WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Формування гендерних установок у дітей молодшого шкільного віку - Дипломна робота

Формування гендерних установок у дітей молодшого шкільного віку - Дипломна робота

сконструйованих відмінностей, серед яких домінував маскулінний стандарт патріархальної культури. А відтак виховання у школах не давало учням відчути гармонійну основу відмінностей між чоловіком і жінкою, особливо у психології статі. Розвиток жіночої суб'єктивності та ідентичності був витіснений у традиційний педагогіці на периферію, не враховувався в складанні навчальних планів, методик і програм. Нині статеворольова соціалізація дітей, у якій активну участь бере школа, здебільшого продовжує відтворювати патріархальні стереотипи взаємодії статей у суспільстві і приватній сферах. Ці стереотипи все частіше вступають у суперечність з реальними трансформаціями гендерних відносин у сучасному українському суспільстві, стають на заваді розкриття індивідуальностей, гендерного рівноправ'я статей, розвитку демократичних відносин. Не дивлячись на всі спроби виглядати "особистісно зорієнтованою", така педагогіка може бути тільки імперативною в своєму прагненні відпрацювати єдиний гендерний конструкт, підганяючи під нього всіх учнів. Така педагогіка позбавлена гендерного кругозору (чи гендерного виміру), нічого іншого запропонувати й не може. Теоретичні розробки статеворольового виховання за радянських часів торкались в основному не гармонії міжстатевої взаємодії в рамках моралей поведінки, а врахування особистостей хлопчиків та дівчаток у вихованні як представників їх статі. Для розуміння і професійної участі в процесі гендерної соціалізації дітей педагогу необхідний відповідний методологічний і методичний апарат, що містить систему наукових знань про гендер, педагогічні аспекти виховання й освіти як гендерні технології, фактори, умови і критерії ефективної гендерної соціалізації школярів. Для вивчення міри взаємодії педагогіки й гендерну як складних соціальних і наукових категорій вводиться поняття "хедерний вимір в освіті", під яким розуміють оцінку наслідків і результатів впливу виховних зусиль педагогів на становище і розвиток учнів, усвідомлення ними свої ідентичності, вибір ідеалів і життєвих цілей, статус дітей у шкільному колективі, групі однолітків, залежно від біологічної статі. У сучасній педагогічній науці і практиці проблема статі вивчена і представлена також далеко недостатньо. Водночас відсутність повноцінного гендерного виховання і сексуальної просвіти не лише приводить до відхилень у формуванні особистості, невротичних і поведінкових порушень, нещасних шлюбних стосунків, але й виявляється часом серед факторів, що призводить до виникнення серйозних психічних розладів. Не випадково в останні роки гендерна тематика у психолого-педагогічній науці набуває все більшої популярності. Очевидно, що жорсткі стандарти традиційної культури щодо фемінінності й маскулінності, які проводяться суспільством через школу, є анахронізмом і об'єктивною перешкодою для ефективної соціалізації вихованців. Тому сьогодні в світі все більше сприймається парадигма гендерного підходу. Цей підхід орієнтований на формування й утвердження рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації людини в усіх сферах життєдіяльності. Питання про сутність статевого виховання та гендерний підхід у його здійсненні, завдяки роботам учених: Д.В.Колесова [52;53], І.С.Кона [55;56], Т.В.Говорун [5;6], О.Кікінеджі [4], В.Є.Кагана [50;51], В.П.Кравця [16;17], В.О.Титаренко [33;34], Ш.Берн [4], Є.П.Ільїна [47], Г.Г.Сілласте [7]5 та інших, набуло нині якщо не теоретичної закінченості, то принаймні, відсутню раніше стрункість. На думку цих авторів, статеве виховання являє собою процес, спрямований на вироблення рис та установок особистості, які визначають корисне для суспільства ставлення до людини протилежної статі. Суть його полягає в поєднанні аспектів психосексуального виховання і статевої просвіти, які, на жаль, часом вважаються вчителями та батьками майже тотожними. Аналіз досвіду, накопченого вченими за кордоном та в Україні, і відповідних теоретичних джерел дозволяє окреслити та порівняти наявні стратегії статевого виховання дітей: Перша - директивна, авторитарна, запровадження якої передбачає сувору регламентацію та контроль дотримання норм сексуальної поведінки. При цьому сексуальні знання не є доступними, а їх добір здійснюється у такий спосіб, щоб регламентувати певні норми поведінки та не допустити вільного тлумачення тих чи інших питань, заблокувати інтерес до табуйованих проблем. За такої стратегії статевої просвіти сексологічна інформація, якщо і не замовчується, то зводиться лише до того, кого і чого мають боятися діти. З точки зору психології, подібна тактика статевого виховання призводить до тотального придушення, витіснення сексуальності з життя дитини ("не потрібно", "не корисно", "не роби", "остерігайся"). При цьому сексуальність в свідомості дорослих та дітей виступає сферою, яка протистоїть розуму людини, крім того, сферою безрадісною, тривожною, сповненою страхів та недобрих передчуттів. У разі, коли сім'я, школа, широке соціальне оточення поділяють таку парадигму статевого виховання, його результатом у дорослого індивіда стають сором, фобії, витіснені переживання [48, 73]. Наступна стратегія, яка була і залишається досить поширеною в Україні, базується на біологізаторсько-фізіологічних підходах до сексуальної просвіти та виховання, зведенні її до певної суми гігієнічних знань. Людина - соціальна істота, тож дисгармонія сексуальних стосунків є, передусім, порушенням людських відносин. На цих засадах сформувалася стратегія статевого виховання, яку можна назвати вихованням свідомого ставлення до сексуальності. Вона базується на тому, що дорослі - батьки, вихователі мають донести до дітей те, що сексуальність є втіленням людського прагнення до взаємодопомоги та прихильності і неможлива без любові та здатності людини до неї. Цей підхід визначає тактику сексуальної просвіти - сексуальність повинна висвітлюватися в контексті міжособистісних стосунків, сімейного життя та інтимності [5, 59]. Отже, оскільки сексуальність людини мотивується любов'ю до іншого, можна сказати, що стратегічним орієнтиром сучасних статевовиховних програм має бути навчання дитини мистецтву любити. Яких принципів сексуальної просвіти мають дотримуватися дорослі (батьки і педагоги), щоб ефективно впливати на свідомість вихованців? Насамперед, це принципи об'єктивності, правдивості, науковості у висвітленні всього спектру питань, пов'язаних з сексуальною та репродуктивною функціями людини. Якими б не були наші пояснення учням чи відповіді сину або дочці, вони за змістом повинні відповідати дійсності,випливати з усталених законів природи, бути з нею в гармонії. Казки про лелек, легенди про народження в капусті, про покупку в крамниці і т.п. варіанти не тільки відволікають від прихованих дорослими аспектів буття, але й шкідливі для розвитку статевої свідомості дитини. Рано чи пізно вигадане стає реальністю, уточнюється і доповнюється вуличною "освітою". А натомість приходить розчарування дітей, недовіра до старших, а нерідко - й огидливе, підозріле
Loading...

 
 

Цікаве