WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності - Реферат

Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності - Реферат

Реферат на тему:

Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності

Прагнення до влади, переваги над іншими є, як свідчить історія людства, вічною і невід'ємною рисою людської натури. І це не випадково. З того самого моменту, коли сформувалось первісне суспільство, виникає і влада, що становить основу його структури і функціонування. Вона наявна в усіх сферах людської життєдіяльності. Навіть релігійні стосунки не є винятком з цього правила. Більшості релігійних конфесій притаманна владна церковна ієрархія, що суперечить основному догмату церкви, який проголошує, що "перед Богом усі рівні".

Владні настанови властиві не тільки суспільству, але й окремим індивідам. У одних вони виражені більш яскраво, у інших менш. Це залежить від ступеня амбіційності і честолюбства особистості. Деякі обмежуються цілковитою владою у своєму маленькому "світі" – сім'ї, трудовому колективі, церковній спільноті і т.п. Іншим же, подібно Олександру Македонському, Наполеону Бонапарту, Йосипу Сталіну та Адольфу Гітлеру, для здійснення їх честолюбних намірів було б недостатньо влади і над усім світом.

Ця всеохоплююча жага до влади і переваги набуває у деяких особистостей подекуди характеру хвороби – манії величі. Вона стає всією суттю життя, відсуваючи на задній план інші потреби та інтереси. У багатьох суспільних лідерів манія величі доходила до того, що вони проголошували себе якщо не самими богами, то нащадками богів і робили це, як свідчить історія, доволі часто. Як зазначає в цьому зв'язку французький філософ А.Бергсон, "відомо, що фараони самі мали божественне походження. З найдавніших часів вони величали себе "синами Ра". І єгипетська традиція ставитися до правителя як до Бога продовжувалася при Птолемеях. Вона не обмежувалася Єгиптом. Ми виявляємо її також і в Сирії при Селевкідах, у Китаї і Японії, де імператор приймає божественні почесті за життя і стає богом після смерті, нарешті, в Римі, де сенат обожнює Юлія Цезаря, поки Август, Клавдій, Віспасіан, Тит, Нерва, – всі імператори врешті-решт не перейдуть в ранг богів" [10; с.204].

Ці самозвані "боги" або "сини богів" прагнули, як правило, не тільки увічнити своє ім'я, але й на практиці підтвердити своє "божественне" право панувати над усім світом. Так зароджувалися і втілювалися в життя маніакальні ідеї "великої еллінської імперії" О. Македонського, "великого Каганату" Чингізхана, "третього рейху" А. Гітлера, "світової комуністичної системи" Й. Сталіна і багато інших. Те, що при цьому приносилися в жертву десятки і навіть сотні мільйонів людських життів, до уваги не бралося. Маси були лише простим "матеріалом", що слугував задоволенню честолюбних прагнень їх ватажків.

На жаль, подібні випадки наявні і в наш час, на початку ХХІ століття. Досить типовим прикладом є агресивна зовнішня політика США, що відповідає, на наш погляд, не стільки інтересам американського народу, скільки інтересам самого президента Дж.Буша та його найближчого оточення – представників ТНК. Намагаючись за будь-яку ціну залишитися при владі, цей останній дуже часто використовує т.зв. "силові" методи, що є популярними у певних верств населення. Він, так само як і його знамениті попередники, прагне створити і майже створив нову світову імперію. Як зазначає щодо цього відомий американський політолог Зб. Бжезінський: "Крах суперника залишив Сполучені Штати в унікальній ситуації. Вони стали єдиною і дійсно глобальною владою. Глобальне верховенство Америки... дещо нагадує попередні імперії, попри їхній обмеженіший регіональний засяг" [11, с.10].

Не відстають від Дж. Буша і лідери ісламського фундаменталізму. Вони теж прагнуть, шляхом міжнародного терору, встановити свою гегемонію у всьому світі. До чого це може призвести, враховуючи широку розповсюдженість і фактичну доступність зброї масового знищення, неважко передбачити.

Як показує життєвий досвід, надмірна жага влади з її атрибутами самовихваляння, завищеної самооцінки і таке інше, притаманна не тільки високопосадовим особам – полководцям, імператорам, президентам, але й "вождям" рангом нижче, що також прагнуть необмежено панувати у підпорядкованій їм соціальній "ніші" (районі, місті, області) і т.д. Звичайно, можливостей для реалізації своїх честолюбних планів у них набагато менше. Їм залишається тільки мріяти про "подвиги" Чингізхана, Гітлера або Сталіна.

Існує й інша категорія людей, які теж мають непомірні амбіції, але не мають реальних можливостей для їх втілення. Вони, як правило, стають пацієнтами психіатричних клінік. Саме тут ми можемо зустріти "двійників" Наполеона, Гітлера, Сталіна та інших відомих історичних персонажів.

Цікаво, що ця своєрідна хвороба не обминула й звичайних громадян. Хоча тут ми можемо і не побачити яскраво вираженого, як у наведених вище випадках, потягу до влади, разом з тим, ми постійно стикаємося з його так званими "побічними" проявами. До них належать марнославство, улесливість, лицемірство, кар'єризм та багато інших потворних рис характеру та поведінки, з якими ми зустрічаємося практично кожного дня. Чого коштує лише людська заздрість, яка є "невід'ємною складовою" чужого успіху у тій чи іншій царині. Характерно, що це має місце не тільки у сфері політики, економіки, але й у таких високоінтелектуальних галузях як наука, мистецтво, література тощо. Подібні явища спостерігаються навіть в міжрелігійних стосунках. Різні конфесії упродовж тисячоліть ревниво конкурують одна з одною, використовуючи різноманітні, в тому числі аморальні, засоби. Їх представники чомусь забувають про те, що існує один Бог, якому вони повинні служити.

Наведені вище факти свідчать про те, що прагнення до влади, навіть якщо не брати до уваги його крайні прояви, є актуальною соціальною та психологічною проблемою. Вона, на наш погляд, заслуговує на серйозний науковий аналіз. Причому не тільки з боку психології, але й етології, етики, політології, соціології, філософії та інших наук, оскільки прагнення до влади охоплює різноманітні сфери дійсності.

Багато відомих мислителів людства вже з давніх часів замислювались над тим: що ж являє собою це нав'язливе прагнення людини до влади? Але своє перше втілення воно отримало, на наш погляд, лише в працях видатних німецьких філософів ХIХ століття А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. У першого з них цей феномен виступає у вигляді "волі до життя". У другого - вже безпосередньо як "прагнення до влади". Однак слід зазначити, що їх роботам бракує належного теоретичного та наукового обґрунтування. Вони так і не змогли вийти за межі декларативних заяв [Див.12]. Тому першою спробою дійсно наукової інтерпретації цього феномена можна вважати праці відомих австрійських психоаналітиків Альфреда Адлера (1870-1937) і Карен Хорні (1885-1952).

На жаль, ідеї названих учених так і не здобули належного визнання і підтримки у науковому світі, навіть серед психоаналітиків. Так, характеризуючи концепцію Адлера, засновник психоаналізу З.Фрейд зазначає, що "індивідуальна психологія Адлера в сучасний період складає одну з численних психологічних течій, які є ворожими психоаналізу, подальший розвиток яких лежить поза колом його інтересів" [19, с.56]. Тому не випадково, що протягом останніх п'ятдесяти років імена Адлера і Хорні були відомі лише історикам психології [Див. 13].

Тим часом, як зазначає один з небагатьох прихильників Адлера і Хорні, відомий російський психолог О.І. Розов, "ігнорувати досить могутній потяг – значить, не просто закрити шлях до розуміння великої кількості істотних явищ, а – що важливо – знехтувати сферою психічної діяльності, яка багато в чому визначає поведінку і характер людей, їх взаємини" [16, с.141].

Саме цим пояснюється наш інтерес до аналізу даної проблематики, що є головною метою нашої статті, і, зокрема, до праць Адлера і Хорні, які були піонерами цієї галузі наукових досліджень. Ідеї названих психоаналітиків приваблюють нас також з тієї причини, що їх концепції – індивідуальна психологія Адлера та самоаналіз Хорні – цілком базуються на принципі "прагнення до влади". Критичний аналіз названих концепцій, що ми відносимо до сфери головних завдань, надасть можливість відповісти на ті складні питання, які пов'язані з прагненням до влади.

Приступаючи до реалізації зазначеної мети, зауважимо, що в прагненні до влади Адлер та Хорні вбачають ключ до розуміння багатьох (якщо не всіх) явищ людської психіки та поведінки. "Нам дуже легко зрозуміти різні порухи душі, - зазначає Адлер в роботі "Пізнати природу людини", - визнавши як загальну передумову те, що вони мають за мету досягнення переваги" [7, с.13].

Loading...

 
 

Цікаве