WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ідеологеми несвідомого: політико-економічний вимір соціопсихологічних трансформацій суспільства - Реферат

Ідеологеми несвідомого: політико-економічний вимір соціопсихологічних трансформацій суспільства - Реферат

індустріальному суспільстві психіка людини відрізняється значною суспільною пасивністю та орієнтацією на цінності ринку, людина виконує насамперед соціальну роль споживача. Іншою роллю є роль торговця, яка виходить за межі економічної підсистеми. Сама людина перетворилася на товар і розглядає своє життя як капітал, який необхідно вигідно вкласти. Якщо вона цього досягла, її життя має сенс, а якщо ні - вона невдаха. Її цінність визначається попитом, а не людськими якостями. Тому її психологічна і соціальна самооцінка залежить від зовнішніх факторів, обумовлених ринково-споживацькою орієнтацією суспільного управління. Наслідком є споживання як ідеал життя; у людини немає потреби розвивати своє унікальне "Я", оскільки ідеалом є особистість як система задоволених бажань, які постійно стимулюються і спрямовуються економіко-політичною та ідеологічною системами. Внутрішня пасивність людини в індустріальному суспільстві - характерна і патологічна риса, що призводить до добровільного самопідкорення панівним ідеологемам та конформізму, відчуття нестачі у накопиченні і споживанні пропонованих благ, що далі призводить до хронічної депресивності.
На цьому фоні зростає розрив між церебрально-інтелектуальною функцією та афективно-емоційними переживаннями, між думкою та почуттям, розумом і пристрастями. Розум постає із поєднання раціональної думки і почуття. Якщо ці дві функції є розірваними, мислення деградує до шизоїдної інтелектуальної діяльності, а почуття перетворюються в невротичні потяги і бажання. Руйнація між думкою та афектом призводить до хронічної шизофренії в соціальних орієнтаціях та психічних сприйняттях. У суспільних системах виявляються риси пізньоіндустріальної цивілізації: централізація і регламентування приходять на зміну індивідуальній економіці та автономії, конкуренція організовується і раціоналізується; існує загальне панування економічної і політичної бюрократії; населення уніфікується за допомогою засобів масової комунікації, індустрії розваг і виховання. Якщо ці засоби виявляються ефективними, тоді стає можливим для суспільного управління гарантувати в юридично-конституційних постановах демократичні права та інституції, без небезпеки використання їх проти панівної системи. Принципи споживатцтва і виробничності пропагуються панівними ідеологемами як найприйнятніший для людини "принцип реальності", стають підвалинами соціально-етичних систем.
На високому щаблі індустріалізації технологія і техніка, які застосовуються в економічних процесах, є більше, ніж будь-коли раніше, інструментами соціального і політичного контролю. Задоволення матеріальних і духовних потреб здійснюється за допомогою наукової організації праці, наукового керівництва підприємствами і визначення дій і зразків поведінки, які стають ефективними поза процесами праці та преформують індивідів згідно з панівними суспільними інтересами. У розвиненому індустріальному суспільстві ця преформація є раціональною, тобто це маніфестація технологічної необхідності та самої виробничності; вона супроводжується зростанням комфорту та життєвого рівня населення. І зі зростанням технічного прогресу виникають відчутні переваги, суспільство може покладатися на міць економічного апарату та у звичайних умовах не застосовувати насильницьких засобів для примусу і підкорення. Необхідно нагадати думку Маркса, що природні закони суспільства є вираженням сліпих та ірраціональних процесів капіталістичного виробництва, соціалістична революція повинна забезпечити емансипацію від цих законів. На противагу цьому, ревізіоністи вважали, що суспільні закони є природними законами, які гарантують незворотний розвиток до соціалізму [3].
Досягнення сучасної культури і цивілізації створили передумови для поступової ліквідації пригноблення свободи людини у соціальній і психічній сферах. Створено такий рівень виробництва, за якого задоволення людських потреб і кількісно, і якісно може бути здійснене без тих жертв, до яких змушує індивідів "принцип виробництва".
Виникає можливість рішучого зменшення робочого часу (за умови адекватного зменшення пропагованого системою культу споживання як мети життя, а також можливість поєднання праці та ігрової творчої діяльності, виробництва і насолоди). "Солідарність замість конкурентної боротьби, творча чуттєвість замість її пригнічення" [4]. Репресивна культура і принципи експлуатаційного пригноблення людини людиною не є вічними і втрачають свій необхідний характер внаслідок зростання суспільного виробництва, його технологізованої модернізації, що є запереченням ідей класичного психоаналізу про те, що свобода від пригноблення є здобутком тільки несвідомого, елементарних біопсихічних явищ.
Усі репресивні тенденції виявляють свій нерозривний зв'язок з формами панування та пригноблення, які мають класову природу і зменшують свій вплив в умовах міжкласової інтеграції та конвергенції. Однак у зв'язку з тим, що наслідком збоченої компенсації за постійні відмови людини від самореалізації своєї особистості, пригноблення свого власного "Я" за допомогою репресивної культури, є готовність і схильність пригноблювати. Ця обставина обумовила долю усіх соціальних революцій проти репресивних суспільств та їхньої культури.
Навіть після успішної соціальної та економіко-політичної революції, еволюційних трансформацій, у переможців виникає усвідомлення необхідності панування на "більш високому щаблі", і революція зазнає поразки в момент найзвитяжні-шого тріумфу - панування відновлюється і розвивається далі: "Чи немає поряд з історично суспільним термідором, що виявляється в усіх революціях минулого, також психічного термідору; можливо, революції не тільки зовнішньо знищуються, повертають назад і зводяться на ніщо; вірогідно, що в самих індивідах діє динаміка, яка внутрішньо заперечує можливе звільнення і задоволення?" [5].
Справа в тому, що капіталізоване суспільство разом з відповідною йому матеріально-духовною культурою настільки глибоко проникає в структуру вітальних потреб людини, у сферу несвідомого психічного життя, що людина формує його внутрішню подобу, проводячи боротьбу проти свободи на догоду панівній системі;блокуючи природний потяг до неї. Модернізація виробництва і соціального управління в сучасному "пізньо-капіталістичному", "постіндустріальному" суспільстві сприяє ненасильницькій ("толерантній") боротьбі з виявами протесту проти вироб-ничної відчуженої праці ("принципу виробнич-ності"), отоварення особистості (суспільного фетишизму), всеохоплюючого засилля бюрократизованої влади ("додаткового" і " надпригноблен-ня").
У зв'язку з цим на ментальному рівні людини відбувається розщеплення психоемоційної сфери на репресивний розум і несвідому домінанту, які мають однаковий рівень активності. Уява постає як фундаментальний ментальний процес, котрий має цінність як такий, незалежно від того, як будуть поціновані його продукти з позиції репресивної частки розуму. Такий симбіоз раціонально-несвідомої єдності залежить від того, як уява зберегла свободу, ухилившись від слугування споживчому "принципу реальності", щоправда, за рахунок визнання продуктів діяльності свободи ілюзорними. Здатність до фантазії, уяви має можливість протистояти експлуатаційній реальності і гнобленню через порівняння існуючої реальності із власними втраченими, але не знищеними, витісненими в несвідоме можливостями, реалізація яких передбачає постання свободи, денонсацію пригноблення і панування.
Істинна цінність уяви стосується не тільки минулого, а й майбутнього - форми свободи і щастя, до яких вона закликає, вимагають звільнення історичної реальності. Вона не тільки поєднує раціональні й несвідомі форми психічного, а й спрямовує їх на реалізацію в соціумі того змісту фантазій та утопій, які у буденній "одномірній" чи "репресивній" свідомості здаються найбільш фантастичними та утопічними, саме внаслідок невідповідності
Loading...

 
 

Цікаве