WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічні причини неуспішності - Реферат

Психологічні причини неуспішності - Реферат

4. Не слід примушувати таких учнів відповідати на запитання з нового, щойно засвоєного матеріалу, краще відкласти опитування на наступний урок, давши можливість учням ознайомитись удома.

5. Шляхом правильної тактики опитувань і заохочень (не тільки оцінкою, а й зауваженнями типу "відмінно", "молодець", "розумник" тощо) треба формувати в таких учнів упевненість у своїх силах, у своїх знаннях, у можливості вчитись. Ця впевненість допоможе учню в екстремальних стресових ситуаціях здачі іспитів, написання контрольних тощо.

6. Варто обережніше оцінювати невдачі учня, адже він сам дуже болісно до них ставиться.

7. Під час підготовки учнем відповіді треба дати йому час для перевірки та виправлення написаного.

8. Слід у мінімальному ступені відволікати учня, намагатись не переключати його увагу, створювати спокійну, не нервозну обстановку.

Правила, що використовуються при роботі з інертними учнями:

1. Не вимагати від них негайного включення в роботу - їхня активність у виконанні нового виду завдань зростає поступово.

2. Варто пам'ятати, що інертні учні не можуть виявляти високу активність у виконанні завдань, а деякі взагалі відмовляються працювати в такій ситуації.

3. Не треба вимагати від інертних учнів швидкої зміни невдалих формулювань, їм необхідний час на обмірковування нової відповіді, вони частіше додержуються прийнятих стандартів у відповідях, уникають імпровізації.

4. Не слід проводити їх опитування на початку уроку, тому що вони з ускладненням відволікаються від попередньої ситуації.

5. Треба уникати ситуації, коли від інертного учня потрібна швидка усна відповідь на несподіване запитання, інертним учням необхідно давати час на обмірковування запитання та підготовку відповіді на нього.

6. Під час виконання не варто їх відволікати, переключати увагу на що-небудь інше.

7. Небажано змушувати інертного учня відповідати на запитання з нового, щойно пройденого матеріалу, варто відкласти їх до наступного разу, давши можливість попрацювати вдома.

"Слабкі" діти за своїми нейродинамічними особливостями мають ряд переваг, що мусить ураховувати вчитель:

у ситуаціях, які вимагають монотонної роботи, вони більш успішні;

також ці учні є успішними в тих видах діяльності, що вимагають попередньої підготовки;

для них сприятливі ситуації, які вимагають послідовної, планомірної роботи;

вони схильні самі проникати в більш глибокі зв'язки та відносини всередині навчального матеріалу, тому виявляють свої переваги в таких ситуаціях, де потрібні розуміння та знання предмета понад шкільну програму;

вони схильні до ретельного контролю виконання навчальних завдань і перевірки отриманих результатів.

Інертні за своїми нейродинамічними здібностями учні в порівнянні з рухливими мають сильні сторони, на які може спиратись учитель:

вони можуть працювати довго, не відволікаючись;

у них відзначається високий ступінь самостійності у виконанні завдань;

їхня активність наростає повільно, але зате довго зберігається;

у них спостерігається схильність до одноманітної роботи;

вони успішно справляються з монотонною роботою протягом тривалого часу, активні в роботі з пройденого матеріалу;

вони здатні швидко виконувати завдання, якщо їм дається можливість самостійно організувати свою діяльність;

самостійну роботу на відміну від фронтальної вони виконують легше.

Кожний педагог у своїй роботі спирається на основні закони, на яких будується поведінка учнів:

1. Учні вибирають певний тип поведінки в певних обставинах.

2. Будь-яка поведінка підлягає загальній меті - почувати себе приналежним до шкільного життя.

3. Порушуючи дисципліну, учень усвідомлює, що поводиться неправильно, але може не усвідомлювати, що за цим постає одна з чотирьох цілей: залучення уваги, влада, помста, запобігання невдачі.

Якщо розглядати систему заходів, спрямованих на попередження неуспішності школярів, то для вчителя важливо при опитуванні:

створювати доброзичливу атмосферу у класі;

дозволяти учням перед відповіддю біля дошки користуватись посібниками;

давати план відповіді, дозволяти користуватися планом, складеним удома;

допомагати сконцентрувати увагу на головних питаннях теми;

звертати увагу на типові помилки учнів;

підбадьорювати учнів при відповіді, створювати ситуацію успіху.

При поясненні нового матеріалу:

темп викладу нового матеріалу повинен бути доступним для "слабких" учнів;

акцентувати увагу на головних моментах нової теми;

з'ясовувати ступінь розуміння матеріалу "слабкими" учнями, стимулювати запитання;

використовувати засоби, що збуджують інтерес до теми, ТЗН, наочність, порівняння;

утягувати "слабких" учнів у бесіду.

У ході виконання вправ:

влучно підбирати вправи для самостійної роботи;

оперативно допомагати "слабким" учням у ході виконання самостійної роботи;

ураховувати темп роботи учнів;

привчати учнів здійснювати самоконтроль у ході самостійної роботи.

При видачі домашнього завдання:

ураховувати оптимальність домашнього завдання;

координувати домашнє завдання з іншими уроками;

по можливості домашнє завдання повинно містити в собі роботу над помилками;

роз'ясняти дітям структуру й особливості виконання домашнього завдання;

підбирати індивідуальні завдання для "слабких" учнів.

Отже, не треба боятись, що, переставши "давити" на школяра, ви виявите щось на кшталт потурання. У конфліктній ситуації тактика тиску не приносить бажаного результату. Почніть стримано ставитись до шкільних суперечок. Достатньо покачати головою, це робить більше враження, ніж скандал, нотації, глузування. Але припинення відкритих конфліктів - це ще тільки перший крок до встановлення атмосфери довіри. Який же наступний крок? Давайте спробуємо поставити собі запитання: чим живе ваша дитина, як і з ким проводить вільний час, чим цікавиться, які стосунки в неї з дітьми у класі, як вона оцінює саму себе, що вважає своїми слабкими та сильними сторонами, що її хвилює в даний момент? У більшості випадків батьки дітей на ці запитання дають бліді, беззмістовні відповіді.

Чим цікавиться? Та нічим не цікавиться, на все йому наплювати. Вільний час? Або телевізор дивиться, або бовтається десь. Які передачі? Та не знаю, які йдуть, ті й дивиться. Друзі? Сергій, Вовчик. Що вони за хлопці? Начебто нічого, хлопці як хлопці. Вони в нас рідко бувають, а якщо й бувають, то відразу ж ідуть, коли ми приходимо. Стосунки у класі? По-моєму, нормальні, ніхто не скаржиться. Що його хвилює та як себе оцінює? Нічого його не хвилює, і ніяк він себе не оцінює, це йому, знаєте, усе одно.

Це говорить про те, що батьки зовсім не уявляють собі внутрішній світ підлітка. Формально будучи членом родини, школяр уже давно перетворився на мешканця, до якого, по суті, нікому немає справи. Усе спілкування з дитиною зводиться до скандалів із приводу негараздів у школі. Усуньте ці конфлікти, і залишиться порожнеча, тому що відсутній контакт. Підліток болісно переживає відчужене ставлення родини. Це становище треба виправляти, але як? Готового рецепта не існує, усе залежить від конкретного укладу в родині, від стосунків між батьками, їх характеру тощо.

Але загальну лінію поведінки визначити треба. Необхідно поступово входити у світ підлітка й у той же час утягувати його в життя родини. Найкраще починати з якихось загальних справ, у яких зацікавлені як батьки, так і діти. Наприклад: підготовка до походу, риболовля, закупівля продуктів тощо. Так чи інакше, можна знайти загальні справи. Це може мати успіх, якщо: у дитини є інтерес до даного роду діяльності; дорослий хоча би трохи володіє цією діяльністю. Підлітку необхідне підкріплення успіхом, а неуспіх може змусити його опустити руки; батьки пам'ятають, що головне в цій діяльності - не побудувати човен, наприклад, а налагодити стосунки з дитиною. Як поведеться підліток, якщо батьки (помітивши, що в батька виходить краще, ніж у сина) відсторонять його від справи і його роль зведеться до "подай", "принеси" або "посидь, не заважай"? Контакт згасне, не розгорнувшись.

Постійне проведення якихось справ сприяє спочатку встановленню контакту, потім довірливим стосункам. Дитина починає розкриватись і ділитися зі старшими тим, що її хвилює. Але тут треба дотримуватись делікатності й обережності. Не можна вимагати довіри та відвертості, якщо вона сама на це не йде. Це може відкинути ваші стосунки на вихідний рівень. Поступово входячи у світ підлітка, треба йти на наступний крок - потроху втягувати його у світ дорослих, привчати жити турботами та радостями родини. Це можуть бути прибирання, прання, ремонт тощо, але якщо дитина мала обмаль обов'язків, не треба намагатися залучити її відразу до всіх справ удома. Це треба робити поступово, неспішно. Необхідно пам'ятати, що головне тут не практичний, а виховний результат. І добре було б, щоб ці справи підліток виконував разом з батьками. Не забудьте добрі слова, якось відзначити, похвалити в кожному випадку, коли дитина заслуговує на це. Коли дитина працює з дорослими, вона засвоює й дорослий стиль роботи - прийматися за роботу без розгойдування, доводити почату справу до кінця. І коли справа дійде до навчання, це зіграє велику роль.

Loading...

 
 

Цікаве