WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вступ до психології - Реферат

Вступ до психології - Реферат

ІІІ блоку → свідома, доцільна поведінка замінюється або імпульсивними реакціями на окремі враження, або ж інертними стереотипами, в яких доцільні дії підмінюються бездумним повтором рухів, які перестали спрямовуватися заданою метою. Людина перестає критично відноситися до результатів своїх дій, виправляти допущені помилки та контролювати правильність протікання власних актів.

Основний принцип функціональної організації людського мозку: жодне з його утворень не забезпечує повністю яку-небудь складну форму людської діяльності, але робить високоспецифічний внесок в організацію поведінки людини.

Психіка невідривна від функціонування мозку, який є важливою умовою її існування. Але мозок — це орган психічної діяльності, а не її джерело, бо розкриття руху нейродинамічних процесів не дає ще даних про те, що саме людина відчуває, сприймає, уявляє, про що і як вона думає, до чого прагне, які цілі ставить перед собою, якими інтересами, поглядами, переконаннями керується у своїй поведінці. А саме в цьому й виявлється специфіка психічного, його своєрідність. Мозок — матеріальний місток, що поєднує психіку з об'єктивним світом, він — лише умова виникнення психіки, її розвитку, а також її деградації, патології та інволюції на фінальних стадіях онтогенезу. Психічна діяльність має свою власну природу та свої закономірності і є вищим проявом психічної активності.

Традиційно до психічних явищ відносять психічні процеси: увагу, відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, уяву, мову; психічні стани: радість, депресію, бадьорість, сон, сум, натхнення тощо; психічні властивості: темперамент, характер, здібності, спрямованість тощо. Деякі вчені додають до даної структури досвід особистості: знання, вміння, навички.

За допомогою одних психічних явищ людина пізнає навколишній світ (фізичний та соціальний), отримує інформацію про нього: уваги, відчуття, сприйняття, мислення, пам'яті, уяви, мови. За допомогою інших — пристосовується до дійсності та регулює власну поведінку: темперамент, характер, воля, почуття, здібності. Треті ж спонукають та спрямовують поведінку людини: потреби, потяги, мотиви, цінності, інтереси, ідеали, спрямованість. За допомогою психіки людина пристосовується до реальності, привласнює її здобутки та реалізує себе.

Психічні явища можуть існувати та діяти на свідомому рівні і на несвідомому. Емпірично свідомість виступає як непреривно-змінювальна сукупність чуттєвих та розумових образів, що безпосередньо виникають перед людиною в її внутрішньому досвіді та дають можливість їй прогнозувати поведінку. Свідомий рівень пов'язаний:

з моментом повного чи неповного знанняпро навколишній світ та самого себе. Це знання про явища реальності, про інших людей, про причини і наслідки власних дій, професійні знання, світоглядні уявлення, знання про місце і призначення у цьому світі, про психічні процеси, стани, властивості власної особистості тощо

— звідношенням до оточуючого світу, яке проявляється в емоціях, почуттях, переживаннях.

Несвідомий рівень проявляється в тому, що людина не знає, не фіксує впливу та функціонування певного змісту психічного життя.

На несвідомому рівні можуть протікати та існувати:

а) субсенсорне сприйняття — сприйняття того, що знаходиться нижче порогу відчуттів. Об'єкти, що сприймаються на цьому рівні, не дані у вигляді образу і не усвідомлюються людиною, але регулюють її поведінку. Коли на людину діяти звуком, частота якого лежить поза межами відчуттів, через деякий час у людини з'явиться втома та роздратування;

б) тонка та важка інтелектуальна робота, яка потребує глибокого напруженого мислення, творчі наукові відкриття. Наприклад, російський вчений Менделєєв (періодична таблиця), німецький хімік Кекуле (формула бензолу), французький математик Пуанкаре та багато інших зобов'язані своїми відкриттями несподіваним "одкровенням" із несвідомого, будь-то сновидіння чи раптове осяяння

в) психічні стани: стан афекту, галюцінації, марення, сомнамбулізм, гіпнотичний стан

г) сновидіння

д) дії, які забезпечують безперешкодне виконання звичних поведінкових автоматизмів та стереотипів. Наприклад, коли діти вчаться писати, вони контролюють та усвідомлюють кожен рух власної руки. Потім ця дія закріплюється та переходить у навичку і не контролюється свідомістю

е) потяги та мотиви поведінки. З. Фрейд вважав, що людські дії, вчинки, які здаються на перший погляд випадковими, насправді обумовлені глибинними мотивами та переживаннями, які сама людина не усвідомлює (обмовки, описки, забування, поведінкові акти). З. Фрейд наводить такий приклад: в розмові з другом він хотів покепкувати з того, що декілька годин тому сказала дружина. Але не зміг цього зробити, бо безслідно забув її слова. Фрейд попросив дружину нагадати їх. Вважаючи себе людиною достатньо "злопам'ятною", таку амнезію він пояснює несвідомим бажанням оберігати дружину;

є) внутрішні стандарти, норми, совість, ідеали;

ж) психологічні захисти, які "захищають" наше "Я" від тривоги та допомагають зберегти самоповагу в ситуації загрози для "Я"

з) неусвідомлені мовні, культурні, ідеологічні та інші міфи і соціальні норми, що визначають поведінку людей, які належать до однієї культури.

Усі прояви психічної діяльності на рівні функціонування як свідомого, так і несвідомого протікають в особистості, і кожний прояв у своєму реальному перебігу залежить від неї. Прояви на рівні свідомого перетворюються у регульовані дії, якими особистість оволодіває та спрямовує на вирішення завдань, що постають в її житті. Прояви на рівні несвідомого полегшують і розвантажують роботу свідомості, захищають від тривоги, обумовлюють поведінку, мотиви якої важко пояснити, тощо. Особистість утворює основу, яка зсередини визначає трактування психіки людини в цілому. Кожен вид психічного перебігу робить свій внесок у багатство психічного життя.

Вивчаючи психологію та поведінку особистості, слід звернути увагу на взаємозв'язок між психічним, біологічним та соціальним. Тому важливо вивчати як біологічну організацію, будову та функціонування людини, так і роль соціального оточення, соціальних відносин у її розвитку та проявах.

У першому випадку виявляються та досліджуються біопсихічні властивості людини, що передаються спадково та з якими людина народжується (вік, стать, особливості конституції, нейродинамічна організація мозку, органічні потреби, психофізіологічні функції, задатки тощо) і вивчається, наскільки психічне визначається біологічним.

У другому випадку — психосоціальні властивості, які проявляються, розвиваються і формуються при взаємодії з соціальним оточенням (характер, воля, почуття, інтелект, здібності, спрямованість, соціальні ролі, функції тощо). Тобто, вивчається зв'язок між психічним та соціальним. Звичайно, цей поділ є умовний. Він необхідний для аналізу даної проблеми, людина ж завжди виступає у своїй цілісності, в єдності біологічого, психічного та соціального.

Методи психології. Отримання фактів у психології пов'язанез певними труднощами. Людина не має перед собою прозорої та чіткої картини складної будови індивідуального світу з усіма його течіями, бурями та вибухами. Ці труднощі пов'язані: 1) зі скритістю процесів, які відбуваються у мозку; 2) недоступністю прямого чуттєвого сприйняття психічного процесу, акту як сторонньому спостерігачу, так і носію цього процесу, акту; 3) непредставленістю внутрішньої динаміки тих змін у станах органа-носія, який реалізує даний процес.

Методи, які використовуються у психологічному дослідженні, можна поділити на чотири групи:

1. Організаційні методи, за допомогою яких будується весь цикл дослідження. Вони включають: а) порівняльний, б) лонгітюдний, в) комплексний.

2. Емпіричні методи, за допомогою яких відбувається безпосереднє дослідження і збираються факти про прояви тих чи інших психічних явищ (табл. 1).

Таблиця 1

ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ

Спостере-женняСамоспо-стереження

Експерементні методи: лабораторний, природний, психолого-педагогічний

Психодіагностичні методи: тести (стандартизовані та проективні); анкети, інтерв'ю, бесіди, соціометрія

Аналіз продуктивності діяльності: оцінка виконаних предметів, робіт, творів, професіографічні описи тощо

3. Методи обробки даних: кількісний (статистичний) та якісний (диференціація матеріалу за типами, групами, варіантами); опис випадків, які найбільш повно виражають типи та варіанти або є винятком чи порушенням загального правила.

4. Інтерпретаційні методи: генетичний (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, стадій, кризових моментів і т. п.) і структурний — встановлення структурних зв'язків між всіма характеристиками людини або особистості.

Література

  1. Амосов Н. М. Разум, человек, общество, будущее. — К., 1994.

  2. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — Л., 1994. — С. 256—270.

  3. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. — Ч. 1. — К., 1999. — С. 171—186.

  4. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення. — К., 1999. — С. 5—11.

  5. Платонов К. К. Система психологии и теория отражения. — М., 1982. — С. 23—29, 251—303.

  6. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М., 1989. — Т. 1. — С. 12—62, 175—190.

Loading...

 
 

Цікаве