WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Основні завдання й вікова специфіка експертизи неповнолітніх - Реферат

Основні завдання й вікова специфіка експертизи неповнолітніх - Реферат

Реферат на тему:

Основні завдання й вікова специфіка експертизи неповнолітніх

Судово-психіатрична експертиза неповнолітніх (СПЭН) проводиться відповідно до загальних норм виробництва судово-психіатричної експертизи (СПЭ), установленими процесуальним законом, але підлегла також своїм, специфічним для підліткового віку, правилам, пов'язаним з деякими особливостями законодавства, методологією обстеження, клінікою психічних розладів, діагностикою й експертною кваліфікацією.

Виділення СПЭН у самостійний розділ (постанова ЦИК і СНК від 7.04.35) було продиктовано потребами юридичної й судово-психіатричної практики й засновано на специфіці правового положення неповнолітніх. У зв'язку із цим в 1935 р. було організовано в Інституті ім. В.П. Сербського спеціальне стаціонарне судово-психіатричне відділення для неповнолітніх, котре проіснувало 6 років - до Великої Вітчизняної війни й стало функціонувати знову тільки з 1981 р.

У законодавстві різних країн, починаючи з 20-х років поточного сторіччя, закріплені в числі інші положення про вік повноліття й віці залучення до кримінальної відповідальності. Два кардинальних питання вирішуються в різних державах у цей час неоднозначно й у минулому не були стабільними в кожному з них. Це свідчить про відому умовність визначення віку повноліття й кримінальної відповідальності. Так, у законодавстві США (Э.В. Мельникова, 1980) повна кримінальна відповідальність починається з 16 років. Неповнолітніми в 33 штатах США зізнаються особи до 18 років, а в трьох штатах - до 21 року. Підлітки, обвинувачувані в порушенні карних законів, в Америці йменуються делинквентами й розглядаються не тільки підметами покаранню, але й нужденними в соціальній допомозі й особливому контролі. Застосовують термін "делинквент" і до осіб в "предделиктном стані".

В англійському законодавстві неповнолітніми вважаються особи з 10 до 17 років, причому виділяються дві категорії: діти - до 14 дет і підлітки з 14 до 17 років. Дитина до 10 років не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, а до 14 років він уважається обмежено відповідальним. Навіть у віці від 17 років до 21 року тюремне ув'язнення призначається у виняткових випадках.

У Франції неповнолітні у віці до 13 років є безумовно не підметами кримінальної відповідальності, до них застосовуються міри тільки виховного характеру. Неповнолітні з 13 до 18 років уважаються кримінально відповідальними, причому будь-яка міра покарання може супроводжуватися, якщо є ознаки "небезпечного стану", призначенням "мер безпеки" (наглядом за поводженням) до 21 року.

У ФРН "кримінально-правове неповноліття" доводиться на вік 14-18 років, але на "молодих людей" у віці від 18 років до 21 року також може поширюватися закон про кримінальну відповідальність неповнолітніх. Мова йде про випадки, коли "парубок" за рівнем свого розвитку рівноцінний підліткові або його діяння характерно для цього віку. Іншими словами, закон ураховує наявність психічного ювенилизма й інфантильної мотивації вчинків.

Бурхливий ріст злочинності неповнолітніх за рубежем в 50 - 60-х рр. значно активізував діяльність кримінологів, соціологів і психіатрів, сприяв оформленню підліткової психіатрії в самостійну дисципліну, став причиною організації національних і міжнародних союзів, асоціацій, конгресів, симпозіумів. До цього часу зложилося чітке подання, що злочинність неповнолітніх - це "світова проблема", "погроза суспільству". У зв'язку із цим у різних країнах стали створюватися "національні програми боротьби зі злочинністю неповнолітніх", почався пошук мір "більше діючих, чим звичні кримінально-правові способи боротьби з нею".

У Росії особистість "важких" підлітків стала активно вивчатися на початку XX століття (Г.Я. Трошин, 1915 і ін.). Уже в 1919 р. з ініціативи В.М. Бехтерева в Москві, Ленінграді й Харкові були організовані спеціальні медико-педагогічні установи, інститути по вивченню особистості неповнолітніх безпритульних і правопорушників.

У Росії по існуючому законодавству повнолітніми вважаються особи, що досягли 18 років. Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність, визначений 16 роками. За найбільш тяжкі злочини вік кримінальної відповідальності знижений до 14 років. Зазначене правове положення неповнолітніх зв'язане зі сформованим поданням про природну вікову психічну й соціальну незрілість, що визначає нездатність повною мірою усвідомлювати складні закони суспільства й правила поведінки в ньому, логічно мотивувати свої вчинки; недостатність правових знань і вміння ними користуватися, незрілість вольових функцій, недостатня сформованість критичних здатностей і здатності адекватно прогнозувати наслідку своїх дій.

Підлітки 14-16 років можуть бути притягнуті до відповідальності лише за тяжкі злочини, а неповнолітнім 16-18 років можуть бути інкриміновані всі статті КК, але при невеликій суспільній небезпеці вчиненого до них може застосовуватися не карне покарання, а примусові міри виховного характеру й, зокрема, приміщення неповнолітнього в спеціальну навчально-виховну або лікувально-виховну установу.

Ступінь виразності природної вікової психічної незрілості залежить від багатьох причин, але при відсутності психічних захворювань вона пов'язана з віком неповнолітнього. Таким чином, навіть при нормальному психічному розвитку неповнолітні у віці 14-18 років є обмежено відповідальними.

Введення в КК РФ ч. 3 ст. 20 визначило новий більше диференційований підхід до поняття віку кримінальної відповідальності, затвердивши необхідність ураховувати особливості психічного розвитку (темп, своєчасність). При цьому у формулюванні закону відзначено, що якщо в період неповноліття (14-16 років) має місце відставання в психічному розвитку, підліток не підлягає кримінальній відповідальності. Зазначено також на необхідність ураховувати не всяке "відставання", а тільки таке, котре визначає нездатність повною мірою усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій і керувати ними. Отже, у законі враховані не тільки кількісні, але і якісні показники психічного розвитку.

Включення цього положення в Кримінальний кодекс є безсумнівно прогресивним фактом, більше відповідним міжнародної Конвенції про права дитини ООН (1989). Мінімальні стандартні правила ООН про правосуддя у відношенні неповнолітніх ("Пекінські правила", 1985) також містять широке коло положень про діапазон віку залучення до кримінальної відповідальності з урахуванням різних законодавств, а також про те, що при визначенні можливості залучення до кримінальної відповідальності неповнолітнього варто керуватися не тільки формальною ознакою "віку", але й принципом "розуміння".

Головним недоліком, що утрудняє практичне використання ст. 20 КК РФ, є невизначеність у трактуванні втримування поняття "відставання в розвитку", не пов'язане із психічним розладом. Наприклад, в "Коментарі до КК РФ" (1996) у це поняття включена олігофренія, що не правильно по суті, тому що олігофренія не може розглядатися поза рамками психічних розладів. Вона має своє клінічне вираження й свої не тільки кількісні, але і якісні характеристики.

Ідентифікація поняття "відставання в розвитку" з педагогічною занедбаністю також неправомірно, оскільки витрати виховання не можуть обмежувати можливість залучення до кримінальної відповідальності.

Відзначено: також, що для визначення віку призначається судово-медична експертиза. Пояснимо, що зазначена експертиза, якщо й може сприяти визначенню віку (зони росту костей, стан зубів і т.д.), те тільки фізичного. Відповідність же між фізичним і психічним рівнями розвитку спостерігається далеко не завжди. Якщо мова йде про психіатричну експертизу, то можливості рішення питання про фактичний психічний розвиток дуже обмежені. Психологи вважають, що на це питання відповісти точно не можна, оскільки наявні в їхньому розпорядженні вікові норми ставляться до вікових періодів (наприклад, 12-16 років), а не до конкретного віку.

На наш погляд, ч. 3 ст. 20 КК РФ має потребу в поясненнях, коментарях. Тільки при цьому умові можливо його практичне застосування.

1. Частина 3 ст. 20 повинна стосуватися тільки станів затриманого, уповільненого психічного розвитку у формі особистісного інфантилізму, тобто повинна вичерпуватися асинхронией психічного розвитку, порушенням темпу розвитку. Вираженням такого "відставання" є часткова дитячість психіки, поводження, мотивації й невиразність пубертатних особливостей, що відповідають паспортному віку. Таке відставання в розвитку може бути пов'язане з конституціональними особливостями, соматичним неблагополуччям, "госпитализмом", інший тривалої депривацией (позбавлення необхідних стимулів для нормального психічного розвитку).

2. Стаття 20 КК РФ не стосується понять:

а) олігофренія;

б) педагогічна й соціальна занедбаність без ознак клінічно обкресленого синдрому психофізичного інфантилізму;

в) виражених затримок психічного розвитку, що є слідством органічної поразки, шизофренічного процесу або іншого психічного розладу, які супроводжуються не аномалією розвитку, а дефектом психіки й вимагають застосування ст. 21, 22 КК РФ.

Loading...

 
 

Цікаве