WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ідеологеми несвідомого: політико-економічний вимір соціопсихологічних трансформацій суспільства - Реферат

Ідеологеми несвідомого: політико-економічний вимір соціопсихологічних трансформацій суспільства - Реферат

пропагованій ідеологіями картині реальності. Розвиток цивілізації сам пропонує мисленню розуміння (в еволюційній чи афективній формах) необхідності ліквідації і трансформації економіко-ідеоло-гічної реальності, невротичної за суттю, з її принципами виробнич-ності, ідеалом споживання, товарним фетишизмом та репресивним, потенційно шизоїдним типом раціональності. Тому вимога реалізації утопії (як протилежності існуючого панівного типу соціального і психічного) вже не є утопічною, а, навпаки, виявляє "кінець утопії" [6].
Істина фантазій є нескінченно вищою від "репресивної істини" індустріального суспільства. "Соціальна фантазія" зберігає свої позиції в психіці людини, які набувають особливого значення, коли постає питання про альтернативу існуючому соціально-економічному устрою, про прорив за межі "континууму панування". Соціальна фантазія з позиції конструювання соціальної реальності не є суто вітальною насолодою, грою, як це виглядає з позицій панівної ідеології, а навпаки, як образ нової гармонії частини і цілого, бажання і здійснення, щастя і розуму. Соціальна фантазія ґрунтується на тому, що "утопію" існуючих систем є можливим і необхідним здійснити, що за ілюзорністю фантазійних образів приховується реальний досвід переборення людиною і людством ворожої її дійсності.
Г. Маркузе відзначає, що нові можливості полягають саме в тому, що вони дають змогу царству свободи з'явитися і в царстві необхідності, - у праці. "Ми повинні пам'ятати про можливість руху і постання соціалізму не лише від утопії до науки, а й від науки до утопії" [7].
Перепоною для здійснення "можливого" є існуючий тип панівних психічних, а відповідно, соціальних потреб у поведінці людини, які формуються і відновлюються апаратом суспільно-ідеологічного управління. Тому поряд з трансформаціями виробничо-економічної та політичної систем обов'язково має відбуватися трансформація потреб людини.
Є необхідним формування і розвиток "вітальних потреб у свободі", нової антропологічно-психологічної структури людини, яка передбачає якісно інший спосіб існування людей. Саме неперервність розвинутих у репресивному суспільстві і задоволених у ньому потреб є тим, що знову і знову відтворює репресивне суспільство в самих індивідах. Навіть у соціальних революціях індивіди відтворюють репресивне суспільство, відштовхуючись від панівного типу потреб, і це є саме тією неперервністю, яка перешкоджає стрибку від кількісного споживчого до якісно вільного суспільства. В умовах сучасного індустріального суспільства продуктивні сили досягли такого рівня розвитку, за якого вони фактично самим своїм існуванням вимагають нових потреб, які б відповідали їхнім можливостям.
У ранньому капіталізмі основною рушійною силою, яка породжує суспільно-психологічні зміни і зрушення, є економічна криза, виражена в боротьбі праці і капіталу. У ранньокапіталістичному соціумі участь у формуванні суспільної думки є недостатньо поширеним привілеєм, тому економічні відносини і класова структура фактично визначають рівень і характер розвитку суспільної свідомості. Розвиток суспільства визначив зсув акцентів з економічної на інші сфери соціальної системи. Відповіддю на економічну кризу стало зростання державного втручання в економіку, зростання державної "інтервенції" у прагненні уникнути цих криз, що збільшувало силу і значення держави.
Індустріально розвинений "пізній капіталізм" характеризується державним регулюванням не лише економіки, а й інших сфер суспільного життя. Постійне розширення державних повноважень на противагу суспільству, перенесення на державу недержавних функцій на економічному рівні призводить до певних криз, причиною яких є нездатність держави примирити різні, зокрема конфліктні, інтереси приватного капіталу, ірраціональність якого не сприяє солідаризації організованого суспільства. На рівні соціальної інтеграції це виявляється в "кризі легітимації" [8].
Якщо держава не здатна запропонувати стратегію примирення конфліктних інтересів, якими прагне керувати, то вона втрачає легітимність в очах населення і виправдання її існування є досить проблематичним для більшості верств населення. Виходом з цієї кризи є інтеграція основних соціальних і класових інтересів у панівну ідеологічну систему, забезпечення за рахунок індустріального виробництва і технологічного розвитку зростання матеріального добробуту і рівня суспільного споживання, досягнення рівномірного розподілу суспільного продукту.
Неминуче зростання споживацької психологічно-соціальної орієнтації у цьому випадку переміщується в культурну сферу - як явище "мотиваційної кризи". Це криза людської мотивації, зацікавленості людини у соціальній системі як такій. Вона відбувається на рівні соціальної інтеграції, спричинена зростанням влади держави і технократичного контролю, які є необхідними для управління економічними і легітимаційними кризами. Праця стає щоразу рутиннішою і бюрократич-нішою. Владна бюрократична держава пригнічує можливість корисної участі людини у процесі прийняття рішень, руйнуючи сутність демократичних інституцій.
Протилежністю державно-ідеологічного панування є розширення сфери суспільної дискусії, перетворення деполітизації свідомості людини і соціальних груп. На соціально-психологічному рівні ідеологія фактичноототожнилася з невротичним станом індивіда, коли порушення психічної діяльності останнього створює перешкоди для усіх різновидів його спілкування з іншими людьми. "Індивідуальним прообразом ідеології є невротичний розлад, на прикладі якого досліджується механізм порушення комунікації" [9].
Завданням суспільства є пошук визначення життя відповідно до потенціалу потреб людини та об'єктивних можливостей їх задоволення.
Критична соціальна і психологічна теорія повинна з усією неупередженістю встановлювати та узагальнювати приховані інтереси соціальних груп, конкретизуючи їх, визначаючи, які з них деформують суспільну комунікацію, патологізують психіку, перешкоджаючи досягненню консенсусу. Виявити, які сфери економіко-політичного устрою продукують "хибну консенсуальність" у формі "ідеологічної інтеграції", призводячи до витіснення в несвідоме реальних соціальних протиріч, результатом чого стають індивідуальні психози і соціальний невротизм.
Економічне виробництво і соціальне управління, виходячи з цих завдань, мають ґрунтуватися на нових цінностях. Для цього є необхідною "революція революції" [10].
Суспільним змінам, соціальній революції має передувати революція в людині, радикальна зміна структури потреб і системи технології виховання. Є необхідною трансформація потреб, яка стала вирішальним фактором стабілізації, увічнення та відтворення агресивного і репресивного суспільства. Під її впливом людина розглядає світ, цінності, саму себе та інших людей як товари для обміну, як матерію панування. Мають бути трансформованими не тільки соціальні й політико-економічні інститути, а й тоталітарні форми традиційної культури, котрі сприяють ідеологічному посиленню соціальної амнезії, споживчому ірраціоналізму та дегуманізованому фетишизму споживацтва.
?
Література
1. Marcuse H. Five Lectures: Psychoanalysis, Politics and Utopia. - L., 1970. - P. 16-17.
2. Marcuse H. Kultur und Gesselschaft. Bd. 2. - Fr. a. M., 1970. - S. 92.
3. Marcuse H. Kritik der reinen Toleranz. - Fr. a. M., 1993. - S. 129.
4. Marcuse H. Ideen zu einer kritiscen Theorie der Ges-selschaft. - Fr. a. M. - S. 190.
5. Marcuse H. Psychoanalyse und Politic. - Fr. a. M., 1994. - S. 47.
6. Marcuse H. Das Ende der Utopie. - Fr. a. M., 1995. - S. 149.
7. Marcuse H. Psychoanalyse und Politic. - Fr. a. M., 1994. - S. 70.
8. Habermas J. Legitimationsprobleme im Spatkapita-lismus. - Fr. a. M., 2003. - S. 105.
9. Habermas J. Luhmann N. Theorie der Gesellschaft oder Sozialtechnologie. - Fr. a. M., 1971. - S. 120 - 121.
Loading...

 
 

Цікаве