WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Формування самосвідомості дошкільника - Курсова робота

Формування самосвідомості дошкільника - Курсова робота

самоорієнтації дитини у своїх силах, уміннях, можливостях значною мірою залежить від об'єктивності зовнішніх оцінок.
Найавторитетнішими для малюка є члени родини, адже тут, по - перше, об'єднані люди різного віку, статі, роду занять; по - друге, дорослі можуть впливати на малюка в різних життєвих ситуаціях - у власному домі, на вулиці, у гостях, у відпустці (це робить сімейні впливи різноманітними і гнучкими); по - третє, однією дитиною, як правило, опікуються кілька дорослих (у школі чи дитячому садку це співвідношення - не на користь індивідуального розвитку). Зрозуміло, лише структура сім'ї, кількісний склад не визначають її виховних впливів, оскільки провідним чинником тут є якісні характеристики - гармонійність взаємин між членами родини, позитивний психологічний клімат, пріоритет духовних цінностей, високий рівень культури.
На жаль, за даними соціологічних опитувань, кількісне співвідношення неблагополучних і зрілих сімей в наш час явно не на ко-ристь останніх. Причини цього найрізноманітніші. Окрему групу становлять проблеми, пов'язані з низькою психолого - педагогічною культурою батьків, браком знань, умінь і навичок виховання та розвитку дитини.
Розглянемо типи родинного виховання та їх вплив на становлення самооцінки дитини. Спробуємо простежити цю залежність у філософському вимірі "причина - наслідок". Насамперед ідеться про ті батьківські стратегії, які, незважаючи на певні розходження, можна назвати узагальнено - неправильним вихованням. Критерій для розрізнення типів - рівень протекції, тобто той час, зусилля, увага, які батьки приділяють своїм дітям. Існують два види протекції, якими зумовлюються серйозні порушення виховного процесу: гіпопротекція і гіперпротекція. Ілюстрацією до першого виду є виховання за типом неприйняття та гіперсоціальний тип, до другого - тривожно - упереджений та егоцентричний типи [12,16].
Виховання за типом неприйняття (відсутність любові батьків до дітей). Найчастіше основою цього явища є неусвідомлені мотиви, зумовлені специфікою міжособистісних взаємин у сім'ї. Оскільки не любити власну дитину - неприродно і признатися собі у цьому неможливо, то найчастіше цей факт витісняється (витіснення - механізм психологічного захисту, коли неприйнятні для людини думки, переживання "виганяються" зі свідомості й переводяться у сферу несвідомого). За походженням неприйняття може бути первинним і вторинним. Перше, як правило, зу-мовлене тим, що дитина була небажаною (не планували, вимушений шлюб, розлучення під час вагітності, кар'єра тощо), або бажання мати дитину деформується на тлі ускладнень під час вагітності або пологів (загроза викидня, пізня інтоксикація, затяжні або передчасні пологи тощо). Вторинне неприйняття виникає уже після народження, немовляти внаслідок того, що дитина не тієї статі, яку очікували, не схожа на батьків або, навпаки, схожа на батька (у випадку розлучення), народилася з фізичною вадою тощо. Характерні ознаки для цього типу сім'ї такі: над-мірний, суворий контроль за дитиною; застосування жорстоких методів покарання; претензійне, протестне ставлення до дитини; мінімум уваги з боку батьків. У разі неприйняття дитини все в ній дратує, їй нічого не вибачають.
Наслідки: неприйняття батьками дитини призводить до неприйняття нею батьків, тобто виникає взаємне відчуження. Дитина шукає "віддушину" поза сім'єю. Але і тут вона не почувається комфортно, оскільки в її характері присутні впертість, необов'язковість, егоцентричність, які перешкоджають налагодженню дружніх взаємин з однолітками. Дитина стає ще більш невпевненою, замкнутою відчуваючи, що нікому не потрібна, навіть рідним батькам. На цьому тлі формуються занижена самооцінка, невіра у власні сили та можливості, натомість зрос-тає ризик деструктивної поведінки стосовно себе та інших людей [12,17].
Гіперсоціальний тип. Любов батьків до дітей має принциповий характер: "Я люблю тебе лише тоді, коли ти виправдовуєш мої очікування і виконуєш мої вимоги". Батьки, які дотримуються такої стратегії виховання, хочуть мати дитину. Але це бажання є не потребою душі, а більше прагненням не відрізнятися від інших. У таких сім'ях виховання підміняються чітким виконанням інструкцій: годування дозоване (щоб дитя надто не поправлялося) та у суворо визначений час; на руки дитину не беруть, навіть коли вона плаче (хай привчається до самостійності); дитячі потреби ігноруються, натомість нав'язується воля дорослих (коли дитина хоче гратися, її неодмінно вкладають спати; годують, коли вона не голодна, тощо). У такій сім'ї все строго регламентовано, поділено на біле і чорне, культивуються педантизм і пунктуальність в їхніх крайніх формах. Вимога "треба" гіпертрофована до абсурду. Дитина ніби запрограмована, надміру дисциплінована, суха та педантична. Вона,-як робот, автоматичний виконавець. У школі оцінки стають для неї самоціллю. Основний мотив навчальної діяльності - заслужити схвалення з боку вчи-теля і батьків. Будь-яка помилка сприймається болісно, але це всіляко маскується, бо емоційна стриманість у розумінні дитини є виявом вихованості, інтелігентності. Поведінка орієнтована на те, що скажуть чи подумають інші.
Наслідки: вимоги, які висуваються батьками, а пізніше і самою дитиною до себе, є непомірними, не відповідають її можливостям. Намагання догодити іншим породжує страх перед труднощами та невдачами. Найменша помилка викликає зливу душевних переживань, розцінюється як трагедія. За зовнішнім спокоєм криється тривога, на тлі якої розвиваються невпевненість, негативне самоставлення, а відтак неадекватне сприйняття себе та дійсності в цілому. Емоційна сухість, раціоналізм, егоцентричність батьків знижують рівень емоційної чутливості і соціальної компетентності дитини. Навіть успіхи у навчанні не можуть забезпечити їй сприятливого статусу в групі однолітків. Як результат-соціальна ізоляція, дитина лишається наодинці зі своїми проблемами та переживаннями [12,17].
Тривожно-упереджений тип. Ця стратегія зумовлена тим, що в батьків виникає велике почуття тривоги задитину з моменту її народження, яке з віком дедалі посилюється. Любов до дитини транс-формується у страх втратити її. Звичайні дитячі захворювання викликають справжню паніку у дорослих членів сім'ї. Дитині навіюють думку про те, що на неї всюди чатує небезпека. Тому її не випускають на вулицю, забороняють гратися з іншими дітьми, на кожному кроці застерігають від неправильних рухів та вчинків. Дбаючи про "щасливе" майбутнє свого чада; турботливі батьки одночасно записують його до музичної школи, на танці, у спортивну секцію, наймають репетитора з іноземної мови, аб-солютно не узгоджуючи це з бажаннями сина чи доньки.
Наслідки: страх батьків за дитину призводить до того, що вона стає заляканою, тривожною, її постійно мучать запитання: "А я не захворію?", "А я не помру?". Така дитина не вміє налагоджувати контакти з однолітками, важко адаптується до нових умов, з острахом та недовірою сприймає все нове і незнайоме. Вона несамостійна, нерішуча, занадто чутлива, боязка, невпевнена у собі. В майбутньому постійне стримування, обмеження будь-якої активності, потреба вивіряти кожну дію
Loading...

 
 

Цікаве