WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Порушення психіки:

1)Розлад свідомості (нечітке сприймання навколишньої дійсності, порушення орієнтування в часі та просторі, ослаблення мислення)

2) Розлад уваги, як правило хар-ся підвищеним відволіканням (важко зосередитися на одному) предметі або діяльності, увага нестійка; сторонні подразники значно порушують зосередженість, спостерігається переключення з однієї думки на іншу. Може бути спричинений при підвищеній втомленості, виснаженості організму, після інфекції, інтоксикації тд

3)Розлад пам'яті може виникати при черепно-мозкових травмах, психічних та соматичних захворюваннях, під впливом тяжких переживань. Напр, амнезія – порушення пам'яті у вигляді втрати здатності зберігати і відтворювати раніше набуті знання; гіпомнезія – люди пам'ятають пережиті події, але невиразно, невпевнено ( у людей похилого віку); гіпермнезія – різке загострення пам'яті з напливом множинних спогадів тощо.

Серед порушень вольової сфери особистості виділяють

*гіпобулію – стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності (млявість, ослаблення уваги ін); *гіпербулію - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності, що виявляється в рухливості, незвичайній для тієї або іншої конкретної людини. Такі люди багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про такий стан психіки людини, то її вважають дуже діяльною і зацікавленою проблемами. Але більш детальне знайомство свідчить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю; та

*абулію — патологічне порушення психічної регуляції дій, що випиляється у відсутності спонукань до діяльності. в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоча необхідність її усвідомлюється.

Порушення емоцій і почуттів:

Депресія — афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригнічений настрій, розумова і рухова загальмованість, у всіх подіях вбачаються лише негативні відтінки) Іноді туга може досягти сильного душевного болю, через що може статися меланхолічний вибух, який схиляє до самознищення. Депресія виникає внаслідок деяких психічних захворювань, а також як реакція на неприродно тяжку життєву ситуацію.

Маніакальний синдром – стан, протилежний за емоційним фоном депресії:: стійке підвищення настрою, надмірна рухливість і прискорений темп мислительної діяльності, відсутність реакції на неприємні події (вони не існують, навіть смерть близьких не може викликати скорботи).

Маніакально-депресивний психоз — психічне захворювання, що хар-ся наявністю фаз депресії і манії або нападами складного поєднання цих фаз, які змінюються повним відновленням психічної діяльності.

Ейфорія — піднесений настрій, стан задоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам

Дисфорія — пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії. Емоційна лабільність хар-ся легким і швидким переходом від піднесеного до пригніченого настрою (часто цей стан спостерігається при серцево-судинних захворюваннях).

Амбівалентність почуттів — неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного предмета, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія—стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навкол явищ; виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання.

Психосоматика — це залежність стану внутрішніх органів від психічної діяльності і вплив психіки на діяльність внутрішніх органів. В основі "П" – погляди Гіпократа : "Важливо знати, яка людина хвора, ніж знати, на що хвора людина". При захворюванні у кожної людини виникає нова для неї життєва ситуація, в якій вона виявляє своє ставлення до нових обставин життя і до себе в цих обставинах.

Відомі чотири рівні психічного відображення захворювання у психіці людини: чуттєвий, емоційний (різні види реагування на окремі симптоми, на захворювання та його наслідки); інтелектуальний (уявлення, знання людини про своє захворення), мотиваційний (певне ставлення до свого захворювання, зміна поведінки і способу життя, активізація діяльності щодо повернення і збереження здоров'я).

Є різні типи реакції особистості на захворення: нормальна, зневажлива, заперечувальна, (має місце перебільшення тяжкості захворювання, але подолати це не вдається), іпохондрична (заглиблення в захворювання) та ін. Та за б-яких реакцій на захворення змінюється її психічна діяльність. Захворення мають свої особливості щодо впливу на психіку людини. Напр, зміна психіки за умов серцево-судинних хвороб пов'язана з негативними емоціями. Емоції є формою реакції, що охоплює увесь організм і дає змогу швидко відповідати на вплив навкол середовища або імпульси внаслідок соматичного захворювання або певного фізичного дискомфорту. Вони детермінують усю життєдіяльність організму, що є свідченням соматичної інтеграції. Ішемічна хвороба серця найчастіше розвивається у цілеспрямованих, вольових особистостей, які глибоко і довго переживають негативні емоції, їм притаманні особливі риси хар-ру: відсутність задоволення від роботи, цілеспрямованість. За період інфаркту міокарда спостерігаються такі психічні порушення, як стійке безсоння, ілюзорні розлади, руховий неспокій, пригніченість. Наведені приклади достатні для висновку: стан здоров'я суттєво визначає психіку особистості, і будь-які її властивості можуть бути здеформованими, що вкрай важливо враховувати у практичній діяльності.

30. ІНТЕЛЕКТ: ЗАГ. ХАР-КА, КОЕФІЦЄНТ ІНТЕЛЕКТУ

У загальному розумінні інтелект — (розсудок, розуміння) — це ми-слительні здібності людини, що ототожнюються із системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем та з ефективністю адаптації до різних обставин життя. Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку.Інтелект необхідно розглядати як найскладніше бага-торівневе явище людської психіки, що включає психічні процеси, стани та ін властивості особистості. Можна виділити три блоки у стр-рі інтелекту:

блок психічних процесів (від відчуття та сприйняття ситуації до мислення);

блок оцінки ситуації та прийняття рішення і блок регуляції поведінки, що пов'язані з емоціями, мотивами та волею. Отже, інтелект — це система психічних процесів, які забезпечують реалізацію здатності індивіда до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної регуляції поведінки, інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях, оскільки саме Їх розв'язання символізує здатність людини до навчання. Найважливіша функція інтелекту — адаптований взаємозв'язок з природою, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Адаптація може здійснюватися двома шляхами — асиміляцією та акомодацією. Асиміляція — це пристосування ситуації через зміну умов, обставин до людини, її індивідуального стилю діяльності. Акомодація— пристосування людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення.

Процес інтелектуального розвитку людини нерозривно пов'язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя:

Молодість (18 - 25 років) — часті підйоми та спади, нестійкість і активна перебудова мислительних функцій.

Рання зрілість — підвищення стійкості, певне зниження рівня мимовільної пам'яті, підвищення довільної уваги, загальне піднесення розвитку.

Середня та пізня зрілість — посилення цілісності інтелекту, поява зрілих суджень, більший розвиток вербального (словесно-логічна форма мислення) інтелекту.

До найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина — здатність усвідомлювати сутність предметів і явищ, розуміти причини їх виникнення та закономірності їхнього розвитку тощо; критичність — оцінка предметів і явищ з бажанням піддати сумніву гіпотези, концепції, явища; гнучкість — здатність переключатися з однієї ідеї на іншу; широта розуму — здатність бачити проблему широко, у взаємозв'язку з іншими явищами; швидкість — здатність продукувати багато ідей та швидко вирішувати завдання; оригінальність — здатність продукувати нові ідеї; допитливість — потреба завжди знаходити найкраще рішення.

Найважливішою характеристикою інтелекту є швидкоплинність розумових процесів. Саме цю хар-ку покладено в основу тестів, що визначають "коефіцієнт інтелекту" — (ІQ). Усі тести визначення ІQ (А. Біне, Ч. Спирмен, Ґ. Айзенк, Р. Кеттелл) вимірюють логічне мислення, розуміння значення слів, швидкість сприйняття, орієнтація у просторі, орієнтація з цифрами та числами, робота пам'яті. В основі визначення коефіцієнта інтелекту — вирішення певної кількості завдань за точно встановлений час за такими альтернативами: точність рішення, швидкість прийняття рішення.

Loading...

 
 

Цікаве