WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Основні завдання й вікова специфіка експертизи неповнолітніх - Реферат

Основні завдання й вікова специфіка експертизи неповнолітніх - Реферат

3. Частина 3 ст. 20 КК не повинна поширюватися на весь період неповноліття, її дія варто обмежувати 14-15 роками. Це пов'язане з тим, що збереження дитячої психіки у віці після 15 років найчастіше означає більше обкреслену психічну патологію, при якій застосування ст. 20 КК неправомірно.

4. Для рішення питання про застосування ч. 3 ст. 20 КК доцільне призначення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Якщо проведення комплексної СППЭ неможливо з технічних причин, то рекомендується спочатку провести судово-психіатричний огляд, а потім рекомендувати проведення додаткової судово-психологічної експертизи.

5. Остаточне рішення питання про застосування ч. 3 ст. 20 КК РФ входить у компетенцію прокуратури або суду.

Важливим нововведенням є також ст. 96 КК РФ. У ній мова йде про те, що кримінальна відповідальність осіб від 18 до 20 років у виняткових випадках (особливості суспільно небезпечного діяння й особистості) може визначатися тими критеріями, які застосовуються до неповнолітнього. Тут, на нашу думку, також потрібне уточнення. Можливість застосування законодавства, розробленого для неповнолітніх, стосовно осіб 18-20 років повинне визначатися, головним чином, збереженням у них особливостей психіки, характерних для молодшого підліткового віку (до 16 років). Саме це визначає можливість розглядати таких осіб, як фактично що не досягла повноліття.

У карному виробництві по справах неповнолітніх можуть брати участь їхні законні представники (батьки, опікуни, піклувальники), а також захисники. Зазначені особи покликані під час слідства й судового розгляду захищати права неповнолітнього. У допиті неповнолітнього обвинувачуваного, що не досяг 16-літнього віку, по розсуду слідчого або прокурора або по клопотанню захисника може брати участь педагог.

У цілому правильна організація СПЭН визначається: по-перше, обґрунтованістю напрямку неповнолітнього на судово-психіатричний огляд; по-друге, адекватністю вибору виду експертизи; по-третє, кваліфікованістю підліткових фахівців, приваблюваних до проведення СПЭН; по-четверте, використанням апробованих критеріїв діагностики й судово-психіатричної оцінки; по-п'яте, адекватністю мір, що рекомендуються, і можливістю їхнього повноцінного здійснення.

Основним завданням судово-психіатричної експертизи неповнолітніх, як і СПЭ в цілому, є правильна кваліфікація психічного стану, що включає в себе констатацію (або виключення) психічних розладів, визначення їх нозологической або синдромологической приналежності (діагностика) і ступеня їхньої виразності, патологичности (критерії судово-психіатричної оцінки). Рішення кожного із цих питань неможливо або вкрай утруднено без знання вікової специфіки підліткової психіатричної клініки.

Роль вікового фактору в розвитку й клінічному оформленні психічних розладів доведена численними дослідженнями й визначається тим, що в цей час ми маємо справу не зі звичайним віковим відрізком, а з періодом, найбільш значним і відповідальним для формування особистості, періодом бурхливого психо-эндокринного дозрівання, позначуваного як пубертатний криз (12-18 років). Основу цього кризу становить незакінчене, дуже інтенсивне й нерівномірне дозрівання органів і систем, що обумовлює підвищену реактивність і крихкість нервово-психічної організації. Установлено, що чим більш нерівномірно, дисгармонійно або асинхронно протікає пубертат, тим імовірніше його участь у патогенезі психічних розладів.

Роль пубертатного кризу в розвитку психічної патології може бути різної - від преципитирующей (тобто підштовхувальний розвиток хвороби, що почалася ще в дитинстві), патопластической до причинної, этиопатогенетической. Саме в цей період починаються або загострюються хронічні психічні хвороби, виникають декомпенсації ранніх резидуально-органических станів, відбувається бурхливе формування психопатій і психопатоподобных станів, частішання психогенних реакцій, починаються психогенні й невротичні розвитку особистості, виявляються епілепсія та інше.

Найбільш адекватним є виділення в пубертате двох фаз: "негативної" (12-15 років) і "позитивної" (16-18 років). Перша з них - фаза дезорганізації, вираженої психічної нестабільності - найбільш значима для виявлення або початку психічних розладів. Позитивна фаза - фаза стабілізації й гармонізації. При патології може відбуватися зсув фаз у часі, може порушуватися темп, масивність, виразність підліткових психологічних проявів.

У патології, залежно від ряду факторів, у тому числі нозологической форми, клінічна характеристика кожної з фаз і їхня тривалість, як правило, значно змінюються. Наприклад, при затримках розвитку негативна фаза, будучи пролонгованої, може захоплювати не тільки весь період, що відповідає в нормі позитивній фазі, але тривати й після 18 років. Навпроти, раннє й різке виявлення психологічної кризовой симптоматики при тривалій відсутності тенденції до гармонізації психіки позначають як "хронічний криз дозрівання". Обертає на себе увага, що при патологічному протіканні негативної фази навіть у позитивному середовищі значно підсилюється ризик антигромадського поводження, здійснення кримінальних учинків. Це, очевидно, пов'язане з тим, що період, найбільш важливий для формування адаптаційних здатностей, протікає перекручено, у результаті виникає соціальна инадаптированность. У період пубертата можуть починатися або загострюватися хронічні психічні захворювання (шизофренія, епілепсія й ін.).

Девіантне протікання пубертатного кризу вже саме по собі може проявлятися як психічна патологія. Найбільше часто зустрічаються три варіанти: 1) психологічний криз дозрівання, що вичерпується тільки кількісним посиленням властивому цьому віку психологічних особливостей і протиріч, відрізняється парциальностью відхилень, диспропорціями психічного дозрівання; 2) дисгармонический пубертатний криз вичерпується особистісними порушеннями по психопатичному й психопатоподобному типах. Відповідно психологічний криз дозрівання тут виражений більш значно, як і порушення поводження (аж до делинквентных форм), і особистісні (патохарактерологические, психопатичні) реакції, і соціальна дезадаптация; 3) патологічний пубертатний криз включає психічні розлади особистісного регістра у вигляді пубертатної психопатології (патологічні фантазії, пубертатна астенія, надцінні утворення, невротичні й неврозоподобные синдроми, афективні порушення, розлади потягів, гебоидные стану). При цьому симптоматика першого й другого варіанта також має місце, але носить факультативний характер. Тут відзначаються:

а) карикатурне й труднокорригируемое прагнення до самоствердження за допомогою механізмів псевдокомпенсации;

б) перекручування підліткової емоційності, аж до ступеня психоэстетической пропорції (по Э. Кречмеру) у вигляді сполучення сенситивности із черствістю й жорстокістю;

в) опозиційність, аж до ворожості;

г) украй непримиренний максималізм в оцінках і рішеннях;

д) тенденція до утворення моноидеистических комплексів, надцінний характер захоплень, пошук "абсолютних" істин і сверхидеалов;

е) схильність до патологічного індукування;

ж) завзята схильність до рефлексії.

Виділення станів, що протікають як патологічний пубертатний криз, принципово важливо й для більше повного розуміння вікової динаміки різних нозологических форм, і для уточнення ролі пубертатного кризу в генезе психічних розладів, і для більше адекватної й повної систематики пубертатної психопатології, і для рішення правових питань.

Підлітки частіше, ніж дорослі, экскульпируются, що пов'язане із частотою патологічного протікання пубертатного кризу, наявністю затримок розвитку, диссоциированного дозрівання, масивністю психопатоподобных порушень, тобто всіх тих розладів, які становлять вікову специфіку й експертну оцінку яких вирішується по ступені виразності (юридичний критерій неосудності).

При огляді підлітків необхідно пам'ятати про вплив віку на клінічну картину психічних захворювань.

Клінічний досвід показує, що перше враження про психічний стан підлітка часто виявляється помилковим не тільки у зв'язку з особливостями оформлення в них психічних захворювань, але також з небажанням або невмінням у цьому віці повідомляти про свої недуги, послідовно захищати себе, частою бравадою й похилістю до вимислів, тенденцією до психологічної інтерпретації будь-яких своїх безглуздих учинків, можливістю корригировать своє поводження й висловлення під час бесіди з офіційною особою й т.д.

Тому для обґрунтованого експертного висновку необхідне одержання повноцінних відомостей про підлітка, про перенесені їм у дитинстві захворюваннях і травмах головного мозку, про факти його неправильного поводження в минулому, про динамік його стану до періоду обстеження. Наведені дані з очевидністю свідчать про перевагу стаціонарного, а не амбулаторного огляду підлітка, а також про необхідність ретельного збирання матеріалів по кримінальній справі.

Loading...

 
 

Цікаве