WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психолого-педагогічне вивчення життєвих перспектив учнів практичним психологом як один із засобів формування їх життєвої цілеспрямованості - Курсова робота

Психолого-педагогічне вивчення життєвих перспектив учнів практичним психологом як один із засобів формування їх життєвої цілеспрямованості - Курсова робота


Курсова робота на тему:
Психолого-педагогічне вивчення життєвих перспектив учнів практичним психологом як один із засобів формування їх життєвої цілеспрямованості
?
План
?.Вступ.
??.Характеристика періодів учнівства.
1. Молодший шкільний вік.
2. Підлітковий вік.
3. Період ранньої юності.
???.Реальні перспективи для молодих людей.
1.Професійне навчання.
2.Продовження батьківської справи.
3.Виїзд за кордон (еміграція).
??.Шляхи, які вибирає деяка молодь.
1.Алкоголь.
2.Наркотики.
3.Злочинність:
а) злодійство і клептоманія;
б) знущання над іншими.
?.Методи впливу практичного психолога на формування життєвої цілеспрямованості учнів.
1.Спостереження.
2.Експеремент.
3.Обробка здобутих даних.
???.Глосарій.
????.Джерела матеріалу.
Вступ
Психолого-педагогічне вивчення життєвих перспектив учнів практичним психологом є однією із галузей вікової психології і психології взагалі. Предмет вікової психології - вікова динаміка психіки людини, тобто вікова психологія досліджує закономірності психічного розвитку особистості на різних етапах її життя.
Отож вікова психологія вивчає виникнення й розвиток психічних процесів (відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій тощо) і властивостей у учнів. Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, що з'являються з віком у психічній діяльності людини, знаменуючи собою переходи від нижчих до вищих ступенів її розвитку.
Вікова психологія розкриває умови, що визначають процес розвитку, співвідношення у цьому процесі природних ( спадковості, фізіологічного визрівання організму тощо ) і суспільних факторів, за допомогою яких ( і через які ) реалізуються можливості психічного розвитку людини.
Ця наука з'ясовує роль історично вироблених суспільством цінностей (мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у формуванні життєвої цілеспрямованості учнів.
Перш за все варто визначити природу особистості учня. Період учнівства ділиться на молодший шкільний вік, підлітковий вік та період ранньої юності.
Акцентувавши увагу на цих трьох етапах, ми зможемо дізнатися психологічні особливості тієї чи іншої групи, що є дуже важливим у визначенні життєвих перспектив учнів.
На основі з'ясованої інформації, розглянемо, які існують перспективи для молодих людей, але які, на жаль, шляхи вибирає деяка молодь, а також обговоримо ті методи, за допомогою яких практичний психолог може повпливати на життєву цілеспрямованість учнів і допомогти їм зробити правильний вибір у своєму житті, не шкодуючи потім за цей вибір.
Характеристика періодів учнівства.
Молодший шкільний вік.
Поява в житті суспільства системи загальної обов'язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду у розвитку дитини - молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчились у школі або освіта яких завершилась на цій початковій ланці.
У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. До 7-ми років завершується морфологічне формування лобного відділу великих півкуль, що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки, планування і виконання певної програми дій.
До 6-7 років підвищується рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування ( хоча перші ще продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та посилену емоційність молодших школярів ).
Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі та синтезі вражень зовнішнього світу, утворенні тимчасових зв'язків, формуванні нових дій і операцій, засвоєнні динамічних стереотипів.
Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що у дітей 7-10-ти років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближаються до нервовї системи дорослих, хоча ці характеристики ще не стійкі.
Криза 7-ми років є перехідним періодом, що відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року. Її основні симптоми: втрата безпосередньості поведінки (між бажанням і вчинком вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності власних дій ); манірність поведінки ( намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві ) ; симптом "гіркої цукерки" ( дитині погано, але вона намагається це приховати ).
7-річна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Утративши одні форми поведінки, вона ще не оволоділа іншими. Виникають труднощі у вихованні, дитини замикається у собі і часто стає некерованою.
В основі цих симптомів лежить узагальнення переживань. У дитини виникло нове для неї внутрішнє життя, беспосередньо не пов'язане з оточуючим. Як наслідок, змінюється структура її поведінки, формується смислова орієнтувальна основа вчинку. За словами Д. Б. Ельконіна, коли з'являється орієнтація на смисл учинку, дитина переходить у новий вік.
Якщо криза 3-ьох років була пов'язана з усвідомленням себе як активного суб'єкта у світі предметів, то тепер дитина починає усвідомлювати своє місце у світі суспільних відносин, що докорінно змінює її самосвідомість. Як вважає Л. І. Божович, криза 7-ми років - це період зародження соціального "Я" дитини.
Зміна самосвідомості зумовлює переоцінку цінностей. Те, що було важливе раніше, стає другорядним. Колишні інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, їм на зміну приходять нові.
Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації. Дитині потрібно вступити в стосунки з суспільством як із сукупністю людей, котрі здійснюють обов'язкову, суспільно необхідну і корисну діяльність.
У сучасних умовах це виражається у прагненні дитини піти до школи, стати учнем. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що плв'язане з грою, стає менш важливим. Маленький школяр продовжує із захопленням гратися ще довго, але гра вже перестає бути основним змістом його життя.
Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективів, де слід дотримувати нових норм поведінки, вміти узгджувати свої бажання з новим розпорядком. Усе це дитина сприймає як певний переломний момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою з яких стає вчитель.
Варто зауважити, що цілі та зміст освіти не є чимось остаточним, раз і назавжди визначеним, тому і специфічні особливості молодшого шкільного віку як особливої ланки шкільного життя також не можна вважати остаточними.
На сьогодні доцільно говорити лише про найхарактерніші та відносно сталі риси цього віку, враховуючи, що переосмислення суспільством цілей та ролі початкової освіти призведе і до
Loading...

 
 

Цікаве