WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Формування самосвідомості дошкільника - Курсова робота

Формування самосвідомості дошкільника - Курсова робота

провокують виникнення надмірного самоконтролю, "самокопання", почуття неза-доволення собою. Усе це зумовлює формування заниженої самооцінки як стійкої особистісної структури [12,17].
Егоцентричний тип. Характерними ознаками цього типу неправильного виховання є нав'язування дитині думки, що вона надзви-чайна, виняткова. Це доповнюється постійним захопленням надуманими талантами та перебільшенням наявних здібностей. Обов'язки дитини зведені до мінімуму, права - необмежені. Дорослі приносять себе в жертву своєму чаду. Його найменші бажання миттєво задовольняються. Будь-який режим і дисципліна відсутні. Інтереси людей, які сточують дитину, ігноруються. Вона претендує завжди бути помітною, викликати загальне схвалення, а коли цього немає, виникають істеричні реакції.
Наслідки: в характері дитини розвиваються і закріплюються егоїстичні тенденції, надмірно завищена самооцінка. Не привчена розуміти інтереси інших, вона сприймає агресивно будь які перешкоди. У колективі однолітків таку дитину не визнають, оскільки її прагнення бути лідером нічим не підкріплено. Неприйняття дитини однолітками ламає її; руйнується міф, що вона найкраща. На зміну самовпевненості приходять невпевненість, нерішучість, невміння постояти за себе. Постійний душевний дискомфорт посилює відчуття безвиході, що або робить дитину відлюдькуватою, самотньою, або закріплює агресивність як рису характеру. Обидва шляхи деструктивні для особистості [12,18].
Кожен з описаних типів неправильного виховання має свою специфіку, зумовлену тими чи іншими чинниками. При цьому наслідки зазначених виховних стратегій вражають своєю ідентичністю. Втім найбільше занепокоєння викликає те, що особистісні трансформації, зумовлені низькою самооцінкою дитини, в міру дорослішання поглиблюються і закріплюються у її свідомості, характері, поведінці. Спрогнозувати подальші події за таких умов неважко. Людина із заниженою самооцінкою через свою невпевненість постійно очікує приниження, обману, насмішки, образи. Захищаючись, вона ховається за стіною недовіри, занурюється у хворобливий стан самотності та ізоляції. Це неминуче породжує апатію, млявість, байдужість до себе й оточення. Таким людям важко бачити, чути, розуміти інших, чітко мислити і приймати самостійні рішення, тому вони або принижуються перед іншими, потрапляють у цілковиту сліпу залежність, або ж, навпаки, грубо і деспотично придушують інших. Низька самооцінка спричинює постійний страх - незмінний супутник недовіри й самотності. Цей страх блокує активність людини, створює непереборні перешкоди на шляху подолання життєвих труднощів. Людина, скута страхом, накопичує досвід неуспіху, помилок, поразок, що створює підґрунтя для почуття повної безнадії і спонукає до вживання алкоголю, наркотиків. Деструктивна поведінка, в свою чергу, відкриває шлях до правопорушень та злочинності. Оскільки система родинних стосунків залежить від архітекторів сімейної споруди - батьків, то не виключено, що дорослі із заниженою самооцінкою, швидше за все, створять неблагополучну сім'ю. Отже, виходить замкнуте коло.
Описані вище родини можна віднести до розряду проблемних. Проте це не слід сприймати як фатум. Досвід роботи з такими сім'ями показує, що першим і найважливішим кроком до оптимізації виховного процесу є усвідомлення батьками двох важливих речей:
1. Родинна система - це живий організм, який має тенденцію до еволюції.
2. Кожна родинна структура потенційно володіє дивовижною здатністю до самозбереження, самопідтримки та саморозвитку.
У житті будь - якої сім'ї періоди рівноваги чергуються з періодами дисбалансу. Стан кризи зумовлює перехід до нових, складніших стадій. За час свого існування родина, власне, стикається з усіма проблемами, які будь-коли переживало людство, і в галузі виховання зокрема. Батьки із зрілих сімей розуміють, що труднощі обов'язково виникатимуть хоча б тому, що саме життя породжуватиме їх, але вони щоразу шукатимуть творче, конструктивне розв'язання життєвих колізій. На відміну від них, проблемні сім'ї намагаються спрямувати всю свою енергію на безнадійну спробу жити так, щоб загалі уникнути проблем. Коли ж останні виникають, виявляється, що можливості для їх розв'язання вже вичерпані. Зрілі сім'ї відрізняються від проблемних ще й тим, що батьки вірять: зміни не просто неминучі, а й необхідні - діти переходять від одного вікового етапу до іншого, та й дорослі ніколи не зупиняються у своєму розвитку, адже світ навколо нас постійно змінюється. Ці трансформації необхідно сприймати як невід'ємну частину буття і намагатися творчо використати у своєму житті, розглядаючи їх як можливість для переживання нового досвіду, для саморозкриття, самопізнання, самовдосконалення, а відтак для поліпшення не лише власного існування, а й гармонізації стосунків у межах своєї сім'ї. Розуміння цих прописних істин, помножене на бажання і готовність батьків змінити ситуацію на краще, є неодмінними умовами оптимізації взаємин з дітьми. Наївно сподіватися отримати готові рецепти чи поради, які гарантували б цілковитий успіх у справі сімейного виховання. Адже кожна сім'я - то окрема держава, яка живе за своїми правилами і законами. Відмінність полягає лише втому, що усталені пopядки у межах родини можуть змінюватися значно динамічніше, ніж у масштабах держави. Виграє чи програє родина внаслідок певних реформувань - це залежить від її дорослих членів, від того, які життєві орієнтири і цінності пріоритетні в їхній виховній стратегії. Водночас фахівцями - психологами, психотерапевтами, педагогами - виявлено універсальні механізми, які мають лежати в основі розумного виховання. Такими, зокрема, є:
1. Прийняття дитини.
2. Удосконалення системи схвалень і покарань.
3. Налагодження суб'єкт - суб'єктних взаємин у підсистемі "батьки - діти" [12,18].
Термін "прийняття" ввійшов у практику виховання завдяки науковій творчості відомого психотерапевта XXст., представника гуманістичної психології американського вченого Карла Роджерса. Він трактує прийняття як безумовно позитивне ставлення до дитини незалежно від то-го, чи радує вона дорослих у даний момент. З погляду Роджерса, у поведінці дитини немає нічого такого, що дало б батькам привід сказати: "Якщо ти чиниш так, то я більше не поважаю і не люблю тебе". Водночас важливо зрозуміти: безумовне прийняття не означає буквально, що інші значущі люди повинні пробачати або схвалювати усе, що дитина робить або говорить. Насправді йдеться про створення такого сімейного оточення, в якому малюка хвалять і визнають як повноцінного члена родини, котрий інколи може бути нестерпним, але якого все ж таки люб-лять. Іншими словами, оптимальною батьківською стратегією буде сказати їй: "Ми тебе дуже любимо, але те, що ти робиш, засмучує нас, тому краще не роби так". К. Роджерс був переконаний, що виховання дітей з безу-мовним прийняттям та позитивною увагою забезпечує надійну основу для їхнього становлення та повноцінного функціонування у дорослому житті [12,18]. Готовність батьків до повного прийняття дитини визначається такими кроками: дозволом їй бути такою, якою вона є; увагою до її почуттів і думок, умінням почути
Loading...

 
 

Цікаве