WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічний супровід і гуманізація освіти - Реферат

Психологічний супровід і гуманізація освіти - Реферат

Психологічний супровід і гуманізація освіти

В останні роки важливе місце приділяється гуманізації, а поряд із нею і психологізації навчально-виховного процесу, який усе частіше характеризують як "суб'єкт-суб'єктний". На допомогу психологізації та створенню сприятливих умов для розвитку кожного учня в освітньому закладі саме й має бути націлена діяльність шкільної психологічної служби

Переорієнтація сучасної освіти вимагає створення сприятливих умов для розробки та застосування нових педагогічних технологій, насамперед активних методів та інтерактивних технік навчання, розвитку та виховання, що не може не бути пронизане "психологізацією" педагогічного процесу.

Ефективність діяльності шкільної психологічної служби, реалізація її потенціалу значною мірою залежать від готовності педагогічного колективу співпрацювати з нею: розумінням сутності її задач, адекватними уявленнями педагогів про реальні можливості та важливість допомоги, правильним формулюванням замовлень на послуги психолога.

Відчуття внутрішнього комфорту чи дискомфорту важливе для того, щоб організувати діяльність "тут і тепер", яка була б якнайбільш ефективною. Точнісінько так, як ми не можемо перетворити скляний чи металевий посуд на глиняний, ми не можемо, як би нам не хотілось повністю в усіх відношеннях перетворити тих людей, з якими ми стикаємось кожного дня, та тих, кого маємо вчити, розвивати та виховувати, на точнісінько таких, яких ми уявляємо як ідеальних. Але ми можемо, ураховуючи реальні якості та реальні можливості кожного, співпрацювати з ним так, щоб наша співпраця ставала більш ефективною, а внутрішній дискомфорт не заважав нам. Сприяти якнайкращому розкриттю можливостей можна лише враховуючи, що ми маємо справу не з "гвинтиками" у складному загальному механізмі, а з реальними людьми. І ці реальні земні люди досить часто відрізняються майже в усіх відношеннях. Ця їх відмінність може бути й гальмом, якщо кожний кожного разу стане "підтісувати" їх під свої ідеальні уявлення, а може стати й рушієм у значних позитивних змінах на краще, якщо дати розквітнути тому відмінному, що саме потрібне в певних умовах, дати відчути реальну можливість свого розвитку та вдосконалення, що дуже важливе для інших.

Здійснення психологом прогнозування діяльності людини в тих чи інших умовах є цілком реальним. Певні можливості досить часто зумовлені вродженими властивостями особливості психіки. Так, український науковець Б. Цуканов установив наявність тісного зв'язку між особливостями відчування суб'єктом руху часу та швидкістю реагування й показником екстраверсії - інтроверсії (тобто направленістю особистості зовні чи на власний внутрішній світ), ступеня тривожності, рухливістю тощо. Трапляється, що під впливом засобів масової інформації (різні популярні телевізійні ігри, наприклад, "Найрозумніший" тощо, де найбільш розумною вважають дитину, яка може найбільш швидко відповісти на запитання, які дуже швидко їй ставляться) плутають швидкість реагування чи швидкість сприйняття інформації та розумові здібності учнів, хоча швидкість сприйняття та реагування пов'язана не стільки з розумовими здібностями, скільки з особливостями темпераменту особистості. Якщо так, то у групі опитуваних "найшвидший" - холерик, чи, за певних обставин, сангвінік, а "найбільш уповільненим" може виявитись меланхолік чи флегматик. Тож холерик за певних обставин може здаватись "більш розумним", ніж флегматик, чи навіть меланхолік. Хоча за інших обставин, коли час не регламентують, результати можуть бути зовсім іншими, а іноді й протилежними. І той же флегматик може з успіхом розв'язати задачу, яку холерик осилити не зміг. Крім того, якщо дійсно необхідно перевірити інформованість людини (тобто хоча б наявний запас засвоєних знань, а не навіть розумові можливості, які в дійсності виявити зовсім не так просто), то дуже важливо враховувати різний ступінь тривожності ваших співрозмовників. Дуже вразливі та надчутливі в умовах, коли з ними ведуть бесіду з нотками дратівливості в голосі, можуть виявити гірші за звичайні для них результати. Дійсно, у реальному житті в залежності від поставлених задач може трапитись так, що стане напрочуд важливим дуже швидко відреагувати чи дуже швидко щось виконати, але за інших обставин, навпаки, більш важливими можуть стати такі якості, як наполегливість, ретельність та уважність, якими не так вже й часто можуть похвалитись усі "швидко реагуючі". Різні професії ставлять різні вимоги, і ті якості, які можуть бути пріоритетними в одній, можуть майже не знадобитись в іншій. Навіть у межах однієї й тієї ж професії є ділянки, де стають у пригоді різноманітні особистісні якості представників різних темпераментів.

Одним із суттєвих здобутків процесу демократизації суспільства є можливість здійснення власного вибору. Психолог допомагає людині краще зрозуміти себе, розібравшись у власних якостях, і дати певні рекомендації, які можуть бути використані. Остаточний вибір - суверенне право самої людини. Попереджена людина - людина озброєна, не безпорадна. Краще знаючи свої дійсні якості, можна в залежності від обставин обирати власні стратегії пристосування до них і до різних обставин чи корекції.

У профілактиці девіантної поведінки велике значення має робота з учнями, які мають певну акцентуацію (тобто гіпертрофоване виявлення окремих рис і підвищену вразливість до певних діянь поряд з підвищеною стійкістю до деяких інших. Щодо роботи психолога навчального закладу з акцентуаціями, то провідні психологи-учені пострадянського простору, які займались акцентуаціями, рекомендують почати з ознайомлення педагогів з особливостями поведінки акцентуантів і того, що є для представників тієї чи іншої акцентуації "нестерпним", щоб, уникаючи їх, створювати більш сприятливі ситуації.

На ставлення вітчизняних психологів до акцентуацій характеру певною мірою відбились праці П. Ганнушкіна про психопатії й те, що акцентуація сприймалась насамперед як відхилення від норми десь на межі із психопатіями. Під керівництвом відомого радянського психіатра професора Андрія Євгеновича Лічко (1926-1994) було розроблено й у 1970 році запропоновано патохарактерологічний діагностичний опитувальник (відомий багатьом психологам "ПДО"). За допомогою опитувальника діагностувались типи психопатій та акцентуацій характеру в підлітковому та юнацькому віці (14-18 років): гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний. Окрім названих А. Лічко описав діагностику й так званих "змішаних" типів, які теж часто зустрічаються. Опитувальник А. Лічко складається із 25-ти наборів висловів-тверджень про ставлення різних "патохарактерологічних" типів до деяких життєвих проблем ("самопочуття", "настрій", "сексуальні проблеми", "ставлення до батьків" тощо). Обслідування має проводитись у два етапи:

обслідуваний обирає ті твердження, які найбільше "підходять" йому, та вносить їх номери до реєстраційного листа;

з тих же наборів тверджень обслідуваний обирає те, що найбільш заперечується ним, і теж вносить номери до реєстраційного листа. Дозволяється відмовлятись від вибору, ставлячи "О" у реєстраційному листі. Уважається, що сім і більше відмов - показник труднощів роботи з опитувальником через невисокий інтелект чи негативне ставлення до обслідування.

Психологи навчальних закладів, які користувались опитувальником А. Лічко, стикалися із ситуацією, коли на кожній паралелі майже у 100 відсотках можна було прираховувати до перелічених (чи "змішаних") типів, і ідеальне уявлення про "нормальне" та "норму" щодо юнаків і підлітків здавалось чимось на зразок "ідеально чорного тіла". Крім того, пропонуючи обслідуваним текст опитувальника, не завадило би переконатись, що навіть при ретельно зроблених записах написаний текст дійсно є зрозумілим. Змінились реалії нашого життя. Учні досить часто зізнавались про текст опитувальника у відвертій розмові: "Ми так ніколи не говоримо й ніколи не сказали б. Нам важкувато усвідомити, про що саме йде мова. То все якесь занадто штучне, ніби зовсім не про нас".

Серед практичних психологів навчальних закладів досить популярним є всім відомий "Опитувальник Шмішека" (Шмішек і Мюллер записали деякі із запитань, які сам К. Леонгард і його учні застосовували для діагностики акцентуацій), який Г. Шмішек надрукував у 1970 р., виділивши десять типів акцентуацій особистості.

Нагадаємо, концепція акцентуйованих особистостей розроблена Карлом Леонгардом (1904-1988), німецьким психіатром, неврологом і психологом, професором клініки Шаріте університету Гумбольдта (Берлін, колишня НДР) ще в 60-ті роки XX століття.

До речі, до опитувальника Г. Шмішека сам К. Леонгард поставився досить стримано, відзначивши складності тестування лише на основі певних зафіксованих слів чи фраз. К. Леонгард та його учні розрізняли акцентуації характеру (демонстративний, педантичний, застрягаючий і збудливий) та акцентуації темпераменту (гіпертимічний, дистимічний, афективно-лабільний, афективно-екзальтований, тривожний, емотивний, з урахуванням наявності та сінтонного темпераменту з характерним для нього середнім урівноваженим настроєм), при діагностуванні важливими вважалися спостереження та невербальна інформація, збирались і враховувались біографічні дані. К. Леонгард уважав уроджену спрямованість основою виховання, між тим, підкреслюючи, що те, як саме вона виявить себе, залежить від суспільства, в якому людина живе, від зовнішніх стимулів. Відмічалось, що "на тлі варіацій у сфері спрямованості інтересів і нахилів виникають різні індивідуальності, але їх ще не можна віднести до акцентуйованих особистостей". К. Леонгард запропонував підхід до акцентуацій характеру як до варіанта норми: "інакше ми були б вимушені дійти висновку, що нормальною слід уважати лише посередню людину, а всіляке відхилення від середини (середньої норми) повинні були б визнати патологією. В акцентуйованих особистостях потенційно закладені як можливості соціально позитивних досягнень, так і соціально негативний заряд. Деякі акцентуйовані особистості постають перед нами негативно висвітлені, тому що життєві обставини їм не сприяли, але цілком імовірно, що під впливом інших обставин вони стали б незвичайними людьми".

У залежності від того, якою саме класифікацією акцентуацій користується психолог навчального закладу, може дещо відрізнятись опис самих акцентуацій. Користуючись класифікацією К. Леонгарда, можна відмітити, наприклад, що демонстративні особистості мають неабиякі акторські дані, котрі використовують у повсякденному житті, і неабияку фантазію та схильність уникати труднощів. Педантичні відрізняються підвищеною відповідальністю, перепровіряють зроблене багато разів. Гіпертимічний темперамент характеризує здебільшого підвищений настрій у поєднанні з жагою діяльності та спілкування з важкістю фіксуватись на чомусь одному конкретному тривалий час. Тож, щодо можливих рекомендацій, ураховуючи наявність акцентуацій характеру, можна, наприклад, запропонувати демонстративній особистості не зосереджувати свою діяльність на роботі, де необхідний ретельний, копіткий підхід (така робота більше підійде педантичній), а доручати роботу, схожу на роботу артиста, з великою кількістю різноманітних презентацій. До речі, педантичній особистості рекомендують краще не доручати проведення вечорів відпочинку та створення невимушеної, легкої атмосфери (це краще зробить гіпертимічна особистість).

Loading...

 
 

Цікаве