WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Теоретичні роздуми над проблемою потенціального та актуального в здібностях - Реферат

Теоретичні роздуми над проблемою потенціального та актуального в здібностях - Реферат

Реферат на тему:

Теоретичні роздуми над проблемою потенціального та актуального в здібностях

Проблема співвідношення потенціального і актуального в розвитку здібностей (якій багато уваги присвятив Г. С. Костюк), на перший погляд, якщо судити по числу дискусій та публікацій, є однією з самих розроблених. Однак, враховуючи складність та глибину, її навряд чи можна вважати вичерпаною. Ця проблема дуже важлива і для теорії та методології, і для практики, її розв'язання допоможе вирішити багато інших проблем психології здібностей.

Діалектика категорій "потенціальне-актуальне" при їх аналізі виводить на інші парні категорії; "біологічне-соціальне", "вроджене-набуте", "генетичне (успадковане)-привнесене середовищем", "внутрішньо детерміноване-зовнішньо детерміноване". Ці категорії описують різні сторони понять "потенціальне" та "актуальне", виступають (принаймні частково) їх конкретними формами, хоча й не зводяться до останніх. Між цими парами існують певні взаємні відношення, які повинні стати предметом окремого аналізу.

Серед проблем, пов'язаних з потенціальним та актуальним, найбільш важливими є: в методологічному плані - проблема взаємопереходу цих феноменів, а також визначення відносної границі між ними; в теоретичному - визначення теоретичних меж розвитку здібностей; в практичному - проблема найефективнішої реалізації закладених в людині потенціальних можливостей.

Друга з названих проблем на протязі останнього століття була чи не найпривабливішою серед різних аспектів теоретичної та практичної психодіагностики. Власне, з неї почалося застосування тестів в психології. Але на практиці вдавалось визначити лише актуальний рівень розвитку здібностей, або, в кращому випадку, зону найближчого розвитку (найближчий потенціал). Часто діагностичні методики, покликані вимірювати здібності, визначали або обізнаність людей, або рівень деяких умінь.

Співвідношення між уміннями та актуальними здібностями також будується як співвідношення між актуальним та потенціальним. Фактично, здібність є потенціальним умінням. Чіткої грані між цими поняттями взагалі неможливо провести, бо засобом розвитку здібності завжди виступає формування відповідного уміння. Ця фундаментальна близькість є однією з причин труднощів діагностики саме здібностей "в чистому вигляді". На практиці це виражається в проблемі створення вільних від впливу культури тестів, що вдається зробити далеко не завжди.

Можливо ці труднощі носять фундаментальний характер, тобто виділити "в чистому вигляді" актуальні здібності, в яких не були б представлені уміння, неможливо в принципі. Проявом цих труднощів є відсутність чіткого визначення поняття "здібності", в якому воно було б відокремленим від уміння. Всілякі застереження в означенні, що здібності "не зводяться до умінь", не прояснюють суті, а дише підкреслюють фундаментальну близькість цих понять.

Ця близькість повинна зменшуватись по мірі переходу від "актуальних здібностей до потенціальних, але цей перехід збільшує практичні труднощі психодіагностики. Ми не маємо значних проблем у вимірюванні умінь, важче діагностуються актуальні здібності, ще складніше виявляються потенціальні можливості. Чим далі ми будемо просуватися до першопричин здібностей, тим менш точною буде не лише вимірювання, а навіть приблизна оцінка цього потенціалу, і ми змушені вдаватися до теоретико-гіпотетичних конструкцій.

Ми не маємо надійних засобів для прямого вимірювання потенціальних здібностей людини і судити про них можемо лише по актуальних, по швидкості та рівню їх розвитку. Однак, в актуальних здібностях реалізується далеко не весь потенціал людини. Це справедливо навіть для випадків вищого рівня розвитку здібностей - таланту та геніальності, тому що вони ще не є доказом повної реалізації розвитку в усіх можливих напрямках.

Говорячи про аналіз потенціальних можливостей, слід з'ясувати їх границі, тобто ту теоретичну межу, далі якої не може сягнути розвиток ні за яких умов. Визначення її - дуже складне завдання, що не під силу сучасній науці. Але ми гіпотетично стверджуємо, що границі все ж існують, інакше треба припустити нескінченність здібностей. Твердження є не дуже переконливим, але не маючи достатніх доказів, ми змушені прийняти його за постулат і будувати на ньому всі подальші міркування.

Однак, не зважаючи на скінченність, ця межа, скоріше за все, дуже далека, набагато дальша, ніж ми можемо собі уявити. Дійсний же рівень розвитку здібностей навіть у найталановитіших людей обмежений не нею, а іншими факторами; умовами розвитку, навчання, виховання, в решті решт - обмеженістю культури, в якій формується людина. Коли ми говоримо, що далі теоретичної межі розвиток не може сягнути, то ми повинні розуміти, що нам невідомі всі умови, за яких може краще розкритись потенціал.

Теоретичну межу розвитку здібностей не слід розглядати яв щось незмінне. В різні періоду онтогенезу потенціал може поступово зменшуватися. Це означає, що в процесі життя багато можливостей, які вчасно не реалізувалися, втрачаються. Це пов'язано з проблемою сензитивних періодів (Н. С. Лейтес). Оскільки теоретична межа розвитку здібностей не є постійною, то постає питання: яке її значення було найбільшим, тобто від чого починався відлік найвищого рівня потенціальних можливостей. Мова йде про генетичну межу розвитку здібностей, тобто про обмеження розвитку, що закладені де в генетичному коді людини.

Говорячи про границі потенціалу, треба сказати про "культурну межу", яка полягає в неможливості створити всі умови для розвитку в рамках конкретної культури. За даними антропології, за останні 30-40 тис. років мозок людини не зазнав принципових змін, тобто "органічні межі" формування здібностей (обмеження, зумовлені будовою матеріального носія психіки) за цей час суттєво не змінилися. Але в прадавні часи навряд чи існували такі ж умови для розвитку, як зараз. Це непрямо підтверджується історією останніх століть, коли відбувалось взаємопроникнення окремих культур. Вихідці з суспільства примітивного рівня, розвиваючись в сучасній цивілізації, не виявляли ознак расової неповноцінності і демонстрували досить високий рівень розвитку здібностей.

Цей феномен є одним з джерел гіпотези про космічне походження розуму. Адже важко припустити, що природа десятки тисяч ровів тому заклала в мозок людини величезний резерв, який набагато перевищував реальні потреби. Може природа наперед "подбала" про майбутні здібності творців комп'ютерів, художників, вчених, а також про здібності до таких видів діяльності, про які ми зараз ще не здогадуймось? Легше гадати, що земний розум є "здичавілим" варіантом розуму деяких космічних прибульців.

Є ще одна фундаментальна трудність опису потенціальних меж розвитку здібностей. Вона полягає в неможливості точної кількісної інтерпретації такого якісного поняття, як "творче досягнення", що фактично є показником розвитку здібностей. Ми наближено застосовуємо до нього таке кількісне поняття, як "межа".

Ця трудність пронизує всю історію психодіагностики інтелекту та здібностей. Через неї ми змушені оперувати лише дуже спрощеними (особливо, коли мова іде про творчі здібності) кількісними моделями. В них набагато більше власної "творчості" авторів концепцій, ніж об'єктивної істини. Широке залучення експериментальної бази з використанням сучасного апарату багатомірної статистики є лише першим кроком до подолання цих труднощів. А позбутись їх повністю скоріше за все не вдасться навіть в принципі, або для цього знадобляться поки що не існуючі математичні методи.

Коли йдеться про загальні здібності або про генеральний фактор, то застосування хоча б наближених чисельних методів вбачається доречним. Зі спроб виділення загального компоненту в спеціальних здібностях і розпочалося використання факторного аналізу. Але, йдучи по цьому шляху, ми губимо якісну своєрідність обдарованості людини. А перехід до кількісного опису спеціальних здібностей стає в залежність від способу структурування.

Кожний з цих способів є довільним і для вибору найкращої структури немає надійних критеріїв. При діяльнісному підході структура спеціальних здібностей є відбитком структури видів діяльностей. Вона є привнесеною ззовні і має мало спільного зі структурою потенціальних можливостей. При модальному підході пошук "елементарних" здібностей призведе до дробіння їх на найпростіші функції і ми взагалі загубимо той предмет, який аналізуємо, бо жодна функція не є ізольованою. Ці труднощі і протиріччя змусили багатьох дослідників взагалі відмовитись від "кількісного" поняття "здібність", замінивши його якісним поняттям "обдарованість".

Наведені міркування ще не дають завершеного розуміння того, який зв'язок межі розвитку з потенціалом. Але ясно, що під поняттям "межа" не слід розуміти попередньої програми розвитку. Можлива груба аналогія з обсягом пам'яті комп'ютера, межа якої не визначає того, чим і на скільки (і головне - з якою ефективністю) ця пам'ять буде заповненою. Хоча генетичні задатки здібностей не такі безликі, як машинна пам'ять, вони все ж не задають повністю майбутньої своєрідності здібностей, яка залежить від багатьох-факторів, в тому числі і від соціокультурних.

Трохи кращою є аналогія задатків з будівельним матеріалом. Він може бути різної кількості, якості, форми (з одних деталей краще будувати дім, з інших - міст і т.д.), але в його природі відсутній проект майбутньої будови. З нього в принципі може бути побудоване що завгодно (але з певними обмеженнями).

Loading...

 
 

Цікаве