WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистість та діяльність - Реферат

Особистість та діяльність - Реферат

Реферат на тему:
Особистість та діяльність

Особистість, діяльність, активність, поведінка, вчинок, феномен, інтеріоризація, екстеріоризація, основні види діяльності: гра, навчання, праця, спілкування; типи діяльності, репродуктивна діяльність, продуктивна (за алгоритмом) діяльність, творча діяльність, дія, організаційно-психологічна структура діяльності: суб'єкт, ціль, мотив, процес, предмет, результат, продукт, засоби суб'єкта (уміння, навички, знання і звички).

КОРОТКІ ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Діяльність — одна із основних категорій психологічної науки. Діяльність визначається як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури.

У діяльності людина створює предмети матеріальної та духовної культури, перевтілює свої здібності, зберігає та вдосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б в природі.

Проблема діяльності органічно пов'язана з проблемою особистості та свідомості. Особистість і формується і проявляється в її діяльності. Діяльність — це процес взаємодії людини зі світом, але процес не пасивний, а активний, свідомо регульований, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникає внаслідок прояву певної потреби.

Людська діяльність — це не "сума" дій, а складне динаміч-не утворення, має складну організаційну психологічну структуру (за В. А. Козаковим):

  • організаційна група включає такі елементи: суб'єкт, процес, предмет, умови і продукт діяльності;

  • соціально-психологічна група включає елементи: ціль, мотив, спосіб, результат.

Компоненти структури індивідуальної діяльності мають певні взаємозв'язки та взаємовідношення. Діяльність характеризується певною циклічністю і неперервністю взаємопов'язаних елементів. Це характерні особливості взаємозв'язків та відношень, наприклад:

  • співвідношення "ціль — мотив" — від певного розуміння цілі, не підкріпленого бажання її досягти, або і розуміння, і бажання її досягти;

  • інваріантність щодо суб'єктів діяльності, де "продукти діяльності" одних суб'єктів будуть "предметом" діяльності інших, але всіх суб'єктів об'єднують їхні засоби (досвід): знання, навички, вміння та такі елементи, як ціль, мотив, процес, предмет, результат;

  • виділення в структурі діяльності такого компонента, як "психічний результат" дає можливість говорити про "приріст" cуб'єкта діяльності, що в свою чергу визначає рівень творчої діяльності; де "приріст" досвіду великий, там і відповідний рівень "кваліфікації" творчої діяльності, а де — мінімальний, там діяльність стає тягарем, нудною, рутинною, бо досвід суб'єкта не збагатився ані знаннями, ані навичками, ані вміннями.

Діяльність не можлива без людської активності та доцільності. Людська активність має усвідомлений характер (свідома організація і саморегуляція діяльності та поведінки, що спрямовується на подолання перешкод у досягненні мети). Це приводить до суттєвої ознаки діяльності — її усвідомленого і цілеспрямованого характеру.

Діяльність людини є різноманітною, тому потрібно розрізняти:

I. Види діяльності, які забезпечують існування та формування людини як особистості; до основних видів діяльності належать:

  1. Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення в доступній формі праці і навчання, є процесом соціолізації дитини, підготовкою її до майбутнього дорослого життя. Дослідження показують, що у дитини гра є формою реалізації її активності, формою її життєдіяльності. Ігрові дії дітей розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, що засвоюються у спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих.

Паралельно з предметами-знаряддями дитина стикається у своїй практиці з іграшками. Дорослі вчать дітей, як користуватися іграшками. Але само ставлення до іграшки як до зображення "справжньої речі" з'являється у дитини завдяки введенню в ігрову діяльність слова. До середини третього року життя у дитини виникає протиставлення своїх дій чужим, вирізняється "Я".

Виникають рольові ігри. У рольовій грі дитина відтворює спостережені нею суспільні функції дорослих, поведінку дорослих як особистостей. Здебільшого це сюжети на побутові теми ("мама", "вихователька", "водій", "пілот"). Потім виникають сюжети на громадсько-політичні теми ("війна", "парламент").

На наступному етапі — ігор за правилами — риси поведінки дітей отримують свій подальший розвиток. Дії дітей регулюються правилами, вимогами, заборонами і т. ін. На цьому етапі гра за психологічною структурою наближається до праці (метою вже є результат) і до учіння (метою є освоєння правил гри).

Таким чином ігрова діяльність для дітей є процесом соціолізації індивіда, підготовки його до майбутнього дорослого життя, входження у соціальні ролі, оволодіння соціальним досвідом людства.

У житті дорослих ігри виступають знаряддями спілкування, зняття напруження, розрядки. Деякі форми ігрової діяльності набувають характеру ритуалів, навчально-тренувальних занять, спортивних змагань. Наприклад, у ділових іграх дорослі відшліфовують певні вміння і навички, скажімо, в технологічному чи організаційному управлінні.

  1. Навчання — це діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення навичок, вмінь, звичок.

Процес навчання розглядається як спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це діяльність, яка криє в собі два протилежні, але єдині та внутрішньо зв'язані моменти навчання — викладання та учіння.

Викладання та учіння являють два аспекти того самого процесу і нерозривно пов'язані між собою. Це означає, що процес навчання фактично роздвоюється, розпадається на дві діяльності, які є одночасно діючими актами, аспектами чи складовими частинами його.

Викладання — цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Викладання є активним процесом, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвивати у нього прагнення і вміння самостійно, без учителя, набувати нових знань, досвіду.

Учіння — цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача). Конкретно учіння виступає у формі інтелектуальних дій учня (читання літератури, слухання і засвоєння того, що викладає вчитель, розв'язання різних навчальних завдань тощо), а також у формі фізичних дій (лабораторні роботи, уроки праці, робота в майстернях, на пришкільній ділянці, посильна праця під час проходження виробничої практики). Кінцевою метою учіння є міцне засвоєння знань, вироблення практичних умінь, доведення навичок до автоматизму їх виконання.

3. Праця — цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, внаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Процес праці складається з трудової діяльності: предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці (чим працюють). Під час праці люди вступають у відносини — виробничі і міжособистісні. У праці людина самостверджується, реалізує свій фізичний, духовний, соціальний потенціал.

Loading...

 
 

Цікаве