WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Формування самосвідомості дошкільника - Курсова робота

Формування самосвідомості дошкільника - Курсова робота

сварила себе Карі, тим гірше ставало її відображення в зеленому дзеркальці. Адже воно показувало той образ, який складається у людини про саму себе.
Пройшло кілька днів. Принц Агор обійшов усі будинки в ри-бальському королівстві, познайомився з усіма дівчатами, але так і не зробив свого вибору. Ніхто з рибацьких дівчат не міг похвалитись особливою увагою принца. Щовечора спеціально для нього молодь села влаштовувала святкові гуляння, пісні й танці. Принц співав і танцював разом з усіма, але очі його залишалися сумними.
Карі також кілька разів говорила з ним і навіть танцювала, але кожен вечір, заглядаючи в заповітне червоне дзеркальце, вона бачила там самозакохану дівчину, тобто таку, якою бачив її принц Агор. Правда, тепер це відображення не було таким різким, і в ньому навіть з'явилися певні приємні риси, але це було зовсім не те. Адже Карі мріяла про те, щоб принц полюбив її так міцно, як вона любила його. Інколи вона подумки просила червоне люстерко показати, якою бачать її батьки, і тут же відображення робилося симпатичним, веселим і безтурботним.
Утім, коли вона намагалася сподобатися йому і видатися кращою, ніж була насправді, то ввечері з червоного люстерка довідувалася, що образ її згас в очах принца і навіть змінився на гірший.
Вона припинила будь-які спроби закохати в себе Агора і тільки здалеку дивилася на нього, і серце її переповнювалося ніжністю.
Так минали дні за днями. Батьки Карі помітили, що вона змінилася. Дівчина більше не лінувалася, виконувала хатню роботу, стала уважнішою до батьків і привітнішою з подругами. Часто вона лагідно гладила котика і розмовляла з ним, та у відповідь він тільки муркав, ніби ніколи не вмів промовляти людським голосом.
Якось вона зі здивуванням виявила, що відображення в зеленому люстерку, тобто той образ, який вона уявляла сама, і в червоному, тобто її справжній образ, стали дуже подібними.
Та ось під кінець прогулянки принц Агор оголосив мешканцям села, що прощається з ними. Усе вмить замовкло: музика, танці і сміх. Усім стало сумно, усі були схвильовані, тому що встигли полюбити доброго і благородного принца. І коли наступила тиша, Агор сказав:
- Мені дуже шкода розлучатися з вами. Але вже закінчився мій строк, та я не зумів виконати доручення моєї матері-королеви.
- Хіба немає у нас гідних наречених? - зі здивуванням і прикрістю запитав найстарший рибалка.
- Є, але я шукав тільки одну-єдину, її образ показала мені мати і їй я відразу віддав своє серце, вона повинна була бути тут, але я не знайшов її, - відповів принц.
Цієї ночі Карі не змогла заснути від сліз і, вийшовши тихенько з хати, пішла до берега моря. Раптом вона побачила людей і серед них принца, що йшли до скелі. Карі тихенько йшла за ними. Те, що вона побачила, вразило і налякало її.
Біля скелі, у яку билися морські хвилі, люди зупинились, і один із них забив у щілину кам'яної стіни велике металеве кільце. До цього кільця прикували принца Агора, наклавши на його руки і ноги важкі кайдани.
Один із його супутників, нахилившись до нього, із сумом сказав:
- Прощавайте, принце! Нам дуже боляче робити це. Але ми не в силі допомогти тобі.
- Прощавайте, друзі, - відповів Агор. Голос його був твердим, але повним глибокого смутку. - Ви зробили все, що змогли. Передайте моїй матінці, що я прошу в неї пробачення за те, що не зумів виконати її наказ. Люди - а це були супутники принца з корабля - мовчки покинули скелю. Arоp залишився один. Він прихилився спиною до кам'яної стіни і завмер, ніби чекаючи чогось. Карі вийшла із-за кущів і кинулася до принца.
- Я звільню тебе! - гаряче скрикнула вона.
- Хто ти? - різко повернувся Агор. - А, Карі! Ні, ти не можеш звільнити мене. Швидше йди звідси, наближається північ...
- Я не піду, я допоможу тобі!
- Ні! - суворо сказав Агор. - Якщо ти не підеш, то загинеш разом зі мною. А Дракону потрібен тільки я.
- Дракону? Якому Дракону? Я нічого не розумію!
- Добре, я все поясню тобі, але потім ти підеш.
На мене з дитинства накладено страшне закляття. Удень свого двадцятиріччя я маю бути принесений у жертву злому Дракону. Зняти це закляття може тільки Любов, моя любов до однієї дівчини, чий образ показала мені мати у своєму магічному дзеркалі. Моя мати, королева і чарівниця, сказала мені, що я знайду цю дівчину у вашому рибальському королівстві і, коли впізнаю її, у ту саму хвилину злі чари зникнуть, із мене зніметься страшне закляття. Я довго шукав її, але не знайшов. І тепер я стану жертвою Дракона, а ти повинна піти якнайшвидше.
- Давай разом тікати звідси!
- Ні! Закляття порушити не можна, інакше великі біди почнуться в королівстві.
- А чи є якийсь інший спосіб урятувати тебе?
- Є... Але це неможливо!
- Скажи мені!
- Ні. Не скажу. Іди, Карі, прошу тебе.
Карі стоялана колінах біля принца і плакала від безсилля. У цю хвилину щось м'якеньке і пухнасте потерлося по її нозі. Це був котик.
- Принц не скаже тобі, Карі, - промуркотів він. - Тому, що не хоче спасіння такою ціною, для зняття злих чар треба, щоб жертву Дракону...
Його останні слова заглушили шум і плескіт морської хвилі. Із чорних дощових хмар ударила блискавка, загримів грім. Із глибини моря піднімалося величезне чорне тіло Дракона, покрите бронзовою лускою. Злий Дракон повернув свою страшну голову в їхній бік і подивився на них злими, ворожими очима.
Карі кинулася до самого краєчку берега моря, на який летіли солоні бризки від морських хвиль.
- Ось я! - голосно крикнула вона. - Бери мене, Драконе, замість принца Агора!
- Не смій, Карі! - закричав принц і кинувся до неї, розриваючи кайдани, що сковували його.
Вона обернулася, глянула на нього, і він побачив її прекрасне обличчя у світлі блискотливих блискавок.
- Ти! Це ти! Я впізнав тебе! Ти та сама дівчина із чарівного люстерка моєї матері! - скрикнув принц Агор.
В ту саму хвилину почувся страшний рев. Це від безсилля лютував Дракон, який раптом став розсипатися, ніби пісок. Через кілька секунд хвилі вгамувалися, перестали мерехтіти блискавки, затих вітер і настала тиша. Злі чари розсіялись.
А біля скелі, узявшися за руки, стояли Карі і принц Агор. Біля їхніх ніг лежали розірвані кайдани, а поруч сидів котик і, ніби нічого не сталося, умивав лапками мордочку.
- Як же я міг відразу не впізнати тебе? - тихо запитав принц.
- Я й сама не могла впізнати себе, - усміхаючись, відповіла Карі й витягла з кишені три свої дорогоцінні люстерка.
- Ось вони! Ці чудові предмети подарувала моя мати-чарівниця, перевтілившись у жебрачку, тій самій дівчині, яку я шукав, - сказав принц.
Карі тримала перед собою три чарівні дзеркальця - зелене, голубе і червоне. І в усіх трьох відображалось те саме обличчя"- прекрасне, добре, щасливе.
Казка "Про Дерева - Характери".
У далекому дивному світі, у долині, що розляглася серед високих і неприступних гір, росли Дерева-Характери.
Це були незвичайні рослини. Вони своїм зовнішнім виглядом відображали характери людей, що жили далеко за горами. У кожного Дерева-Характера од стовбура відходили чотири головні гілки і багато
Loading...

 
 

Цікаве