WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Мелянхолія - Реферат

Мелянхолія - Реферат

Його мова теж стає загальмованою, може навіть наступити цілковита німота (хворий узагалі перестає розмовляти). Рухи стають сповільнені, скупі, важкі. Сила тяжіння перемагає діяльність антигравітаційних м'язів – кутики очей і уст опускаються додолу, силует стає згорбленим; і навпаки, у піднесеному настрої – сила антигравітаційних м'язів бере гору над силою тяжіння. Гальмування охоплює врешті чимало вегетативних функцій, переходить у неспокій рухів, навіть "піднесення", де сильною є домішка почуття страху і агресії (depressio agitala).

Суб'єктивним виявом загальмування є почуття важкости. Час від часу хворий має цілком реальне враження, що вага його тіла значно збільшилася. Суб'єктивне почуття ваги тіла виразно співвідноситься з настроєм. Весела людина почувається легкою, хоч би насправді важила чимало. Людина ж сумна почувається важкою, попри те, що може важити менше, аніж належить, рухи ж її – важкі. Не виключено, що сучасна мода на схуднення певною мірою пов'язана із загальним пониженням настрою ("здрастуй, печаль!").

Відчуття важкости може обмежитись однією частиною тіла, наприклад, "важко мені на серці", "важка голова", "маю важку руку" і т. ин. Почуття тягаря тіла – обернено пропорційне до швидкости дії функціональних структур. "Важка рука" – це така, яка рухається повільно і має небагато можливостей для виконання ускладнених рухів. І навпаки, "легка рука" – це така, якій різні найскладніші дії даються з легкістю. Голова "важка" – коли цілий час думати про одне й те саме, коли не можна розв'язати якоїсь проблеми. А "легка" – коли думається легко, коли думки перескакують з однієї теми на иншу. На серці "важко" – коли у ньому глибоко залягли почуття і їх неможливо позбутися.

Брак відповідних досліджень не дозволяє нам твердити напевно, як діє раптове зниження ваги тіла (наприклад, стан невагомости) на настрій і життєву динаміку (можливо, медицина космонавтики володіє такими даними). Варто було б припустити, що ця діяльність радше призводить до почуття евфорії (виправляє настрій і зростання життєвої енергії). Поза сумнівом, певною мірою так функціонували популярні в минулому столітті "центрифуги", якими у ХІХ столітті послуговувались з надмірним запалом і жорстокістю у лікуванні психічних хвороб, особливо так званої в той час "меланхолії": адже на каруселі люди зазвичай почуваються молодими і веселими, а відцентрова сила зменшує відчуття ваги тіла.

Страх і агресія

Коли смуток глибокий, він майже завжди супроводжується страхом. Це – зрозуміло, адже страх часто виникає в темряві; що більша темрява, то більший страх. Найчастіше цей страх – нечіткий. Хворий сам не знає, чого боїться, але відчуває, що йому щось заважає, щось страшне має трапитись як із ним, так і з його близькими. У цьому страху істотним є елемент очікування.

Людина мусить пориватися в майбутнє; як її нервова система, так і нервові системи всіх живих істот побудовані так, що містять у своїй структурі час минулий і час майбутній. Класичним прикладом такого роду структури є генетична вестибулярна система. Тому коли майбутнє у депресії закривається темною стіною і вже не можна побачити власного майбуття, бо все потонуло в темряві, – цим порушується засадниче право життя, а саме: життя – це не тільки теперішнє і минуле, але передусім майбутнє. Таке порушення права життя є, вірогідно, джерелом страху. Отож у своїй природі такий страх є явищем біологічним.

Коли депресія слабша, тоді над страхом переважає агресія. Зазвичай ці два почуття ідуть, як відомо, в парі, але агресія вимагає більшої життєвої динаміки, аніж страх, тому легше наступає при найменшому підсиленні депресії. Агресія в депресії виявляється найчастіше у формі самоагресії – ненависті до самого себе, бажання самознищення. Тут також відіграє роль градус життєвої динаміки; адже більшої енергії вимагає скерування агресії назовні, аніж всередину.

Агресія, скерована назовні, найчастіше набирає форми нехоті до цілого світу. Світ стає брутальним, будь-який контакт із ним – болісний, від нього хочеться втекти, сховатися в темному кутку. Ця нехіть до навколишнього світу буває найсильнішою в ранковий час, коли перед хворим постає перспектива цілоденного контакту з дійсністю.

Залежно від того, в якій пропорції окремі барви депресивного кольору змішуються між собою, постають розмаїті образи різних симптоматичних груп. У них може переважати смуток або загальмування, роздратування, неспокій, страх і т. ин. Кельгольц розрізняє аж 9 різних депресивних симптоматичних груп: апатична, страхо-агресивна, страхо-депресивний ступор, іпохондрична, неврастенічна (гіперстетично-астенічна, тобто надвразливість, що супроводжується загальним ослабленням) із вегетативною дистонією, фобійно-ананкастична, уявно-позаасоціятивна, амнестична і, нарешті, з иншими, не названими тут виявами. Бо одні страхи впливають більшою мірою на настрій, инші – на загальмування, ще инші – на почуття страху й агресії.

Осуд смутку у суспільстві

Факт, що смуток нерідко ходить у парі з притлумленою агресією, ймовірно, впливає на формування негативного ставлення оточення до засмучених людей. Найвиразніше цей факт проявився в американській культурі, в якій досить ригористично-обов'язковою є засада "keep smiling", а маска усміху є умовою поведінки в суспільних контактах. Людина весела – це людина добра, а сумна – зла. Пригадуються слова Закхіяса (XVII ст.), приватного лікаря Папи Інокентія X: gaudet humore melancholica daemon ("лукавий втішається меланхолією") або ж св. Терези: "У деяких людей над меланхолією панує нечистий і в той спосіб притягає їх до себе" (за Зільборґом).

Існує загальне правило емоційного життя, яке полягає в тому, що в світлому забарвленні переважають позитивні почуття, а в темному – негативні. Коли людина весела, тоді і світ, і люди видаються їй гарними, вона обдаровує їх зичливістю, а навіть любов'ю, а коли смутна – почуття її змінюють свій присмак. Існує тут виразне співвідношення між почуттям і настроєм. Коли переважають почуття позитивні, настрій стає погідним, а коли негативні – похмурим. Встановити, що наступає спочатку: зміна настрою чи зміна почуттєвого ставлення до оточення – часто неможливо.

Моральна оцінка оточення не є однаковою, якщо йдеться про почуття і настрої. За негативне ставлення до оточення, – оточення платить людині осудом. Це щось на зразок оборони: "Якщо ти нас не любиш – ти злий". У такий спосіб суспільна група прагне зміцнення почуттєвих зв'язків. Негативні почуття, які послаблюють такі зв'язки, піддаються негайному осуду.

Натомість згіршений настрій назагал стикається зі співчуттям оточення: "ти якийсь сумний, що сталося, чи не захворів бува?" Однак усвідомлення співвідношення поміж почуттєвим ставленням і настроєм приводить до того, що моральна оцінка може бути перенесена і на настрій, – тоді смуток стає "розпізнавальним знаком нечистого". Втім, не у всіх культурних колах існує негативне ставлення до смутку; часто він трактується як атрибут мудрости, глибини, натхнення і под.

Loading...

 
 

Цікаве