WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема усвідомлення та регуляції молодшими учнями своєї поведінки - Реферат

Проблема усвідомлення та регуляції молодшими учнями своєї поведінки - Реферат

недосконалим формам відповідає неадекватна (завищена або занижена) самооцінка.
Вже згадувана нами Л.С. Сапожнікова зазначає, що адекватна самооцінка складається під впливом оцінко-орієнтаційної діяльності як вчителя, так і окремих учнів, що зростає з класу до класу. Самооцінка молодших учнів виявляється, передусім, в їхніх оцінних судженнях про свої успіхи і невдачі.
Учні першого класу в оцінюванні власного ставлення до навчання і праці здебільшого аналізують факти сьогодення, вчинки, в яких розкривається їх особисте ставлення до навчання. Другокласники у сферу самооцінки вводять вже вчинки, які відбулися в минулому. Повніше, глибше і конкретніше оцінюють вони моральні якості, необхідні в стосунках з товаришами.
Таким чином, самооцінка поведінки фіксує результат пізнання себе. Але будь-яка самооцінка - це єдність раціонального й емоційного компонентів. В емоційному компоненті самопізнання відображає переживання того, що людина пізнає стосовно себе.
Поряд із розвитком самопізнання відбувається і розвиток емоційно-ціннісного ставлення до себе. Генезис цього ставлення залежить від розвитку емоційноі сфери дитини, її емоційного досвіду в цілому.
Спочатку емоції дитини ситуативні і неглибокі. Вона не запам'ятовує своїх емоцій, не співвідносить їх. На основі загального емоційного досвіду в дитини формується й емоційно-ціннісне ставлення до своєї особистості. Проте емоційно-ціннісній інтеграції стосовно себе передує диференціація емоцій.
О.О. Люблінська відзначає, що початкова диференціація деяких емоцій відбувається вже після року. Дитина все більше відчуває радість від усвідомлення своїх можливостей, від доступного їй перетворення навколишнього світу, радість, яку вона переживає, практично пізнаючи себе в різноманітній діяльності. Такі переживання виступають як "підкреслення" дій, що виконуються. Тому маленька дитина і в наступний раз відважується на такі ж або ще складніші дії.
Значення будь-якого почуття стосовно себе вже з самого початку вбачається не в пасивному споглядальному переживанні, а в його активній регуляційній ролі щодо поведінки та різних дій. Так, наприклад, почуття соромливості у дитини сприяє виникненню гальмування внутрішньої її активності, спрямованої на спонукання, що засуджуються оточуючими. Розвиток почуття соромливості перешкоджує прояву негативних спонукань дитини. Висловлюючи негативну оцінку своїх дій, дитини намагається виправитися. Але сприяючи формуванню в неї надмірного почуття сорому, можна підірвати дитячу віру у свої сили і можливості.
Невпевненість у собі з окремих проявів в конкретних ситуаціях поступово збагачується і закріплюється в стійку якість особистості дитини, в рису її характеру - сором'язливіять, що супроводжується збентеженням. Як правило, сором'язливі діти знижують оцінку своїх особистих якостей, а тому вони постійно знаходяться в напрузі, боячись виявити свою вигадану неповноцінність.
Таким чином, аналіз психологічноі літератури, присвяченої даній проблемі, дозволяє розділити іі проблему чи літературу на дві групи. Для однієї є характерним соціологічний та інші види редукціонізму (В.А. Крутецький, К.К. Платонов, К.Г. Мегрелідзе та ін.). У другій групі робіт самосвідомість розглядається як власне психічний процес (Г.С. Костюк, В.К. Демиденко, Л.І. Уманець та ін.).
Генезис самосвідомісті особистості, на думку ряду психологів, відрізняється збільшенням узагальненості та стійкості в сприйманні себе, чергуванням криз та періодів кількісного накопичення знань про себе (Л.І. Божович, Н.О. Логінова, Л.І. Анциферова).
Особливістю розвитку самосвідомісті в молодшому шкільному віці є відсутність виражених криз, поступовість у формуванні здібностей до самосприймання та саморегуляції поведінки; здійснюється "підготовка" до якісних змін самосвідомісті в підлітковому віці (О. Валлок, І.І. Чеснокова). Усвідомлення себе молодшими учнями в основному спрямовано на свою взаємодію з світом, тобто на вчинки, поведінку, взаємодію в колективі і, в меншій мірі, на внутрішнє "я".
"Зовнішня спрямованість" усвідомлення себе молодшими учнями сприяє їх "відкритості" педагогічним впливом (особливо в ситуації само - і взаємооцінки). В цей час розвивається цілісне уявлення про себе, виходячи з якого, учень регулює свою поведінку.
Традиційно у вітчизняній психології вважається, що одним з основних джерел розвитку процесу усвідомлення себе є провідна діяльність (О.М. Леонтьєв, О.О. Люблінська), якою в молодшому шкільному віці є учіння. Адекватно усвідомлюються молодшими учнями дії, спрямовані на засвоєння знань, стосунки із вчителем, ставлення до шкільних вимог. Залежність процесу усвідомлення особистістю себе від провідної діяльності, на думку психологів, не є прямолінійною та односпрямованою, оскільки на неї впливає безліч інших факторів. Дитина не усвідомлює ті зі своїх якостей або ті моменти поведінки, які викликають негативні емоційні переживання. Успішно перебороти це можна шляхом формування потреби в самоаналізі. В ряді випадків неусвідомлення молодшими учнями наслідків своїх вчинків пов'язане саме з небажанням аналізувати їх.
Отже, психологічна проблема оптимізації розвитку усвідомлення себ полягає в тому, щоб самосвідомість (самосприймання, самоаналіз, самооцінка) стала для молодших учнів особистісно значущою діяльністю.
Розвиток потреби молодших учнів у пізнанні своєї поведінки передбачає певну зовнішню організацію їх життя, яка включає ряд обставин-стимулів. Найважливішим з них є створення проблемних ситуацій, вирішити які учень не може без усвідомлення особливостей своєї поведінки. Сприяють розвитку потреби учня в самопізнанні й інші фактори: акцентування вчителем уваги учня на його поведінці та стимулювання виникнення якомога більшої кількості питань, що ставляться учнями в проблемній ситуації тощо. Однак, зовнішня організація сама собою не може безпосередньо визначити діяльність особистості, оскільки "зовнішні умови діють через внутрішні" (С.Л. Рубінштейн). Без внутрішньої готовності сприймати проблемність учень може ухилитися від рішення проблеми.
Самопізнання стає особистісно значущою діяльністю. Якщо учень буде мати можливість у процесі її виконання задовольняти свої актуальні потребиу визнанні себе дорослим, в намаганні виглядати зразковим та затвердити себе в очах дорослих (учителів, батьків). Останнє є однією з провідних потреб молодших учнів, і вона повинна постійно і повністю задовольнятися. Саме за цієї умови самоаналіз буде бажаним для учнів. Вони стають більш уважними до оцінки вчителями їх якостей, і можна очікувати, що з часом у дітей з'явиться готовність керуватися сприйнятою інформацією як "інструментом" самопізнання.
Задоволення актуальних проблем дозволяє учню оптимально включитися в процес усвідомлення себе. Якщо учня буде залучено в тривалий процес усвідомлення себе, і він досягне певних результатів (хоча б під впливом зовнішньої мотивації), то прийде час, коли з'явиться стійке бажання всебічно пізнати свій внутрішній світ, незалежно від внутрішньої мотивації.
Отже, потреба пізнати себе, засвоєння еталону оцінки поведінки та уміння це використовувати виступають психологічними умовами адекватного усвідомлення молодшими учнями своєї поведінки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Божович Л.И. Личность и ёё формирование в детском возрасте. - М.: Просвещение, 1968.
2. Захарова А.В., Андрущенко Т.Ю. Исследование самооценки младшего школьника в учебной деятельности // Вопросы психологии. - 1980. - №4.
3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., -издательство 1975.
4. Мерлин В.С. Очерк психологии личности. Пермь, 1959.
Цукерман Г.А. Формирование у младших школьников оценки своей учебной деятельности // Новые исследования в психологии. - 1978. - №2.
Loading...

 
 

Цікаве