WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вступ до психології - Реферат

Вступ до психології - Реферат

Реферат на тему:

Вступ до психології

Предмет та метод науки, становлення предмета психології, душа, Арістотель, свідомість, інтроспекція, експериментальна психологічна лабораторія, криза в психології, біхевіоризм, поведінка, генетична психологія, інтелект, гештальтпсихологія, гештальт, психоаналіз, сфера потреб та мотивів, статево-рольова поведінка, когнітивна психологія, пізнавальні процеси, гуманістична психологія, здорова творча особистість, психологія діяльністі, діяльність, психіка, мозок, функції психіки, рівні прояву психіки: свідомий і несвідомий, досвід людини, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості, інстинкти, стан афекту, галюцинації, сомнамбулизм, субсенсорне сприйняття, автоматизми та стереотипи, неусвідомлені мотиви та потяги, психологічні захисти, сновидіння, творчі осяяння, інтуїція, ментальність, функції свідомого, функції несвідомого, біопсихічні властивості, психосоціальні якості та властивості, труднощі вивчення психічної діяльності людини, методи психології, класифікація методів: організаційні, емпіричні, методи обробки даних, інтерпретаційні.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Цей розділ представлений більш детально та розширено у зв'язку з тим, що вступ є дуже важливою ланкою у розумінні історії та логіки становлення психології, її сучасного етапу, її завдань і проблем.

Для того, щоби певна сума знань про дійсність стала наукою, вона повинна мати свій предмет та метод пізнання, де предмет — це чітко визначений зміст, якість та закономірність, в яких дійсність постає перед дослідником, а метод — шлях, спосіб осягнення сутності предмета. Психологія як самостійнанаука виникає, коли визначено власний предмет та власний метод.

Психологія має дуже довгу передісторію та коротку історію. Це значить, що вона пройшла дуже довгий шлях становлення як самостійної науки, відстоюючи самостійність свого предмета, стикаючись з релігією, філософією, мистецтвом. Проблеми, які вирішує сьогодні психологія, привертали до себе увагу дуже давно. Спочатку це була проблема душі, існуванням якої пояснювали всі психічні прояви людини: поведінку, діяльність, неповторність та схожість людей, сновидіння, смерть тощо. В першу чергу цей період розвитку психології пов'язаний з іменем Арістотеля (384—322 р. до н. е.). В. Г. Гегель відзначав, що найкраще, що ми маємо в психології буквально до новітнього часу, це те, що ми отримали від Арістотеля.

Трактат Арістотеля "Про душу" — перше системне дослідження душі. За Арістотелем, душа вдихає життя в тіло, вона — причина всіх проявів тіла: росту, дихання, мислення, почуттів. Тіло та всі його органи — це інструменти душі. Арістотель виділяв два самостійні начала душі: 1 — душа як ентелехія тіла, котра зникає при його руйнуванні, 2 — душа як прояв вищої сутності, яка надається тілу та залишає його в момент смерті. Сутність цієї душі — божественна, після смерті вона повертається у безтілесний ефір повітряного простору.

Саме Арістотель уособлює той історичний момент, коли протилежні тенденції у розвитку поглядів на душу та психіку утворюють тотожність. Його вчення панувало протягом всього середньовіччя й шанується донині.

Епоха Відродження (ХVII ст.) характеризується розвитком природничих наук. Стара схема, яка стверджувала прямий та безпосередній вплив психіки (душі) на поведінку, потребувала модифікації. Важливо було зрозуміти, як думка діє на матерію, слово — на рух, як пов'язані мислення та поведінка. Акцент пе-реміщається на вивчення психічних явищ, котрі пов'язані зі свідомістю, тобто таких явищ, котрі кожна людина може легко знайти у себе в результаті інтроспекції (самоспостереження). Здатність думати, відчувати, бажати називали свідомістю. Свідомість виступала як достатній чинник не тільки існування самого по собі світу душевних явищ, але і як засіб для проникнення в їх сутність.

Маючи свій предмет, психологія все ще не була самостійною наукою, вона розвивалась у надрах філософії. Виділення її в самостійну науку відбулося в 70-ті роки ХІХ ст. Датою її "народження" вважається 1879 р., коли німецький психолог В. Вундт організував у м. Лейпцігу першу експериментальнупсихологічну лабораторію. В той же час створюються спеціальні науково-дослідні заклади — психологічні лабораторії та інститути, кафедри у вищих навчальних закладах, а також впроваджується експеримент для вивчення психічних явищ.

На початку ХХ ст. у психології виникає кризова ситуація, яка була пов'язана з тим, що не дав помітних результатів метод інтроспекції, не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, вирішити проблему зв'язку фізіологічного та психічного, відкрився значний розрив між психологічною теорією та даними експерименту. Спроба подолати цю кризу спричиняє виникнення кількох впливових шкіл та напрямів у психологічній науці. Це: біхевіоризм, генетична психологія, гештальтпсихологія, психоаналіз, когнітивна психологія, гуманістична, психологія, психологія діяльності тощо. В цих школах нерідко існують кардинально протилежні погляди на предмет психології залежно від світоглядних переконань, методологічних підходів, наукових традицій.

Біхевіоризм (Д. Уотсон, Е. Толмен, К. Халл, Б. Скінер) предметом психологічного дослідження вважає поведінку людини, яка повністю залежить від зовнішніх стимулів. Представники цього напряму вважають, що повинні мати справу тільки з тим, що входить до організму у вигляді стимулів, а виходить з нього у формі поведінкових реакцій. Розвиток людини — це розширення репертуару поведінки, яке досягається шляхом набування нових реакцій (дій на засадах наявного репертуару спадкових реакцій). Научіння базується на використанні різних підкріплень та покарань для формування необхідних реакцій.

Еволюція цього напряму зумовила появу необіхевіоризму, який також спирається на поведінковий принцип, але вже по-іншому визначає характер відношень між стимулами та реакціями і припускає наявність "проміжних змінних" між ними у вигляді очікувань, гіпотез, пізнавальних схем тощо. За Б. Скіннером, научіння полягає у збагаченні досвіду організму за рахунок відповідей, що підкріплюються. Основою підкріплен-ня є оцінка ймовірності повторення цієї відповіді у майбут-ньому.

Генетична психологія була представлена французькими вченими Л. Леві-Брюль, М. Гальбвахс, Ж. Піаже, П. Жане. Психічний розвиток (Ж. Піаже) розумівся як процес витіснення примітивних форм біологічно обумовленої психіки психікою соціалізованою. Предметом вивчення був інтелект дитини. Ж. Піаже запропонував концепцію стадіального розвитку пізнавальної сфери. У мисленні дитини, вважав він, проявляються наступні особливості: а) магія, тобто єдність до певного віку зовнішнього світу та власного "Я", своїх думок, дій; словам та жестам надається сила впливу на зовнішні предмети та явища; б) анімізм, коли предмети та явища наділяються свідомістю та волею; в) розуміння всього оточуючого світу як створеного руками людини для своїх цілей.

Всі ці особливості мислення відображаються в егоцентризмі дитини, для якого характерні синкретизм, зв'язок всього зі всім, нечутливість до протиріч, перехід від конкретного до конкретного, змішування суб'єктивного та об'єктивного, підміна реальних зв'язків речей власними внутрішніми спонуками. Егоцентризм долається соціалізацією. Соціалізація — це адаптація дитини до соціального середовища, в процесі якої вона стає здатною до співробітництва з іншими людьми, узгодження з ними своєї точки зору на об'єкт пізнання.

Головна лінія розвитку — органічне дозрівання нервових структур, котрі відкривають нові можливості розвитку.

Психоаналіз (З. Фрейд, А. Адлер, Е. Фром, К. Хорні, К. Юнг, Е. Еріксон). Предмет дослідження — людські потреби, потяги, бажання, мотиви, емоції та статево-рольова поведінка. Засновник цього напрямку З. Фрейд розглядав психіку людини як багаторівневу, глибинним рівнем якої є несвідоме. Він вважав, що психічне життя людини повністю визначається несвідомим. Несвідоме виступає як прояв вроджених драйвів (сексуальних та агресивних). У своїй теорії З. Фрейд користується поняттям "драйв" — гіпотетична конструкція тілесних проявів, пов'язаних з проявами душевними. Драйви є джерелом психічної енергії, яка визначає динаміку психічного життя людини, структуру психіки, характер людини та соціально-культурні явища.

З. Фрейд вважав, що несвідоме — це реально існуюче, але сприйняття його свідомістю вимагає особливих зусиль, технічних процедур, певних навичок, пов'язаних з умінням пояснити ці явища. Він показав, що події та враження раннього дитинства утворюють шаблон більш пізнього сприйняття життєвого досвіду, дорослі люди несвідомо пояснюють своє життя відповідно до тих категорій, що були важливими в дитинстві.

Зміст головних понять теорії З. Фрейда зазнав змін. Наприклад, у понятті джерела розвитку сексуальне часто розширюється до поняття "біологічне" та "соціальне" (як у теоріях А. Адлера, К. Хорні, Е. Фрома, Е. Еріксона). На сьогоднішній день представники психоаналізу відійшли від пояснення психічного життя з точки зору задоволення біологічних драйвів та почали шукати детермінанти психічного життя в ньому самому. Їх об'єднує визнання взаємодії "несвідоме — свідомість" і пошук у відношенні між цими компонентами закономірностей розвитку та функціонування психіки.

Гештальтпсихологія (Т. Вертгеймер, В. Келер, К. Левін). Представники цього напрямку висунули програму вивчення психіки як цілісної внутрішньої структури — гештальта. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що перебуває у відповідності з фізіологічними процесами мозку та зовнішнім світом. Такий підхід дозволив показати зумовленість сприйняття співвідношенням предмета ("фігури") і його оточення ("фону"), з'ясувати роль інсайту (проникливість, збагнення) та переструктурування чуттєвих даних у мисленні. Нове у психіці є наслідком реорганізації та перецентрації існуючих у ній же гештальтів.

Ідеї гештальтпсихології збагатили дослідження пізнавальних процесів та знайшли своє продовження у когнітивній психології.

Когнітивна психологія (У. Найссер). Предмет дослідження — внутрішня організація психічних процесів: сприйняття, пам'яті, уваги, мислення. Представники цього напрямку часто вдаються до аналогії між обробкою інформації комп'ютерами та людиною. Вони наголошують на вирішальній ролі знань (результатів пізнавальної діяльності) у поведінці.

Loading...

 
 

Цікаве