WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психодіагностика: історія розвитку, суть, етапи формування - Курсова робота

Психодіагностика: історія розвитку, суть, етапи формування - Курсова робота

для людини завжди є і залишається актуальною необхідність погоджувати цей рух із онтичною вимогою "бути і залишатися людиною", а також реагувати на те, що є важливим, значущим (себто суттєвим) тут і тепер, там і тоді. Тому існують реальні підстави для диференціації об'єктів психодіагностики на сутнісні і всі інші.
Так, поняттями, які фіксують реалії сутнісного ядра психічного життя людини і які мають, умовно кажучи, велику онтопсихологічну вагу є поняття "дух", "душа", "самість", "я", "особистість", "суб'єкт", "свідомість", "несвідоме" тощо. І якось інакше, у іншому онтичному вимірі постають психічні феномени, означені поняттями "відчуття", "сприймання", "пам'ять", "увага", "емоції", "воля", "діяльність", "здатності", "здібності", і навіть поняттями "характер", "темперамент" тощо.
Що ж по суті відрізняє ці групи психологічних понять? Напевно, з одного боку, те, що перша група: а) репрезентує специфіку власне людського способу буття; б) виокремлює те в психіці, що є носієм проекту, плану, індивідуальної цільової програми розгортання людського в людині; в) включає в себе гранично інтегровані ознаки психічного, що синтезують у собі "зовнішнє і внутрішнє", "потенціальне" й "актуальне", "вершинне" і "глибинне". Другу групу складають поняття про способи і засоби психічного життя людини. Напевно, слід згадати і про третю групу понятійних конструктів, що додають психологічним визначенням суто людського в людині своєрідного індивідуально-неповторного звучання і забарвлення. Зрозуміло, що цей поділ є досить умовним, враховуючи цілісність і принципову неподільність реального тілесно-душевного життя, і
До речі, проблема розрізнення сутнісного і не сутнісного у психологічному дослідженні не є новою для нашої науки. Так, ще В.Вундт -засновник експериментальної психології - розрізняв у психіці "вищі" та "нижчі" функції і вважав, що експериментувати можна лише з "нижчими", "елементарними" функціями, а "вищі" слід вивчати виключно шляхом інтроспекції. Цю думку з позицій суб'єктного підходу до емпіричного експериментування розвиває В.М.Дружинін. "... Чим вище рівень психічних систем, що вивчаються в експерименті, - зазначає він, - тим нижча потужність системи, якою ми можемо користуватися при інтерпретації даних, норм відтворюваності і об'єктивності результатів" (3, 268).
Отже, чи існують принципові відмінності у діагностиці феноменів, які знаходяться на різній відстані від сутнісного осередку психічного? Чи повинна відрізнятися методологія і технологія психологічної діагностики тих психічних реалій, які утворюють цей осередок? Чи коректно взагалі говорити про психодіагностику таких реалій, як "душа", "дух", "самість", "я" тощо? Ці та інші питання спричинили проведення теоретико-методологічного дослідження, окремі результати якого пропонуються в даній статті.
Які ж аргументи можна навести, обґрунтовуючи необхідність запровадження в психологічну науку і практику суб'єктної (сутнісної) психодіагностики?
A. Існує цілком справедлива думка, що в житті людини кожна дрібниця має значення, що навіть незначна подія може фатальним чином вплинути на її долю. Проте, практика життєдіяльності примушує нас розрізняти в собі і в світі значуще і незначуще, суттєве і несуттєве, важливе в усіх ситуаціях чи тільки тут і тепер, таке, що відповідає властивому людині способу буття, чи є для неї неприродним. Адже, наскільки повно конкретний індивід реалізує свої сутнісні сили, наскільки він є автентичний своїй людській природі, настільки він є людиною гармонійною, задоволеною своїм життям, а отже, просто щасливою.
Б. Психологічна діагностика може розв'язувати завдання різного рівня складності і значущості, тобто, більш чи менш навантажені з точки зору того, що в принципі є сутнісним для людини. Так, у одних випадках нас може цікавити здатність досліджуваного до розрізнення відтінків кольорів чи швидкість реакції, а в інших - його спроможність усвідомлювати себе, світ і творити нові форми і способи буття. У залежності від характеру дослідницьких цілей психодіагностика мусить віднаходити чи розробляти відповідні вимірювальні, оціночні та інтерпретаційні технології.
B. Якщо психологія є системою науково-практичної діяльності, спрямованої на все більш глибоке розкриття сутнісних психічних (душевно-духовних) сил людини та на їх подальший розвиток, психодіагностика повинна виокремлювати й усвідомлювати це надзавдання і володіти відповідним критеріальним і методичним ресурсом для його виконання.
Що ж мається на увазі, коли йдеться про сутнісні психічні сили людини?
Людська істота якісно відрізняється від інших сущих тим, що крім реактивного, об'єктного, адаптивного, пристосовницкого способів існування може і хоче собі дозволити власне суб'єктну, авторську, вчинкову форму буття. Вона, образно кажучи, просто приречена все життя доводити собі й іншим, що вона не є об'єктом впливу різних обставин, не маріонетка в руках випадковості і ситуативності, не "чиста дошка", на якій середовище, суспільство, оточення викарбовує свої настановчі ієрогліфи, а істота, спроможна починати із себе причинний ланцюг подій, здатна бути першоджерелом і першопроходцем, творцем нового сущого, відповідальним за результати свого творіння. У турботі і відповідальності за вдіяне, людина підноситься над природою, сутнісно протистоїть їй в якості суб'єкта, що постає у своїй онтичній протилежності світу об'єктних форм існування сущого.
Суспільство, соціум, людство, культура є необхідною, але не достатньою умовою для актуалізації і реалізації конкретною, емпіричною людиною свого природного призначення - бути суб'єктом власного життя і вчиняти за законами свободи, тобто внутрішньої причинної логіки. Ця сутнісна ознака закладається і передається від покоління поколінню через специфічний біо-психо-соціальний код, який окреслює і визначає можливість людині бути тільки людиною з усіма її сутнісними ознаками і, насамперед, ознаками автора-творця власного життя, умов свого існування і розвитку.
Досягнення певної визначеності щодо онтопсихологічної транскрипції суб'єктного буття людини відкриває простір для методологічних інтерпретацій з приводу сутнісних критеріїв оцінки світу її психіки. При цьому важливо, щоб ці інтерпретації в міру можливостей були зорієнтовані на побудову критеріальної моделі суб'єктної психодіагностики.
При розробцісвого варіанту критеріальної моделі суб'єктної психодіагностики ми керувалися наступними міркуваннями.
Бути суб'єктом свого психічного життя або, інакше кажучи, жити по суті для людини означає: а) воліти бути; б) прагнути бути власне людиною; в) могти бути людиною; г) орієнтуватися у просторі і часі свого буття; д) творити нові змісти і форми свого буття; є) здійснювати рефлексію свого творіння; ж) набувати досвід буття; з) проектувати нові форми і змісти свого буття; і) цілеспрямовано реалізовувати сутнісний проект свого буття. Конкретизуємо означений підхід.
1. Найбільш суттєвим для людини є факт її тілесного, душевного і духовного існування, а отже, першим чи центральним критеріальним рядом в означеній моделі мислиться те, як людина переживає своє буття і як протистоїть небуттю, в якій мірі усвідомлює міру і характер своєї свободи, субстанціальності, "яйності", власне суб'єктності. Саме тут повинна знаходити своє психодіагностичне розв'язання
Loading...

 
 

Цікаве