WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Формування самосвідомості дошкільника - Курсова робота

Формування самосвідомості дошкільника - Курсова робота

маленьких. Ці гілки мали свої назви:
Одна називалася - Ставлення до людей, які тебе оточують.
Друга мала назву - Ставлення до справи, яку виконуєш.
Третя гілка - Ставлення до себе.
Четверта гілка була - Ставлення до власності (до свого і чужого).
У кожного Дерева-Характера гілка Ставлення до людей була найбільшою. В одного дерева вона витягнулася стрімко вгору, тому що виростила її матінка - Правдивість. В іншого дерева - скручена кільцем Брехні. А десь гілка Ставлення до себе з викликом стирчала гілкою Самозакоханості, десь схилилася майже де землі від своєї Приниженості, а десь спокійно піднімалася до сонечка, як утілення Скромності. Гілка Ставлення до власних речей на деяких Деревах-Характерах скорчилася від Жадібності, а на інших - багато листочків розповідають про свою Щедрість.
Дуже різні Дерева-Характери росли у цьому чарівному лісі. Під деякими Характерами тріскалася земля - такими вони були важкими. Інші Характери повністю були вкриті гілками й тому були дуже колючими. А інші нагадували телеграфні стовпи з ледь помітними відростками - це прямі, відкриті Характери. Міцні Характери не змогла б розпиляти навіть бензопила, а легкі Характери хиталися на вітрі, ледве зачепившись за землю корінням. Були серед них дуже гарні дерева і незграбні, високі і стрункі, низенькі й навіть такі, що стелилися по землі.
Такі різні були Дерева-Характери тому, що росли на різному грунті, по-різному зігрівало їх сонце, інакше обдував їх вітер, не порівну давав вологи їм дощ. (Адже у кожної людини у житті все складається також по-різному, правда?)
Деколи налітала в долину шалена буря, люто накидаючись на Дерева-Характери. Деякі з них ламала або виривала з корінням, інші нахиляла до землі, але зламати не могла. Були і такі, що не схилилися під найсильнішим буревієм і тільки гордо розправляли свої могутні гілки. Багато людей хотіли б побувати у цьому лісі, подивитись, як виглядає їхнє Дерево-Характер. Але потрапити в цей ліс не може ніхто, і дізнатися, який у тебе характер, можна тільки вивчаючи самого себе і свої вчинки.
Казка "Про типи темпераменту".
У давні часи в одному королівстві жило чотири лицарі. Звали їх Холерик, Сангвінік, Флегматик і Меланхолік. Усі вони були озброєні, їздили на чудових конях, але були дуже різними.
Холерик жодної хвилинки не міг посидіти спокійно. Він гасав цілий день на коні, голосно кричав, розганяв усіх розбійників навкруги. Тільки-но він дізнавався, що десь з'явився дракон, одразу ж мчав туди, щоб перемогти його. Але якщо йому одразу ж не вдавалося побороти дракона, то поєдинок для нього ставав уже не цікавим. Він тут же пригадував, що хотів щось зробити інше, наприклад, упіймати жар-птицю. Залишав дракона і їхав шукати її або інших пригод.
Сангвінік теж усе робив швидко і весело. Якщо він вирішив по-будувати собі новий замок, то працював, старався і не переставав пра-цювати, поки не закінчить роботу. Він не відмовлявся і посміятися, і піти з друзями на полювання. І хоча битися не любив, але якщо забіяка Холерик викликав його на битву, то міг постояти за себе.
Лицар Флегматик, навпаки, усе робив повільно. Будуючи свій замок, він тижнями думав, як поставити башту. Захоплений своєю роботою, він навіть не помічав драконів, які гуляли просто коло мурів його замку. А коли нарешті помічав, то так довго й ретельно готувався до битви, що дракони без особливих зусиль встигали заховатися.
Меланхолік був найбільш тихий і сумний. Він завжди всього боявся. Якщо розбійники оточували його замок, кричали й насміхалися з нього, то він одразу починав плакати. Він лякався драконів, що пролітали, і любив сидіти на лавочці, у тиші свого парку. А коли він будував замок, то слухняно виконував поради інших лицарів.
У короля, якому служили ці лицарі, була прекрасна донечка. Сталося так, що всі вони покохали її. Зібралися вони разом, порадилися, і вирішили відправитися до короля, просити його віддати дочку заміж за одного з них. Нехай вона сама вибере найбільш гідного, кращого.
Під'їжджаючи до королівського палацу, вони побачили, що страшний велетень - людожер стоїть біля воріт із величезною довбнею і нікого до принцеси не пускає.
Холерик, не замислюючись, кинувся у бій з .велетнем. Той змахнув довбнею і Холерик вилетів із сідла, покотившись колобком по землі. Лицар одразу ж підвівся і, розмахуючи обламаним мечем, почав кричати, що велетень поводиться нечесно, що у нього довбня, а не меч, і взагалі вони в різних вагових категоріях.
Побачивши це, Меланхолік схлипнув і промовив: "Ось завжди так! Ну чому мені так не щастить". Повернув коня і вирушив додому.
Флегматик почухав потилицю, подумав і вирішив: "Нічого не вдієшіз цим велетнем. Та нічого. Приїду я завтра. Може, йому набридне тут сидіти. Я можу й почекати, поки він піде".
А Сангвінік відразу ж зрозумів, що велетня йому не подолати. Він лісом об'їхав палац, закинув мотузку на стіну з іншого боку і, наспівуючи пісеньку, поліз на башту до принцеси. Але мотузка обірвалася, і Сангвінік упав. Потім він підвівся, потер побиті коліна, усміхнувся й вирішив побудувати повітряну кулю, щоб перелетіти на ній через високий мур королівського палацу.
Принцеса зі своєї башти спостерігала, що робили всі її кавалери. І всі вони розчарували її: адже Холерик хоч і був хоробрий, та тільки кричав, а не шукав виходу з цієї ситуації; Флегматик не дуже поспішав до своєї коханої; Сангвінік хитрував і не бажав вступати в бій зі страшним велетнем-людожером; Меланхолік - той узагалі злякався й розгубився.
Минуло кілька днів і знову всі лицарі з'явилися біля воріт палацу. Холерик прийшов першим на чолі великого озброєного загону. За цей час він обскакав усе королівство й зібрав найсильніших лицарів на битву з велетнем. Побачивши це, велетень кинув довбню і втік. Принцесі сподобалася невгамовність Холерика.
Раптом вона побачила, що до палацу летить повітряна куля, у кошику якої сидить Сангвінік й усміхається. Принцеса була в захваті від його кмітливості.
Цієї ж хвилини у вікно башти, влетів поштовий голуб. До його шийки стрічкою було прив'язане послання. Це була балада про любов, яку склав Меланхолік. Принцеса була розчулена цими віршами. Вони їй дуже сподобались.
Раптом на дорозі загуркотіли важкі вози. Це повільний Флегматик віз щедрі дарунки прекрасній принцесі і він теж їй сподобався своєю стриманістю й діловитістю.
Четверо лицарів вишикувалися перед королем і його донькою, щоб попросити руки принцеси.
- Спочатку я була розчарована вами, - сказала прекрасна принцеса. - А тепер я в захваті від вас. У темпераменті кожного з вас я побачила чудові риси. Але я вибираю...
- Діти, як ви думаєте, кого вибрала принцеса, хто став її чоловіком?
- Ви не знаєте? Правильно, тому що це не важливо. Адже принцеси бувають також різні. Комусь більше подобається один тип темпераменту, комусь - інший. Головне в казці, що хороших чи поганих типів темпераменту немає, як немає тільки хороших людей і тільки поганих.
Loading...

 
 

Цікаве