WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особливості прояву соціально-психологічної адаптації підлітків, хворих на ДЦП - Реферат

Особливості прояву соціально-психологічної адаптації підлітків, хворих на ДЦП - Реферат

Реферат на тему:

Особливості прояву соціально-психологічної адаптації підлітків, хворих на ДЦП

Серед порушень опорно-рухового апарату дитячий церебральний параліч є найбільш інвалідизуючим захворюванням дитячого віку. Проблема ДЦП набуває особливої гостроти у зв'язку з тенденцією до почастішання випадків цього захворювання в усіх країнах: в Данії на тисячу новонароджених припадає 2,2 хворих, у Фінляндії - 2 хворих, у Англії - 4, в Україні констатують 2,4 - 2,5 випадків на тисячу дитячого населення. Сьогодні у нас є понад 30 тисяч таких хворих, що потребують різнобічної і довготривалої реабілітації.[2]

Словосполучення "дитячий церебральний параліч" (ДЦП) означає групу порушень рухових функцій мозку, що з'явилися під час порушення у новонародженому віці. Ці порушення не прогресуючі, тобто з'являються з моменту народження дитини та існують на протязі всього життя. Рухові порушення часто представлені слабкістю в певній групі м'язів, з-за чого порушена ходьба, рухи руками або, наприклад, закидається шия; також можливі так звані гіперкінези - різкі стереотипні рухи в руках, ногах, мімічній мускулатурі, які важко контролюються хворим.

Основними факторами, які призводять до появи ДЦП, є кисневий голод (асфіксія або гіпоксія) в утробі матері або одразу після народження. У більшості дітей причиною захворювання є патологія вагітності матері (токсикози, порушення плацентарного кровообігу, інфекції), а також порушення аутоімунних механізмів, які безпосередньо приймають участь у ембріональному розвитку тканини плоду; родові травми, викликані різними видами акушерської патології (вузький таз матері, слабкість пологової діяльності, затяжні або швидкі пологи, також пологи після довгого безводного проміжку) у відносно малій кількості випадків; інші фактори: збільшення радіаційного фону, генетичні захворювання: цукровий діабет, ендокринні порушення; загроза переривання вагітності тощо. [1]

Крім фізичних та звичних економічних негараздів, дітей-інвалідів турбують проблеми спілкування, дефіцит інформації, самотність, проблеми здоров'я та соціальної адаптації, суїцидальні ідеї тощо.[3] Cистема порушень психічних та фізичних функцій організму, що зумовлена церебральним паралічем, вимагає раннього діагностичного і корекційно-розвивального втручання. Без такої психолого-педагогічної допомоги подальше навчання та соціально-трудова адаптація дитини малоефективна. Соціально-психологічна адаптація (СПА) пов'язана з входженням особистості у соціальне оточення (Ф.Адександер, О.Віру, В.Лебедєв, Г.Сельє). Завданням шкіл-інтернатів, в яких перебувають інваліди, є формування особистості хворої дитини, яка здатна, незважаючи на фізичну неповноцінність, зайняти повноцінне місце у житті суспільства.

Метою статті є аналіз проблеми психології дітей, хворих на ДЦП, в історії наукової думки, розгляд різних підходів до вивчення проблеми, аналіз досвіду психологічної допомоги дітям з ДЦП з метою підвищення рівня їх соціально-психологічної адаптації.

Дослідження проводилось на базі школи-інтернату для дітей з наслідками поліомієліту та ДЦП та у ЗОШ №2 м. Дніпропетровська. В експерименті прийняли участь 80 підлітків у віці від 11 до 16 років. Були використані методи та методики: бесіда; спостереження; методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонда; методика діагностики показників та форм агресії А. Баса та А. Дарки; методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса; тест "Впевненість у собі"; методика "Автопортрет"; методика "Незакінчені речення" Сакса та Леві; методи математичної статистики.

Було виділено три групи досліджуваних: підлітки-сироти з ДЦП, підлітки з ДЦП, що мають батьків та підлітки ЗОШ .

Дослідження прояву рівня соціально-психологічної адаптації показало що у підлітків з ДЦП та підлітків, які не мають цієї хвороби, домінуючим є низький рівень адаптації (94% від загального числа респондентів) і лише у 6% - нормальний рівень адаптації. На нашу думку, на рівень прояву адаптації впливає не лише наявність хвороби (ДЦП), але й інші фактори, що потребує окремого розгляду.

Домінуючими формами поведінки для підлітків ЗОШ є підозрілість, вербальна та фізична агресія. Підлітки з хворобою ДЦП в більшій мірі проявляють негативізм, опозиційну форму поведінки проти авторитетів та керівників. Домінуючим стилем поведінки у конфліктних ситуаціях у групі підлітків з хворобою ДЦП є співробітництво з оточуючими; для підлітків-сиріт з хворобою ДЦП характерно прояв суперництва та пристосування до ситуації; для підлітків ЗОШ домінуючим стилем є співробітництво та уникнення. Компроміс, як форма поведінки, виражена в меншій мірі.

Підлітки - сироти з хворобою ДЦП у порівнянні з підлітками з хворобою ДЦП більш реально оцінюють зовнішнє оточення (30,7%), а 59,2% від загальної кількості підлітків бачать речі в залежності від своїх уявлень, але ці уявлення не завжди вірні.

Порівняння показників впевненості у собі у підлітків з ДЦП, які вчаться у школі -інтернаті, та підлітків-учнів ЗОШ, показало, що в учнів ЗОШ більш вираженим є низький та середній рівні прояву. Це означає, що наявність невпевненості у цих підлітків не є недоліком, а є доказом гнучкості психіки; але вони не завжди безпосередні у виражені своїх почуттів. Підлітки ЗОШ більш реально оцінюють те, що їх оточує, та не покладаються лише на своє уявлення про це середовище. Можна стверджувати, що психіка у учнів ЗОШ більш гнучкіша. Також підліткам ЗОШ не притаманний постійний страх у непередбачених ситуаціях, не притаманні постійний сумнів та побоювання.

Для підлітків школи-інтернату характерна наявність материнської та емоційної деривації. Відношення до себе частіш за все виражається у реалізації можливостей щодо своєї особистості, надія та бажання вилікуватись. Відношення до майбутнього виражається у надіях на краще та на допомогу Бога. У підлітків школи-інтернату можна виділити присутність страхів, які умовно діляться на: 1) загальні страхи, притаманні більшості людей (тварини, темінь, висота, страх смерті); 2) страхи пов'язані з хворобою (переходити дорогу, впасти з костиль); 3) страх самовираження.

Підлітки-учні ЗОШ також потребують батьківської уваги, але їх відношення до себе більш позитивне, і пов'язане з досягненням успіху у професійному плані, особистісній самореалізації. Майбутнє підлітки ЗОШ уявляють більш чіткіше та впевненіше та пов'язують його з реалізацією особистісних бажань та досягнення мети. Страхи і побоювання мають загальний характер: страх смерті, темені, висоти, павуків; присутній страх самотності та самовираження.

Підлітки з хворобою ДЦП мають більш низький рівень прийняття свого "образу Я", ніж підлітки-учні ЗОШ. Для підлітків з ДЦП характерне конкретне мислення (вони малюють те, що їм сказали); в учнів ЗОШ мислення більш образне, спостерігається творчий підхід до справ.

Нами була розроблена та апробована програма розвитку соціально-психологічної адаптації для дітей з ДЦП. Після проведеної роботи підлітки стали більш впевненими, більш активними в групі, частіше висловлювали свою думку, прислуховувались до інших; у них підвищились показники СПА.

Література:

  1. Цымбалюк В.И. Детский церебральный паралич http://about-my-sun.narod.ru/htm. [перевірено 08.05.07]

  2. Штенгерц А.Е., Галина И.В. Лечение и реабилитация детей с церебральными параличами на бальнеогрязевом курорте. - К.: "Здоровье",1977. - 205с.

  3. Штукатурова Д. Особливості самооцінювання людей з особливими потребами//Психолог,березень,№11,2005,С.26-31.

Loading...

 
 

Цікаве