WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності - Реферат

Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності - Реферат

Аналогічні погляди ми знаходимо й у представників сучасної науки, які теж констатують генетичний зв'язок біологічної та соціальної форм поведінки. "Дивна схожість ритуальної поведінки людини і тварин, – зазначає з цього приводу російська дослідниця І.Шмерліна, – це схожість функціональної відповіді на принципово спільні структурні і психологічні параметри"[22, с.43]. Єдину відмінність між ними вона бачить лише в тому, що "ця загальна функціональна відповідь у природі і суспільстві дається на різних "інструментах": у першому випадку вона має філогенетичне, а у другому – культурне значення" [Там само].

Але найбільше значення для нас мають висновки відомих представників психоаналізу З.Фрейда та К.-Г. Юнга. Так, перший з них, характеризуючи сутність концепції Адлера, підкреслює, що "картина життя, яка вимальовується із системи Адлера, цілком основана на агресивному прагненні..." (курсив мій. - А.Д.) [19, с.61].

К.-Г. Юнг іде у цьому відношенні ще далі. Він ототожнює прагнення до влади з інстинктом, який забезпечує виживання та самозбереження живих організмів. "Існує не тільки інстинкт продовження роду, - зазначає він у праці "Про психологію підсвідомого", - але й інстинкт самозбереження. Ніцше прямо говорить про цей останній інстинкт, а саме – про волю до влади" ( курсив мій. - А.Д.) [23, с.37].

Підтвердженням наших висновків про вроджений характер прагнення людини до влади і його зв'язок з інстинктом агресії можуть також служити роботи Адлера і Хорні. Тут неодноразово констатується зв'язок між названим феноменом та агресією, а цієї останньої з "любов'ю". І це, на наш погляд, невипадково, якщо брати до уваги походження цього феномена, а також ту мету, яку він переслідує: задоволення основних потреб, до яких, звісно, належать і статеві.

Однак виникає парадокс: чому прагнення до переваги (влади, - у людському вимірі), яке у тваринних видів виконує видозбережувальну функцію, у сучасної людини перетворюється на свою протилежність, набуває гіпертрофованої форми?

Причина доволі проста. Вона приховується у специфіці і структурі потреб людини, що значно відрізняються від потреб тварини. Жоден хижак не вбиває здобичі більше, ніж здатний споживати. Тоді як людина воістину "ненаситна". Вона не обмежується т.зв. "природними" або "розумними" потребами. Подібно до відомої старої баби з казки про рибака та золоту рибку, людина бажає мати все більше й більше, найкращої якості і бажано того, чого не має в інших. Тим більше, що, на відміну від тварини, людина навіть може відкладати пор запас: для себе, для дітей та онуків, і так до "дурної нескінченності". В окремих випадках це доходить до безглуздя, набуває характеру хвороби, подібної до манії величі. Відомі факти, коли власники багатомільйонних статків заощаджували на найнеобхіднішому, щоб примножити і без того величезний капітал. Відомий американський мільярдер (4 млрд. дол.) Джон-Пол Гетті-старший "прославився" тим, що встановив у своєму маєтку таксофони, щоб заощадити на телефонних розмовах. Британський мультимільйонер Ніколас фон Хугстратен (720 млн. дол.) відомий тим, що повторно використовував пакетики з чаєм, цілий склад яких знайшли в нього під час обшуку. І таких прикладів можна навести дуже багато. Можна сказати, що існує певна закономірність математичного характеру між рівнем добробуту та ступеню жадібності. І мова тут йде не про звичайну економічність, оскільки вона в даному випадку недоцільна.

Слід також враховувати, що прагнення до постійного розширення споживання та накопичення обумовлено не тільки природною схильністю людини, але й об'єктивними економічними процесами. У суспільстві діє відомий закон зростання потреб, який зумовлюється постійним розвитком матеріального виробництва. Викидаючи на ринок все нові й нові товари, він спонукає людину постійно розширяти сферу її споживання

Однак, крім зовнішніх (матеріальних) чинників, що стимулюють процес накопичення матеріальних благ, існують і внутрішні, психологічні. "Прагнення до володіння, власності, - зазначає Хорні в "Невротичній особистості...", - також може служити в нашій культурі захистом від безпорадності й почуття власної незначущості або приниження, оскільки багатство дає і владу, і престиж" [21, с.135].

Мабуть, саме тому людина ніколи не зупиняється на досягнутому. Так, отримавши економічну владу у вигляді багатомільйонних та мільярдних капіталів, вона неминуче прагне до влади політичної. І це не випадково, бо саме вона приносить, не тільки почуття "внутрішньої безпеки", як зазначає Хорні, але й реальної безпеки, у вигляді закону про депутатську недоторканність, що дуже важливо, враховуючи кримінальне походження багатьох капіталів. Крім того, політична влада приносить і найбільші дивіденди, надає можливість користуватися ресурсами всієї держави. Саме цією обставиною пояснюється той факт, що парламенти багатьох так званих "демократичних" держав фактично перетворились на зібрання мультимільйонерів та мільярдерів, які керуються у своїх рішеннях далеко не інтересами суспільства, яке вони нібито представляють.

Таким чином, біля "керма" держави з'являються найбільш амбіційні і, якщо згадати про генетичні корені цього явища, найбільш агресивні особистості, які здатні, заради задоволення своїх потреб, використовувати будь-які, в тому числі "силові", методи впливу. Вони дуже охоче, коли це відповідає їх власним інтересам, дають згоду на збройне втручання у справи суверенних держав, де бачать для себе нові ринки сировини та ринки збуту. У цьому зв'язку не можна не згадати наступне висловлювання Хорні. "Невротичні прагнення до влади, престижу й володіння, - зазначає вона в "Невротичній особистості", - служить не тільки захистом від тривожності, але також і каналом, по якому може виходити витиснута ворожість" [Там само, с.130].

І це характерно не тільки для політики окремих індивідуумів, але й, як справедливо зауважує Адлер, для політики націй та держав. Кожна з них відстоює в першу чергу свої власні інтереси і доволі часто за рахунок інших. Саме це є постійним джерелом війн та інших збройних конфліктів, які відбувались упродовж всієї людської історії. Найбільш "продуктивним" у цьому плані було ХХ століття. Як за кількістю війн та іншого роду конфліктів (геноциду проти цивільного населення, політичних та інших репресій), так і за кількістю людських жертв. Їх число, за підрахунками Рудольфа Руммеля, склало приблизно 203219000 осіб [17, с.66].

І на початку ХХІ століття ця боротьба за світове лідерство так і не припинилася. Першість у цьому плані сьогодні належить, як відомо, США, які і не приховують своїх загарбницьких намірів. Так, відомий американський політолог, колишній держсекретар США Зб. Бжезінський відверто заявляє: "Настав час для Сполучених Штатів сформулювати і проводити цілісну, всеохоплюючу і довготермінову стратегію для всієї Євразії. Ця потреба постає із взаємодії двох фундаментальних реальностей: Америка тепер єдина надвлада, а Євразія – центральна арена земної кулі. Звідси те, що трапиться з розподілом сили на євразійському континенті, матиме вирішальну вагу для глобальної першості та історичної спадщини Америки" [11, с.194].

Наслідок цієї геополітики може бути набагато сумнішим, ніж у казці про рибака та золоту рибку. Конкуренція між державами, більшість з яких мають в своєму арсеналі ядерну зброю, вже сьогодні ставить під сумнів не тільки існування цивілізації та культури, але й самої людини як виду [15, S.107].

Зважаючи на вищесказане, можна зробити висновок, що сподівання Адлера на перевиховання людини шляхом формування у неї почуття солідарності, а також на можливість побудови соціалістичного суспільства ("з людським обличчям") є явною утопією. І те, і інше в принципі неможливе. Насамперед тому, що суперечить природі людини і сутності міждержавних стосунків. Цей факт визнає і сам Адлер, коли він каже, що "марнославство у своїй основі егоцентричне" [7, с.169]. Не випадково, що всі спроби побудувати комуністичне суспільство зазнали неминучого краху. Сьогодні єдиною формою розвитку суспільства залишається капіталізм, оскільки останній найбільше відповідає природним нахилам людини. Тому ми не можемо погодитися з висновками Адлера про те, що "ми орієнтуємося на штучно створену постійну мету (прагнення до влади – А.Д.), яка не має ніяких основ у реальній дійсності, іншими словами, на фікцію" [Там само, с.67].

Loading...

 
 

Цікаве