зустрічаються люди, чия компетентність цілком відповідає вимогам ситуації, вони є добрими професіоналами, але не здатні до управлінської діяльності. Крім того, на практиці при зміні задач, що постають перед організацією, а отже, при зміні ситуації, занадто частої зміни лідерів не відбувається. При всіх очевидних недоліках "ситуаційної теорії" прогресивним є визнання того, що для лідерства важливі не тільки визначені якості особистості, а й інші фактори.

У даний час у західній соціальній психології домінуючою є "синтетична концепція лідерства". Відповідно до цієї теорії, лідерство є процесом організації міжособистісних відносин у групі, а лідер є суб'єктом управління цим процесом. При такому підході лідерство є функцією групи, тому й вивчати його необхідно насамперед із погляду цілей і задач групи. Разом із тим особистість лідера, його якості не повинні зніматися з рахунку.

Отже, ця теорія відрізняється комплексним підходом до всього процесу управління. На характер здійснення лідерської ролі впливає взаємозв'язок трьох перемінних: якості лідера, якості послідовників або тих, кого ведуть і характер ситуації, в якій здійснюється лідерство. З одного боку, лідер впливає на тих, кого ведуть і ситуацію, з іншого боку - настільки ж істотні й їхні впливи на лідера.

Визначення професійно важливих якостей керівника

Суперечливість і різноголосся серед психологів лише підкреслили актуальність проблеми виявлення необхідних управлінських якостей, завдяки яким забезпечується ефективність спільної діяльності. У ході численних психологічних досліджень установлено, що в управлінській діяльності керівників різних рангів є ряд співпадаючих характеристик, що дозволяють змоделювати основні якості керівника. У різних авторів найчастіше зустрічаються такі:

інтелект. Він повинен бути вищий за середній, але не на рівні геніальності. Істотною є здатність до рішення складних та абстрактних проблем;

ініціатива та ділова активність. Припускає наявність мотиву до дії, самостійність і спритність;

упевненість у собі, пов'язана з високою самооцінкою компетентності та високим рівнем домагань;

так званий "фактор гелікоптера", або здатність підніматися над подробицями та сприймати ситуацію в більш широкому контексті.

Ряд емпіричних досліджень підводить до трохи іншого набору якостей. Учені Ч. Магерісон (Австралія) і Е. Какабадзе (Велика Британія) опитали більше 700 керівників компаній у різних галузях діяльності з метою виявлення ключових якостей перспективних керівників. Серед них перші шість такі:

уміння працювати з людьми та делегувати своїм підлеглим ряд своїх повноважень;

готовність ризикувати та брати відповідальність за це на себе;

активність (життєва й управлінська);

придбання ґрунтовного управлінського досвіду до 35-ти років;

уміння при необхідності легко змінювати стиль управління;

сімейна підтримка.

Але найважливішими якостями були визначені перші дві.

Визнаючи різноманіття науково-практичних підходів до рішення цієї проблеми, зупинимося на двох російських моделях професіограм керівника (під професіограмою ми розуміємо систему вимог, пропонованих визначеною діяльністю, у даному випадку управлінської, до людини).

У професіограмі керівника, запропонованій В. Шепелем, три блоки якостей керівника. До загальних якостей віднесені:

неабиякий інтелект;

фундаментальні знання;

достатній досвід.

Другий блок включає такі конкретні якості:

ідейно-моральні, котрі виражають світогляд, культуру, моральну мотивацію дій особистості, її громадянські якості;

науково-професійні якості включають знання, досвід, що характеризують техніко-економічну й управлінську компетентність, теоретичний і практичний рівень компетентності;

організаційні якості включають усе, що пов'язано з умінням підбирати та розставляти кадри, планувати їхню роботу, забезпечувати чіткий контроль тощо;

психофізичні якості включають соматичні (ті, що стосуються тіла, тілесні - Ред.) та психічні дані, що необхідні працівнику управлінської професії (добре здоров'я, схильність до системного мислення, розвиненість уяви, тренована пам'ять, вольова підготовка).

До третього блоку віднесені специфічні індивідуально-ділові якості, представлені насамперед психолого-педагогічними якостями. Адже не секрет, що є керівники, які загальновизнані як професійно компетентні організатори, однак не популярні в колективі, до них не виказують глибоких особистих симпатій.

Інший приклад. Не всі керівники вміють швидко "вписатися" у колектив, схилити людей до відвертості, рахуватися з їхньою точкою зору. Деякі з них безапеляційні у своїх міркуваннях. Усе це ясно свідчить, що цим керівникам не вистачає психолого-педагогічних якостей.

Loading...

 
 

Цікаве