WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності - Реферат

Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності - Реферат

Але виникає закономірне питання: чому прагнення до влади, яке, на думку Адлера та Хорні, є незаперечним злом, настільки живуче? Чому "цивілізоване" та "культурне" людство так і не позбулося цього згубного явища?

Причина полягає в тому, що прагнення до влади є не тільки деструктивним, але й конструктивним фактором розвитку цивілізації і культури. Одних воно спонукає до розв'язання кривавих війн, революцій і т.п. Інших, - до наукових відкриттів, геніальних літературних та художніх творів. Якщо б не було у людини амбіційних, честолюбних нахилів, можливо не було б Пушкіна, Гейне, Моцарта, Чайковського та інших видатних особистостей, якими пишається суспільство.

Природно, що останні в своїй діяльності теж керуються власними егоїстичними нахилами. Як і всі люди, вони прагнуть дістатися престижу, популярності, зрештою, матеріального добробуту та влади. Тому ми можемо погодитися с наступним висловлюванням Адлера: "Розвиток науки і техніки рухається в основному в напрямку користі окремих людей та жадібності впливових груп..." [9, с.158].

Але їх наукові відкриття, художні твори та все інше згодом стають надбанням суспільства, входять в скарбницю цивілізації та культури і цим самим обумовлюють їх прогрес. Це навіть стосується військових технологій. Створюючи першу атомну бомбу, Енштейн, Бор, Оппенгеймер та інші учасники проекту перш за все переслідували свої власні інтереси: досягти розщеплення атомного ядра. Вже потім, як свідчать історичні факти, вони почали замислюватись над соціальними наслідками свого відкриття. Але це останнє згодом зробило можливим використання "мирного" атому в інтересах людства.

Одним з перших, хто звернув увагу на ту роль, яку в житті людини грає прагнення до влади, був К.Лоренц. "Ми не знаємо, - підкреслює він в "Агресії", - наскільки важливі усі факти поведінки людини, у яких агресія бере участь як мотивуючий фактор; не знаємо скільки їх усього. Я підозрюю, що дуже багато. Будь-яке "починання" у первинному і широкому розумінні слова; самоповага, без якої зникло б усе, що людина робить з ранку до вечора, починаючи зі щоденного гоління і закінчуючи найвищими досягненнями в культурі та науці; все, що якось пов'язано з честолюбством, з прагненням до становища, й багато чого іншого, настільки ж необхідного, – все це було б, очевидно, втрачене зі зникненням агресивних спонукань із життя людей" [14, с.259].

На цю роль прагнення до влади, як головного стимулюючого фактору людських вчинків, звертає увагу і сам Адлер. В одній із своїх праць він зазначає, що "почуття неповноцінності", яке стимулює прагнення до його подолання і, відповідно, до влади, "не зло, а благо, начало, стимул до розвитку людства..." (курсив мій. – А.Д.) [6, с.34].

Не може він не погодитися і з тим фактом, що люди, які наділені підвищеним честолюбством та марнослав'ям, є якраз найкращими організаторами. Саме серед них суспільство знаходить необхідних йому керівників різних рівнів: починаючи від менеджерів і закінчуючи суспільними та державними лідерами. "Владолюбна роль, - зазначає Адлер у праці "Пізнати природу людини", - може виявитися певною мірою корисною, якщо вона не супроводжується надмірною агресією і ворожістю. Кожного разу, коли потрібен організатор, на сцені з'являється владолюбний індивід. Вони домагаються таких місць, на яких потрібні командири й управлінці. У важкі часи, наприклад, під час революції, такі характери виходять на авансцену – і цілком зрозуміло чому: вони мають необхідну манеру триматися, відповідні соціальні установки і бажання, а також, як правило, і необхідну підготовку, щоб узяти на себе роль вождя... В спокійні часи такі індивіди очолюють малі групи як у діловій, так і в громадській сфері. Поки вони не порушують правил життєвої гри, ми не маємо нічого проти них, однак ми не можемо погодитися з тією завищеною оцінкою, яку дає їм сьогодні суспільство" [7, с.225].

На жаль, ця найважливіша наукова проблема – проблема потягу до влади, його мотивації, соціальних наслідків і т.п. - все ще залишається поза полем зору вчених. Хоча дослідження у цьому напрямку могли б допомогти розкрити причини багатьох негативних явищ, починаючи від т.зв. "побутової" злочинності (включаючи пристрасть до азартних ігор, наркоманії і т.п.) і закінчуючи економічною та політичною. Як зазначає з цього приводу Адлер, "навіть там, де у випадку психозу мова йде про навмисне або ненавмисне вбивство, крадіжку, наклеп, шахрайство, завжди буде звертати на себе увагу недостатня підготовка, відсутність сенсу і мети, і тільки в невратичній системи ці дії виглядають осмисленими та доцільними, якщо розглядати їх виходячи із намірів і кінцевої мети невротика" (курсив мій – А.Д.) [8, с.115].

Але сучасна наука ще не готова відповісти на ці складні запитання. Невипадково, що в науковій літературі вже висловлюється думка про необхідність корінної перебудови науки, і саме в сфері мотивації. Так, характеризуючи стан цієї проблеми в психології, О. І. Розов зазначає: "Необхідність перебудови психології визнають нині і ті її представники, які хочуть уникнути гострих проблем суспільного життя ... і ті, кому невтямки, з чого її починати. І хоча перебудови потребують багато розділів нашої науки, найбільш відсталою її ділянкою є психологія мотивації. Дійсно, чи може вона пояснити ті жахливі факти злочинної поведінки осіб, які обіймали в державі високі пости, живучість корупції на різних сходинках посадової ієрархії, посилення корисливих і пожвавлення націоналістичних тенденцій? Якщо уважно придивитися до засобів, які є в арсеналі академічної психології, то маємо всі підстави стверджувати, що вона неспроможна дати відповідь на поставлені питання" [16, с.134].

Подібної перебудови потребує, на наш погляд, не тільки психологія, але й багато інших наук (політологія, соціологія, етика, етологія, конфліктологія, філософія тощо), оскільки питання про потяг до влади виходить далеко за рамки психологічних досліджень. Роботи Адлера та Хорні – це тільки перші кроки на цьому тернистому шляху.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Адлер А. Психология власти // Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. - М.: Когито-Центр, 2002. - С.203-207.

  2. Адлер А. Спасение человечества с помощью психологии // Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. – С.47-52.

  3. Адлер А. Достоевский // Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. - М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. – С.202-213.

  4. Адлер А. Индивидуальная психология, ее предположения и результаты // Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. – С.4-22.

  5. Адлер А. Большевизм и психология // Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. – С.208-216.

  6. Адлер А. Индивидуальная психология как путь к познанию людей и к самопознанию// Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. – С.26-46.

  7. Адлер А. Понять природу человека. - СПб: Академ. проект, 1997. – 254с.

  8. Адлер А. Невроз и преступление // Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. – С.112-128.

  9. Адлер А. Критические размышления о смысле жизни // Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. – С.156-160.

  10. Бергсон А. Два источника морали и религии. - М. КАНОН, 1994. – С.5-224.

  11. Бжезінський Збігнев. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. – Львів – Івано-Франківськ: Лілея, 2000.- 236с.

  12. Див.: Шопенгауер А. "Світ як воля та уявлення"; Ніцше Ф. "Воля до влади", "Так казав Заратустра".

  13. Див.: Иванов С.П. Мир личности: структура и реальность. - М., 1999. – С.108-110; Зейгарник Б.В. Психология личности: норма и патология. - М., 1998. – С.264-280 и др.

  14. Лоренц К. Агрессия. - М.: Прогресс, 1994. – 271с.

  15. Lorenz K. Die acht Todsunden der zivilisierten Menschheit. - Munchen.: R. Pipler und Co. Verlag.1978. – S.112.

  16. Розов А.И. Стремление к превосходству как одно из основных влечений // Психологический журнал. - 1993. - №6. – C.133-141.

  17. Rummel R. J. Death by Governments. - N.- Y, Transaction Publshers, 1994. – P.66-71.

Loading...

 
 

Цікаве