WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Драматургічно-рольові технології і трансформаційні процеси в суспільстві та освіті - Реферат

Драматургічно-рольові технології і трансформаційні процеси в суспільстві та освіті - Реферат

Реферат на тему:

Драматургічно-рольові технології і трансформаційні процеси в суспільстві та освіті

Сучасне суспільство політологи, соціологи та інші гуманітарні фахівці справедливо вважають суспільством перехідного типу. Отже в епоху соціальних реформ дуже актуальною є проблема їх наукового забезпечення, без якого вони (реформи) приречені на провал. У попередні періоди нашої вітчизняної історичні це траплялося досить часто. Чи є прецеденти кращого розв'язання цих проблем в інших країнах? Ще 35 років назад відомий американський соціальний психолог Дональд Кемпбелл писав: "Сполучені Штати та інші сучасні нації повинні бути готовими до експериментального підходу, до соціальних реформ, підходу, в якому ми випробовуємо нові програми, розроблені для виліковування конкретних соціальних проблем" [1, с. 409]. Досвід розвинутих країн Заходу показує, що вміле застосування соціальних технологій здатне впливати на великі соціальні зрушення. Це стосується не лише подолання расових, міжетнічних та міжконфесійних конфліктів, розв'язання багатьох проблем безробіття, психологічне оздоровлення нації. Якщо абстрагуватися від політичних результатів (адже ставлення до цього вкрай неоднозначне) то серед найбільших досягнень, певним чином пов'язаних із застосування соціальних технологій, слід назвати перемогу Заходу у холодній війні в другій половині ХХ століття. Постає питання: який існує власний вітчизняний науковий потенціал для забезпечення численних проблем реформування нашого перехідного суспільства?

Поняття ролі та рольові підходи у соціальній психології пов'язані з метафорою сцени чи театру. Метод метафор є досить плідним у вивченні багатьох психологічних явищ і особливо - практичних технологій. Американський вчений У. Гордон використовував метод метафори в одному з найпопулярніших методів стимуляції творчості - синектиці. Метафора театру отримала втілення у великій кількості рольових теорій, що мають не лише теоретичне значення, а й велику практичну спрямованість. Серед багатьох результатів слід назвати хоча б ідею Мак-Кормака про використання театру як метафори для терапії [2] і такі відомі книги: "Життя як театр" [3] і "Організація як театр" [4].

Метафора театру - одна з найсильніших метафор в соціальній психології. Доказом цього є декілька теорій ролей, що вважаються найбільш цікавими, плідними і практично діючими теоріями в гуманітарних науках. Театр - це модель життя, модель соціуму з усіма формами і видами соціальної взаємодії. Драматургічна модель соціуму спирається на дві ключові категорії - "роль" і "дія". Роль (що також є відповідною метафорою) - це не лише соціальна норма щодо виконання певних функцій, не лише соціальна позиція і статус. Роль - це особистісний модус, що здатний вмістити практично всі виміри особистісного. Дія (в "драматичному" розумінні) є дуже ємною категорією, вона вміщує не лише категорії "діяльність" і "поведінка" (що є базовими в теорії діяльності та в біхевіоризмі), а й такі важливі поняття, як особистісне рішення, особистісний вибір і вчинок, на яких будуються провідні вітчизняні психологічні теорії. Категорія дії об'єднує групу практичних методів, що отримала узагальнену назву "методи дії". Одним з найпопулярніших серед них беззаперечно є психодраматичний підхід. Визнаний фахівець психодрами Грете Лейтц писала, що "психодрама як психо- і соціотерапевтичний акціональний метод являє собою максимально наближену до життя форму групової психотерапії" [5, с. 27].

Теоретико-методологічною базою цієї практики, як уже згадувалося, виступають теорії ролей. Можна виділити п'ять найпопулярніших соціологічних рольових теорій: функціональна рольова теорія, структурна рольова теорія, організаційна рольова теорія, когнітивна рольова теорія та теорія символічного інтеракціонізму [див. 6, p. 70-76].

Функціональна рольова теорія (Р. Лінтон, Т. Парсонс, Е. Шілз, Ф. Батс, С. Харві) розглядає "ролі" як розподілені функції, нормативні очікування, що пропонують і пояснюють характерні види поведінки людей, що займають соціальні позиції в межах стійких соціальних систем від груп до складних організацій і людських громад.

Структурна рольова теорія (Р. Лінтон, М. Леві, С. Надел, Р. Барт, М. Мандел, Г. Уайт, С. Уіншіп) - математично виражена, аксіоматична теорія щодо структурованих відносин ролі. Вона зосереджена на "соціальних структурах", задуманих як стійкі організаційні кола людей ("соціальні позиції" або "статуси") що поділяють ті ж самі зразки поведінки ("ролі"), які спрямовані до інших кіл людей у структурі.

Організаційна рольова теорія (Н. Гросс, Р. Л. Кан, М. Ван-Селл, Е. ван-де-Вліерт та ін.) досліджує різні типи соціальних систем і ролі, прийняті в таких організаціях, що зв'язані з соціальними позиціями і створені нормативними очікуваннями. Проте, норми можуть змінюватися і можуть відображати як офіційні вимоги організацій, так і тиск неофіційних груп. Протиріччя між нормами створюють рольові конфлікти, які індивіди мусять вирішувати.

Когнітивна рольова теорія зосередилася на відносинах між рольовими очікуваннями і поведінкою. Увага приділялася соціальним умовам, що викликають очікування, методам для вимірювання очікувань, і впливу очікувань на соціальну поведінку. Різні напрямки когнітивної рольової теорії досліджують рольову гру (Я. Л. Морено), групові норми (М. Шериф), рольові попереджувальні очікування (Дж. Роттер; Дж. Келлі), прийняття ролі (Дж. Г. Мід; Ж. Піаже).

Теорія символічного інтеракціонізму бере початок з робіт Дж. Г. Міда, насамперед, його головної праці "Розум, самість та суспільство" [7] і продовжується його співробітниками та послідовниками - Ч. Х. Кулі, Г. Блумером, М. Куном та іншими. Ця теорія інтерпретує особистість та представляє складні феномени особистості за допомогою ролей та соціальної взаємодії. Дуже важливим положенням теорії Дж. Г. Міда є концепція самості. Під цим феноменом автор розумів здатність бачити себе як об'єкт, тобто бути одночасно і суб'єктом, і об'єктом. Для розвитку самості обов'язковою умовою Мід бачив соціальне середовище, в якому індивід набуває соціального досвіду. Механізм розвитку самості полягає в рефлективності, тобто оберненості досвіду індивіда на самого себе. Розвиток самості в онтогенезі відбувається в процесі дитячої гри, що проходить дві стадії: а) рольові ігри; б) колективні ігри. В результаті дитина навчається приймати на себе ролі узагальненого іншого, що, на думку Міда, є обов'язковою умовою формування самості.

У межах інтеракціоністських підходів, які інколи називають "соціологією особистості", що спирається на поняття роль і розглядає життя як драматичну виставу, здійснено багато наукових досліджень в останні десятиліття, включаючи найсучасніші розробки останніх років. Вони розглядають з позицій драматургічної або рольової моделей такі феномени, як "особистість", "життя", "суспільство", "група", "організація". Одні з найцікавіших серед них, що розвивають драматичні чи драматургічні напрямки інтеракціоністських підходів, зв'язані з іменами К. Берка та І. Гофмана. Обидва автора не вважаються прямими послідовниками символічного інтеракціонізму, хоча їх ідеї (особливо - Гофмана) дуже близькі до цієї традиції. К. Берк є засновником теорії, яка називається "драматизмом". Основна ідея драматизму спирається на два поняття: "дія" і "рух", що відрізняються за ступенем цілеспрямованості або довільності. І. Гофман є засновником драматургічного підходу інтеракціонізму, який полягає в тлумаченні соціального життя як ряду драматичних вистав на кшталт тих, що відбуваються на сцені [8]. Соціальне "Я" людини, її самість не є власністю актора, а скоріше продуктом театралізованої взаємодії між виконавцем і публікою. Гофманом розроблено практичний метод "управління враженнями", що базується на різних прийомах корекції індивідуальної поведінки людини та її взаємодією з командою (а також тактику поведінки команди). Метод управління враженнями успішно використовується в сучасних практичних технологіях створення іміджу.

Якщо для соціології роль давно стало рідним поняттям, то цього не можна сказати про психологію (не лише загальну, а й соціальну). Якщо у зарубіжних дослідженнях все ж існують соціально-психологічні розробки, що спираються на категорію ролі, то для вітчизняної психологічної науки - це суцільна біла пляма. Проте, саме соціологічні та соціально-психологічні розробки, що спираються на рольову парадигму мають значний потенціал, який можна використовувати в процесах суспільної трансформації. Засновник соціометрії, групової психотерапії та психодрами Я. Л. Морено писав: "Справді терапевтичний метод повинний мати своєю метою нітрохи не менше, ніж все людство". Претензії Морено на терапію суспільства виявляються, зокрема, в запропонованому ним понятті соціатрія, що по аналогії з психіатрією покликана оздоровлювати людське суспільство.

Loading...

 
 

Цікаве