WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності - Реферат

Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності - Реферат

Причому це стосується не тільки окремої людини, але й широких мас: народів, націй та держав. "Бути великим! Бути могутнім! – підкреслює Адлер у роботі "Психологія влади". – Це завжди було прагненням усіх маленьких людей і тих, що відчувають себе маленькими. Кожна дитина прагне високих цілей, кожен слабкий – переваги, кожен зневірений – вершин досконалості. Як окрема людина, так і маси, народи, держави й нації"[1, с.203].

Навіть так званим "асоціальним" елементам суспільства, що ведуть паразитичний спосіб життя притаманне, на думку Адлера, прагнення до влади. Своїми аморальними вчинками вони кидають виклик загальноприйнятим нормам суспільної моралі, з якими вони незгодні. "Величезна маса важковихованих дітей, нервові люди, психічно хворі, алкоголіки, морфіністи... злочинці й самогубці, – зазначає Адлер, - демонструють, по суті, те саме: боротьбу за особисту владу або сумнів у тому, що зможуть її домогтися на стороні, корисній для суспільства"[Там само, с.204].

На думку Адлера більше за все прагнення до влади виявляється у представників нижчих верств населення, що ледь животіють. Не випадково, що в кризові періоди розвитку суспільства саме вони виступають ініціаторами соціальних потрясінь, пов'язаних із захопленням влади й насильницькою перебудовою суспільства. "Мотиви ненависті, - зазначає Адлер у роботі "Порятунок людства...", – чіткіше за все проявляються в економічних кризах нашого часу. Класова боротьба ведеться масами, які складаються з людей, чиє прагнення до внутрішньо й зовні врівноваженого способу життя виявилося нездійсненим" [2, с.49].

Характерно, що прототипами таких людей, які наділені непомірним честолюбством, Адлер обирає героїв літературних творів Ф.Достоєвського. Це представники так званих соціальних "низів", які незгодні з умовами свого існування і тому кидають виклик суспільству, виходячи за межі дозволеного. "Хто я - тварина тремтяча чи право маю?" - болісно запитує себе Раскольников, перебуваючи у стані запаморочення.

Цей своєрідний "синдром знедолених" переслідує всіх героїв Достоєвського. Не випадково, Адлер вважає Достоєвського своїм учителем. "Хто побачив, як Достоєвський зображує у своєму "Підлітку", що всі фантазії загорнутого в ковдру хлопчика виливаються у поняття влада, - зазначає він у роботі "Достоєвський", - хто так тонко і влучно зобразив виникнення душевної хвороби як засобу протесту, хто побачив в людській душі схильність до деспотизму як Достоєвський, той і сьогодні може вважатись нашим вчителем..." [3, с.212-213].

Прагнення до влади та переваги над іншими базується, на думку Адлера, на людському честолюбстві, яке має усезагальний характер. Воно пронизує практично всі сфери людських стосунків. "Хоча честолюбство є загальним фоном, - підкреслює він, - бажання всіх підкорити набуває тисячу різноманітних форм. Честолюбство просвічується у кожній їх соціальній установці, у їх манері одягатися, говорити й контактувати з іншими. Одним словом, куди б ми не кинули погляд, ми бачимо честолюбних, амбіційних індивідуумів, яким байдуже, якою зброєю завоювати перевагу над іншими" [7, с.169-170].

Подібну ж точку зору ми знаходимо й у роботах Хорні. "Так, роль цивілізації, у якій живе людина, у виживанні значна, – зазначає вона в книзі "Наші внутрішні конфлікти", – але в кожному разі переслідування своєкорисливих цілей є вищим законом. Звідси його головною потребою стає потреба керувати іншими, варіації в способах керування нескінченні. Це може бути як прямий прояв влади, так і непряме маніпулювання під виглядом надтурботливості або зобов'язання людей" (курсив мій. - А. Д.) [20, с.64].

Цьому всепроникливому честолюбству підкоряються і такі, здавалось би, далекі від нього почуття, як релігійна смиренність, покаяння та любов до ближнього. Ми можемо це спостерігати як на прикладі героїв Достоєвського, так і на прикладі власного життя письменника. Характеризуючи психологічний портрет останнього, Адлер звертає нашу увагу на той факт, що "межі сп'яніння владою він знайшов у любові до ближнього (курсив мій. - А. Д.)" [3, с.204].

Навіть сексуальні почуття людини, вважають Адлер і Хорні, не менше за інші просякнуті прагненням до влади й переваги. "Той вплив, - зазначає Хорні в роботі "Невротична особистість нашого часу", – який...прагнення до влади може чинити на любовні взаємини, дозволяє нам повніше зрозуміти багато внутрішніх особливостей невротичної потреби в любові. Більшість відносин, пов'язаних із прагненням до любові, не можуть бути цілком зрозумілі без розгляду тієї ролі, яку в них відіграє прагнення до влади" [21, с.134].

Аналогічне тлумачення цього інтимного людського почуття подається й у роботах Адлера. "Те, що ми звичайно розуміємо під любов'ю, - вважає він, - у цьому випадку є не розвиненим почуттям спільності, а лише її видимістю, карикатурою - засобом досягнення мети. Мета ж зводиться до того, щоб нарешті домогтися тріумфу над належною істотою жіночої статі"[4, с.17-18]. В іншому місці тієї ж роботи він підкреслює, що у властолюбній установці чоловіка "ми чітко бачимо агресію, яка видає себе за любов..." [Там само, с.18].

Особливого значення Адлер і Хорні надають такому вияву прагнення до влади, як прагнення до володіння, що дуже часто набирає форми непомірної жадібності та пов'язаної з нею заздрості. Хорні навіть ставить його в один ряд з прагненням до влади. "Невротики в нашій культурі вибирають цей шлях...тому, - підкреслює вона в "Невротичній особистості...", - що в нашій соціальній структурі влада, престиж і володіння можуть дати почуття більшої безпеки... Нормальне прагнення до влади породжується з сили, невротичне від слабкості" (курсив мій. - А.Д.) [21, с.128].

Адлер теж надає прагненню до володіння ширшого значення, ніж тільки як прагненню до накопичення матеріальних благ. Він пов'язує з ним виникнення таких негативних явищ, як заздрість та жадібність, які, на його погляд, є проявами людського марнославства. "Жадібність міцно пов'язана з заздрістю, - зазначає він у праці "Пізнати природу людини", - і вони, як правило, йдуть рука в руку. Ми не маємо на увазі ту форму жадібності, яка виражається у накопичуванні грошей. Є ще інша, ширша її форма, що виражається головним чином в небажанні доставляти задоволення іншим. Жадібність пронизує всі взаємовідносини такої людини з суспільством та іншими індивідами... Окрім тісного зв'язку жадібності з заздрістю, вона також пов'язана з честолюбством та марнославством. Не буде помилкою сказати, що ці риси характеру, як правило, спостерігаються одночасно. Отже, не треба володіти великою психологічною проникливістю, щоб, виявивши одну з цих рис характеру, заявити, що інші теж наявні" [7, с.195].

Але честолюбство та пов'язане з ним прагнення до влади не завжди є такими "безневинними". Вони не тільки провокують виникнення неврозів, але й штовхають людину на агресивні дії. "Якщо ми розглянемо радіус дій невротика з самого дитинства і до кінця його днів, - підкреслює Адлер у роботі "Невроз та злочин", - то передусім впадає в очі стримування ним агресії " (курсив мій. – А.Д.) [8, с.113].

Подібну ж точку зору висловлює і Хорні. Характеризуючи походження такого явища як садизм, вона зазначає, що "ці нахили... являють собою спробу відшкодувати свою недостатність за допомогою "заміщувального" життя, на шлях якого ступала людина, яка впала в розпач, сподіваючись коли-небудь бути сама собою. І всепоглинаюча пристрасть, яка дуже часто спостерігається у садистських діях, виростає з ненаситної потреби такої людини в тріумфі помсти... Вона може спробувати знайти своєрідне відшкодування у садистських нахилах...які, в свою чергу, посилюють її безвихідність і породжують нові конфлікти" [20, с.16-17].

Добре, якщо ці нахили є тільки "відхиленням" психіки окремого індивіда. Але коли вони можуть набуваати масового характеру, охоплювати великі групи людей, бути дуже небезпечними. Особливо в умовах наявності зброї масового знищення. "Остання війна (Перша світова. - А.Д.), - зазначає Адлер у роботі "Порятунок людства...", - поставила нас перед перспективою можливого наукового винищування. Якщо світ - наш світ - потрібно рятувати, то очевидно, що людина повинна піднятися до рівня, на якому вона не буде, немов дитина, грати із зарядженим револьвером, піддаючись постійній небезпеці знищити себе через зловживання владою" [2, с.47].

Loading...

 
 

Цікаве