WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічний театр імпровізації. Методика оволодіння навичками вирішення проблемних ситуацій взаємодії - Реферат

Психологічний театр імпровізації. Методика оволодіння навичками вирішення проблемних ситуацій взаємодії - Реферат

Психологічний театр імпровізації. Методика оволодіння навичками вирішення проблемних ситуацій взаємодії

У будь-якій нестандартній ситуації взаємодії, що вимагає ухвалення рішення, люди вибирають найефективніший варіант, доступний їм

Базовий підхід

Напрацьовувати навички вирішення проблемних ситуацій не обов'язково в реальних "життєвих умовах": розширити власний арсенал "ефективних рішень", а також поекспериментувати з їх застосуванням можна в безпечних ігрових умовах тренінгу. Обґрунтуємо окремі складові базового підходу.

Де? У будь-якій нестандартній ситуації...

Стандартні ситуації, як правило, проживаються, "проскакуються" автоматично. Навіть якщо сталий стереотип реагування на ситуацію та її розв'язання не зовсім удалі - людина про це просто не задумується. Ситуація є нестандартною, якщо:

обставини складаються таким чином, що звичний спосіб дій "не спрацьовує";

змінюється ракурс сприйняття ситуації - ми починаємо бачити звичне з незвичної точки зору незвичним для нас чином.

Отже, будь-яка ситуація може стати "нестандартною", якщо спробувати розглянути її уважніше.

Коли? ...За потреби прийняття рішення...

Не в усіх ситуаціях людина бере не себе відповідальність прийняття рішення. Відповідальність - бажання знайти відповідь - може виникнути, якщо наявні обставини людина інтерпретує як особистісний виклик. В іншому випадку вона може залишитися на позиції стороннього спостерігача і надати можливість подіям розвиватися своєю чергою. Хоча це вже буде відповідальність за неприйняття рішень.

Хто? Що робить? ...Люди вибирають найефективніший варіант...

Ця частина судження може викликати найбільшу незгоду: те, що люди вибирають у тій або іншій ситуації, часом назвати найефективнішим складно.

Але, по-перше, варто розрізняти ситуацію вибору і ситуацію стереотипного відтворення минулих виборів. Спосіб, підхід, рішення, що були досить ефективні колись у минулому, тому закріпилися як цілком раціональний спосіб поведінки, можуть абсолютно не підходити в даній конкретній ситуації. Щоб розірвати коло шаблонного реагування, необхідно перевести ситуацію з розряду стандартних у нестандартні (див. вище).

По-друге, критерії ефективності в кожної людини індивідуальні. Усвідомити їх допомагають питання:

Чого я хочу досягти?

Що я для цього роблю?

Як я довідаюся, що результат (прогнозований або отриманий) саме той, що я хотів?

Крім того, людина, як правило, обмежена власною картинкою бачення ситуації та її інтерпретацій, тому всіх можливих варіантів її розв'язання попросту не бачить.

Як, у яких умовах? ...Варіант, доступний їй...

Дуже часто ми робимо так чи інакше не тому, що впевнені в абсолютній правильності саме такої поведінки (сприйняття, рішення тощо), а тому що не знаємо, не бачимо можливих альтернатив цьому. Розширити ж обрії власного бачення швидше за все допомагає діалог з іншою людиною. Носієм інформації, що надходить від іншого, може бути також книга, фільм тощо. Обов'язковими умовами початку діалогу є:

- усвідомлення власної позиції;

- готовність почути, помітити позицію іншого.

Призначення методики "Психологічний театр імпровізації" та її особливості

Мета та задачі. У круговерті повсякденних ситуацій ми не встигаємо, як правило, виділити й усвідомити, що, як, за яких умов ми робимо. І виділяємо ситуацію як психологічно проблемну, коли наявного арсеналу підходів і стратегій нам явно не вистачає. "Психологічний театр імпровізації" - ефективний спосіб поекспериментувати, "пограти" із ситуацією в безпечних умовах психологічного тренінгу (заняття, семінару).

Методику можна віднести до розряду рольових ігор. Її специфікою є:

спроба відмови від звичних "ролей" і властивих їм поведінкових паттернів;

спонтанна зміна учасника, якщо той "зависає" у своїй ролі;

відсутність заздалегідь спланованої "вірної відповіді", способу розв'язання ситуації; непередбачуваність її розвитку;

пріоритетне розгортання "психологічного сценарію", відмова від фокусування на зовнішньому театральному ефекті та видовищності, від навмисного "втягування" у звичні шаблони "як найчастіше буває".

Застосування. У залежності від цілей і задач методику можна застосовувати для:

пошуку значимої теми й актуалізації її змісту;

наочної демонстрації тих чи інших психологічних підходів, прийомів;

розвитку креативності (творчості) учасників, розширення арсеналу індивідуальних засобів самопрояву й керування ситуацією, розвитку культури діалогу;

чудового спільного проведення часу з безліччю психологічних знахідок: позитивні емоції та гарний настрій; несподівані розвороти знайомого та звичного; творче саморозкриття людей тощо.

Цільова аудиторія. Методика підходить як для роботи у звичайній тренінговій групі (8-12 осіб), так і для проведення заняття з великою аудиторією (25-150 осіб). Це можуть бути учні-старшокласники, студенти, психологи, викладачі, менеджери тощо. За великої кількості людей ведучий не зможе одержати зворотну реакцію кожного з присутніх. Тому, якщо є така необхідність, треба продумати систему одержання зворотного зв'язку - анкети, рефлексивні звіти, відгуки в довільній формі тощо.

Можливі тематичні сфери використання. Методику можна використовувати як для експериментального пошуку ситуативного рішення в зовнішній взаємодії (основна умова - наявність конфліктного протистояння сторін), так і для сценічного "програвання" внутрішніх конфліктів і парадоксів (у цьому випадку "актори" відіграють роль тієї чи іншої частини внутрішнього конфлікту).

Устаткування й оснащення. Зручне приміщення з меблями, що легко пересуваються, або зі сценою, мікрофон для залу, наявність у ведучого "банку проблемних ситуацій" на різні теми.

Основні етапи проведення методики

I. Ознайомлення учасників із процедурою, пояснення базових принципів і підходів при проведенні методики.

II. Визначення теми й вибір ситуації для гри-імпровізації.

III. Імпровізований спектакль.

IV. Рефлексивне групове обговорення результатів гри.

Зміст етапів і рекомендації ведучому щодо їх реалізації

Етап I. Ознайомлення учасників із процедурою, пояснення базових принципів і підходів при проведенні методики

Базові принципи й підходи описані в пунктах "Базовий підхід" і "Призначення методики та її особливості". Ведучий сам вирішує, що варто донести до учасників у залежності від їхнього віку, статусу та власних цілей і задач. Бажано сфокусувати увагу учасників на наступних правилах під час проведення методики:

Гравець на сцені не обов'язково відображає себе "реального". Бажане використання нестандартних способів пред'явлення себе.

Ситуація на сцені має подібність до реальної (у випадку обігравання ситуації з реального досвіду учасників) тільки в початковій стадії задавання "вступних установок". Після цього вона починає жити "власним життям", і зауваження типу "усе було не так" не приймаються.

Задача гравців на сцені - спробувати знайти розв'язання ситуативного конфлікту, проблеми, а не демонструвати "соціально-правильні" шаблони поведінки.

На час проведення процедури вводиться правило безоціночного підходу: ситуація на сцені може розвиватися за законами, що ігнорують звичні норми соціальної взаємодії; важливо дозволити їй завершитися за власною логікою розвитку, а не переривати попередньо-упередженим ставленням і "навішуванням" ярликів.

Якщо ведучий вважає, що ситуація "зависла", він вправі зупинити гру й замінити кожного з гравців бажаючими із залу. Пояснювати своє рішення не треба, це можна буде зробити під час обговорення наприкінці. Новий "актор" починає обігравати ситуацію з того моменту, з якого він включився в гру.

За бажанням можна цілком переграти ситуацію, починаючи з первісних "вступних установок". Рішення приймає ведучий у залежності від наявності часу, ентузіазму групи, розв'язаності-нерозв'язаності ситуації, що обігрується.

Заборонено репліки типу "А я б зробив не так...". У цьому випадку людині пропонується не пояснювати, а зробити: продемонструвати свою позицію в ігровому режимі.

Етап II. Визначення теми і вибір ситуації для гри-імпровізації.

Якщо тема не визначена заздалегідь, найбільш актуальний напрямок можна з'ясувати звичайним голосуванням. Хоча, з досвіду, переважніше, коли ведучий сам повідомляє, з якого діапазону життєвих ситуацій варто вибирати вихідну для обігравання. Важливо, щоб у нього були заготовлені 2-3 "стовідсоткові ситуації", якщо раптом ситуації учасників виявляться або малоцікавими, або не будуть відповідати основним вимогам до підбору ситуацій, або будуть надмірно складними та заплутаними для обігравання.

Вимоги до підбору ситуації

Дотримання психологічної безпеки учасників. Не варто виносити у простір ігрової імпровізації надмірно хворобливі конфлікти, якщо у ведучого немає впевненості в психологічній підготовленості їх "автора" до роботи із ситуацією.

Наявність у ситуації вираженого конфлікту. Це може бути конфлікт зовнішньої взаємодії (учитель-учень, начальник-підлеглий, батько-дитина, хлопець-дівчина тощо), так і внутрішній конфлікт протилежних тенденцій при необхідності прийняти яке-небудь рішення (в аудиторії старшокласників ми, наприклад, моделювали боротьбу внутрішніх тенденцій при спробі суїциду). У будь-якому випадку важливо прописати, позначити, чого прагне, домагається кожна з протиборчих сторін.

Потенційна можливість розв'язання ситуації в умовах ігрової імпровізації. Якщо ведучий не бачить такої можливості - висока ймовірність "зависання" ситуації.

-Актуальність даної ситуації для учасників процедури та їхнє бажання обігравати цю тему. Якщо учасники відчувають себе споконвічно скованими, залежними в тій чи іншій сфері - вони намагаються не виносити властиві цій сфері ситуації для обігравання. Так, старшокласники найменше люблять грати "у школу".

Loading...

 
 

Цікаве