WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Загальні психологічні проблеми виховання - Реферат

Загальні психологічні проблеми виховання - Реферат

Загальні психологічні проблеми виховання

Педагогічна психологія як один із напрямів психологічної науки є комплексною дисципліною. Грамотно здійснювати навчаючий та виховний вплив в умовах школи і сім'ї можна, тільки добре визначивши вікові особливості дитини та динаміку її розвитку в інтелектуальному й особистісному плані

Контрольні питання:

Виховання як основний процес формування особистості.

Основні цілі та механізми виховання.

Батьківські позиції та батьківське програмування.

Використання природних інстинктів як основа виховного впливу.

Основні інститути виховання особистості та їх порівняльне значення.

Теорії виховання.

Як навчити дитину дисципліні.

Відповідно до визначення, виховання є процесом організованого й цілеспрямованого впливу на особистість і поведінку дитини. Виховання - одна зі сторін научіння, ще один аспект соціалізації дитини. Виховання та навчання можна розглядати як соціальне замовлення суспільства, оскільки саме результат цього процесу - людина, адаптована (чи неадаптована у випадку неуспішного виховання) до життя в суспільстві.

Виходячи з вищого гуманістичного змісту, що людство виробило в ході свого розвитку та який воно намагається усвідомлювати та прищеплювати новим поколінням, основні цілі виховання - це повноцінний розвиток особистості людини та засвоєння нею неминущих цінностей: духовності (пріоритету високих моральних ідеалів над миттєвими потребами та потягами), свободи (прагнення людини до зовнішньої та внутрішньої незалежності й визнання того ж права за іншою особистістю), відповідальності (зворотної сторони свободи як усвідомлення наслідків своїх дій і готовності відповідати за них).

За великим рахунком, на наш погляд, у ході виховання в людини повинно бути сформовано кілька аспектів її особистості: саморегуляція, самосвідомість, відповідальність, свобода, активність і творчість.

Крім того, є специфічні цілі виховання, обумовлені, наприклад, конкретними умовами розвитку суспільства (сьогодні це може бути пріоритет у вихованні таких якостей, як заповзятливість, ініціативність, прагнення до успіху тощо).

Методи та засоби виховання

Під засобами виховання розуміються способи організованого й неорганізованого впливу, за допомогою яких одна людина впливає на іншу з метою виробити в неї визначені психологічні якості та форми поведінки, тобто це дії, спрямовані на зміну особистості вихованця. Засоби виховання можуть бути:

прямими - безпосередні особисті впливи на людину;

непрямими - впливи, що організуються за допомогою яких-небудь засобів (книги, думки інших тощо);

усвідомленими - вихователь свідомо ставить визначені цілі, а вихованці приймають їх;

неусвідомленими - здійснюються без навмисного впливу;

емоційними - з використанням визначених ефективних станів;

когнітивними - націленими на систему знань людини та її перетворення;

поведінковими - спрямованими безпосередньо на вчинки людини.

Особливе значення останнім часом здобувають психотерапевтичні та психокорекційні методи впливу на особистість.

Механізми виховання

Л. Виготський відзначав, що вся людська культура є пристосуванням інстинктів до середовища. Таким чином, інстинкт можна розглядати як механізм виховання. Із психологічної точки зору інстинкт - це могутнє спонукання, пов'язане з найбільш складними органічними потребами, найсильніший імпульс і стимул діяльності.

У вихованні ця сила повинна бути використана повною мірою, оскільки людська творчість можлива на основі найвищого розквіту інстинктів і повноцінної напруги сил: "Система виховання, що не вирішує питання про інстинкт, є системою фабрикації невротиків" (Л. Виготський). Невроз є такою формою захворювання, в якій конфлікт між інстинктами та середовищем призводить до незадоволення перших і витиснення потягів у підсвідомість, до розщеплення психічного життя.

Інша справа, коли одні форми психічної енергії перетворюються в інші, більш "високі" види енергії за допомогою сублімації. Таким чином, для виховання характерна дилема: невроз або сублімація.

Загальний розвиток і застосування інстинктів у вихованні повинні йти по лінії їх соціальної придатності та можливості застосування в необразливих, прийнятних формах. У процесі діяльності інстинкти легко переходять один в інший, наприклад, "скупий лицар" - властолюбство породило скнарість, тому що досягнення влади було пов'язано з накопиченням грошей.

Психологічне правило полягає в переході від одного інстинкту до іншого, наприклад, якщо з'єднати колекціонування (як прояв пристрасті до накопичення) з вивченням географії або з естетичною оцінкою знака, то можна створити можливість для переносу інстинкту накопичення з марок на географічні пізнання.

Таким чином, основний психолого-педагогічний механізм виховання інстинктів (за Л. Виготським) пов'язаний не з простим викоріненням інстинктів, а з перенесенням їх на більш високі види діяльності.

Звичайно, це занадто загальний підхід до механізмів виховання, що насправді дуже складні, багатогранні, багатоаспектні. Але даний підхід відбиває сутність: виховання в ідеалі, насамперед, мусить ураховувати природний розвиток організму та його потреби при виборі цілей, задач, способів і засобів впливу на людину.

Основні інститути виховання та батьківське програмування

Основним інститутом виховання є родина. Ставлення батьків до дітей, взаємини батьків, загальна сімейна атмосфера - усе це має величезне значення для становлення особистості дитини, формування особливостей її поведінки, ставлення до себе, інших людей і навколишнього світу в цілому.

Серед інших виховних інститутів - школа, референтні групи (оточення), засоби масової інформації (телебачення, друковані видання, радіо й ін.).

Оскільки вирішальне значення у вихованні має родина, більш докладно зупинимось на деяких аспектах ставлення батьків до дитини.

Психоаналітики стверджують, що на життя людини здійснюють дуже сильний вплив установки, отримані нею в дитинстві. Таке неявне, приховане батьківське навчання вперше описали фахівці з трансактного аналізу (трансакція - послідовність логічно пов'язаних дій, що переводять інформаційну систему з одного стану в інший - Ред.) (Роберт і Мері Гоулдінг, виділили 12 батьківських директив (наводяться за Лосєвою В. та Луньковим О. Психосексуальное розвитие ребенка. - М., 1995).

Директива - це прихований наказ, неявно сформульований словами або діями батька, за невиконання якого дитина не може бути покарана явно, але побічно вона мучиться власним почуттям провини перед батьком, який дав цю директиву. Виконуючи директиви, дитина почувається добре. Основні директиви дитина одержує до шести років.

Перша та найбільш тверда директива - "не живи". У побутовій мові виражається вербально "примовляннями", адресованими дитині: "Очі б мої тебе не бачили", "Щоб ти крізь землю провалився", "Мені не потрібний такий поганий хлопчик" і т. п. Ця директива може даватись і у "виховних" бесідах із дитиною на тему "Скільки тривог і втрат ти мені приніс, з'явившись на світ" або "Оскільки я всі сили віддавала тобі, то так і не змогла вийти заміж (або захистити дисертацію)".

Прихований зміст цієї директиви - полегшення управління дитиною шляхом порушення в неї хронічного відчуття базисної провини, пов'язаної із самим фактом її присутності в житті матері. Наслідком сприйняття цієї директиви дитиною може бути підсвідоме рішення типу: "Я - джерело перешкод у житті матері, я - її вічний боржник".

Іноді це глибинне відчуття провини з віком підсилюється. Наслідок відчуття провини полягає в тому, що такого роду виховання містить у собі можливий психологічний обман і маніпуляцію: дорослий як би перекладає на дитину (істоту явно слабку й залежну) відповідальність за нерозв'язаність своїх власних життєвих задач і примушує її в це вірити.

Крім того, дитина може зробити умовивід, що було би краще, якби її не було зовсім. Оскільки граничним рішенням тут є самогубство, а для дитини таке рішення неможливе, виходом із ситуації для неї можуть бути часті травми й інші способи несвідомого саморуйнування (наприклад, згодом наркоманія). Це відбувається тому, що дитина вчиться піклуватись про свою фізичну безпеку в тій мірі, в якій оточуючі сприймають її життя як джерело радості для себе.

І, нарешті, таке ставлення до себе не дає дитині реалізувати свої здібності в різних сферах життя: якщо дитина буде часто одержувати травми, хворіти або виявиться непристосованою до реальності, то батьки одержать додаткові приводи для занепокоєння та тривог за неї, а вона - додаткові можливості для вирощування в собі відчуття провини, і коло замкнеться.

Один із варіантів проходження цієї директиви - провокаційна (безсовісна, хуліганська) поведінка дитини поза домом. Дитина як би спеціально "наривається" на покарання, тому що в результаті знижується відчуття провини, і діти для зняття внутрішнього напруження несвідомо шукають можливість потрапити в ситуації, в яких вони можуть бути покарані. Простіше відчувати себе винним за розбите вікно чи ніс, ніж відчувати постійну провину невідомо за що. Тут крайнім варіантом є багаторазове потрапляння до в'язниці.

Як не парадоксально, але діти, які живуть в атмосфері бездоглядності, опиняються в однаковій ситуації, якщо вони одержали цю директиву. Для перших вона звучить так: "Не живи своїм життям, а живи моїм життям", для інших - "Твоє життя заважає моєму життю".

У дорослої людини ця директива може давати про себе знати у вигляді відчуття нікчемності свого існування, прагнення постійно доводити собі - "я щось значу", глибинної невіри в те, що "мене можна полюбити", постійного прихованого відчуття власної "поганості", а також тенденції до алкоголізму, наркоманії та самогубства.

Друга директива - "не будь дитиною". У побуті вона виявляється у висловленнях типу: "Що ти поводишся як маленький", "Настав час стати самостійнішим", "Ти вже не дитина, щоб..." і т. п. Така директива частіше дістається старшим або єдиним дітям у родині.

Loading...

 
 

Цікаве