WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психодіагностична методика "Локус рольового конфлікту" - Реферат

Психодіагностична методика "Локус рольового конфлікту" - Реферат

Однак виділені фактори виявилися не ортогональними, існувала слабка кореляція між ними. Змістовна інтерпретація факторів свідчить про те, що вони дуже близькі по своєму змісту і описують різні відтінки одного явища. Тому ми відмовились від спроби побудувати багатофакторну діагностичну методику, вважаючи локус рольового конфлікту однією інтегральною характеристикою. Результати отримання восьми факторів слід використовувати не для кількісного вимірювання восьми параметрів, а для якісної оцінки різних граней такої інтегральної характеристики особистості, як "локус рольового конфлікту". Для того щоб довести, що отримані фактори вимірюють ту саму характеристику, були здійснені процедури визначення надійності і валідності тесту як однофакторного психодіагностичного інструменту. Обчислення коефіцієнта альфа Кронбаха продемонструвало досить високе і прийнятне значення: 0,64. Обчислення надійності частин тесту показало наступні значення: кореляція першої і другої половинок тесту має значення 0,49, а кореляція парних і непарних відповідей відповідно дорівнює 0,65. Також досить високим є показник ретестової надійності 0,72 ( p ? 0, 01). Статистичні норми встановлювалися на основі опитування 367 осіб у віці від 19 до 48 років (61% жінки і 39% чоловіки). Значимих гендерних відмінностей статистичних норм не виявлено.

Для вимірювання конкурентної валідності шляхом порівняння з іншими психологічними методиками ми обрали методологічно близькі до нашого психологічні тести, що зв'язані з iнтернальністю-екстернальністю і з відношенням до суспільних експектацій: шкалу локусу контролю Дж. Б. Роттера, шкалу екстраверсії-інтроверсії із особистісного опитувальника Айзенка і шкалу конформізму з опитувальника 16PF Р. Б. Кеттелла. Кореляція із зазначеними тестами, зроблена на вибірці 71 людина, склала відповідно 0,34 (p ? 0,01), 0,21 (p ? 0,10) і 0,08 (незначущий). Ці показники є досить низькими, що свідчить про те, що перелічені тести і наша методика вимірюють різні психологічні якості. Це дозволяє зробити висновки про достатню конкурентну валідність і правомірність використання тесту "Локус рольового конфлікту" як самостійного вимірювального інструменту (див. Додаток).

Значення методики "Шкала локусу рольового конфлікту" виходить за межі потреб лише психодіагностики. Це не просто нова тестова методика, що вимірює ще один особистісний параметр. Як ми вже говорили, на понятті "локус рольового конфлікту" ми будуємо власну рольову концепцію особистості. Згідно цієї концепції, основною тенденцією (а також рушійною силою поведінки) особистості є прагнення мінімізувати рольовий конфлікт, що виникає в процесі рольової соціалізації, при максимізації задоволення потреб рольового розвитку. Проте баланс між екстернальними та інтернальними тенденціями для різних людей виявляється різним, для них зовнішній і внутрішній рольові конфлікти викликають різні ступені напруги, люди по різному уникають цих двох варіантів протиріч, переживаючи більший дискомфорт та напруження від різних типів конфлікту.

Одні особистості легко переносять зовнішні, але всіляко уникають внутрішніх протиріч, вони віддають перевагу орієнтації на внутрішні цінності, обираючи інтернальні стратегії поведінки в умовах рольового конфлікту. При цьому вони збільшують протиріччя між власною рольовою поведінкою і соціальними очікуваннями, провокуючи зовнішній чи міжособистісний рольовий конфлікт. Інші особистості - навпаки, готові іти на великі внутрішні конфлікти, щоб уникнути суперечностей в міжособистісній сфері. Вони орієнтуються на зовнішню систему цінностей і обирають екстернальні стратегії, провокуючи внутрішній чи внутрішньоособистісний рольовий конфлікт. Розходження в стратегіях рольової поведінки і визначається саме локусом рольового конфлікту. Рольовий конфлікт, природно, викликає напруження, яке зв'язане з негативними переживаннями різного ступеню важкості. Прагнучи позбавитись цих переживань, людина проявляє активність, що, зрештою і спонукає розвиток її особистості.

Власне, рольовий конфлікт переживається особистістю не в будь-якій ситуації задоволення базових потреб, а лише тоді, коли неможливо одночасно задовольнити потреби в рольовому научінні і в рольовій самореалізації (тобто наслідувати соціальні експектації і розвивати рольову автономію). Проте, людина в своєму житті досить часто відчуває загострення рольового конфлікту, пов'язаного з розвитком її особистості. В суперечність періодично вступають всі типи психологічних ролей людини: від ситуативних до життєвих. Протиріччя останніх можна тлумачити, як життєву кризу особистості, що є неминучою віхою розгортання життєвого шляху людини. Модель рольового конфлікту дозволяє побудувати концепцію життєвих криз як глибинного рольового конфлікту в сфері життєвих ролей особистості [7, с. 79-87].

В рамках концепції рольового конфлікту можна пояснити різноманітні рольові дисгармонії особистості. Так, дисгармонічність особистісного розвитку певним чином зв'язана з домінуванням інтернальних чи екстернальних стратегій рольової поведінки людини. Крайні соціально дезадаптивні форми інтернальності можуть бути пов'язані з психопатичним розвитком особистості. Крайні соціально дезадаптивні форми екстернальності, що ведуть до внутрішніх рольових конфліктів, часто є причиною невротичних і психосоматичних проблем. Крім того, неадаптивна екстернальність є основною причиною порушень нормального рольового розвитку особистості. До них часто тяжіють конформні та гіперсоціалізовані особистості.

Дуже цікавим є питання про генетичні аспекти локусу рольового конфлікту. Очевидно (хоча ми ще не маємо достатню кількість експериментальних доказів цього твердження), що локус рольового конфлікту залежить від вроджених передумов. У маленьких дітей спостерігається різна вираженість проявів негативізму і нонконформізму, що є непрямими показниками інтернальності. Однак також правомірним є твердження, що поведінка дитини залежить від того, які стратегії заохочувалися, а які, навпаки, придушувалися батьками. Авторитарне виховання, блокування свободи і автономії дитини, батьківські заборони не лише формують відповідний життєвий сценарій людини (наприклад, сценарні заборони), а й сприяють зростанню тенденції екстернальностi, що звужує можливості повноцінної рольової самореалізації особистості.

Література:

  1. Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия: Пер. с англ. - СПб.: Братство, 1992. - 224 с.

  2. Горностай П. П. Вимірювання параметрів рольового конфлікту: зарубіжний досвід // Конфліктологічна експертиза: теорія та методика. - Вип. 1. - К., 1997. - С. 116-125.

  3. Горностай П. П. Личностные характеристики ролевого поведения // Вісник Харківського держ. університету. - № 439. - 1999. - С. 18-22.

  4. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни / Пер. с англ. - М.: "Канон-пресс-Ц", "Кучково поле", 2000. - 304 с.

  5. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста: Пер. з англ. - К.: Український центр духовної культури, 2000. - 374 с.

  6. Морено Я. Психодрама / Пер. с англ. - М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. - 528 с.

  7. Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко. - К.: Агропромвидав України, 1998. - 348 с.

  8. Apter M. J., Mallows R., Williams S. The development of the motivation style profile / Personality and Individual Differences. - 1998, V. 24, No 1. - P. 7-18.

  9. Buss A. H., Briggs S. R. Drama and the self in social interaction // Journal of Personality and Social Psychology. - 1984. - Vol. 47. - No 6. - P. 1310-1324.

  10. Harre R. Personality as dramaturgical production // 11th European Conference on Personality. - Lengerich etc.: Pabst Science Publishers, 2002. - P. 76-77.

Loading...

 
 

Цікаве