WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Аналіз поняття соціально-психологічної компетентності - Реферат

Аналіз поняття соціально-психологічної компетентності - Реферат

продуктивністю, діяти самостійно й відповідально.
Н.Лобанова у структурі професійної компетентності педагога виділяє професійно-змістовий, професійно-діяльнісний і професійно-особистісний компоненти [12]. Отже, сукупність цих складових компетентності є показником зрілості людини у професійній діяльності, спілкуванні, становленні особистості та індивідуальності професіонала.
Аналізуючи проблеми визначення сутності компетентності, Дж.Равен визначає 37 її видів [16]. Звертає на себе увагу широка представленість у різноманітних видах компетентності категорій "готовність", "здатність", а також таких психологічних якостей, як "відповідальність", "упевненість".Як уважає автор, основними складовими компетентності є внутрішньо вмотивовані характеристики, пов'язані з системою особистісних цінностей (ініціативність, лідерство, безпосередній інтерес до механізмів роботи організації, суспільства загалом, а також до роздумів про можливий уплив на неї саму); уявлення та очікування, пов'язані з механізмами функціонування суспільства та роллю людини в ньому (уявлення особистості про саму себе й про ту роль, яку вона сама відіграє у суспільстві).
Таким чином, Дж.Равен розглядає компетентність як можливість установлення зв'язку між знаннями й ситуацією, як здатність знайти, виявити знання й дію (процедуру), які можна застосувати до розв'язання проблеми (соціальної ситуації).
Досліджуючи комунікативну компетентність як складову культури спілкування, Л.Власенко в якості її складових визначає особистісно-рефлексивні уявлення про розкриття особистісних пріоритетів у соціальному контексті, вміння реалізовувати усвідомлені цінності в спілкуванні та соціально-рефлексивні здобутки - соціальний інтелект особистості як представника спільноти [3]. Таким чином, автор трактує комунікативну компетентність як синтезований прояв досвіду особистості та соціальної рефлексії.
Н.Мельникова [13] комунікативну компетентність трактує як сукупність її комунікативних характеристик, які відповідають вимогам реальної групи, а також соціально-перцептивних та операційно-технічних знань і вмінь, що забезпечують регуляцію та протікання процесу спілкування особистості в групі.
На думку Ю.Жукова, Л.Петровської, П.Растєннікова, слід розрізняти компетентність у орієнтовній частині дії (інтерпретація комунікативної ситуації, виявлення "поля дії") та у виконавчій частині комунікативної дії, що ґрунтується на аналізі та оцінці операціонального складу дії (володіння вербальними засобами спілкування, оптико-кінестичними та паралінгвістичними засобами) [7].
Структура компетентності у спілкуванні спеціально аналізується в роботах С.Петрушина. На його думку, до складу компетентності слід віднести когнітивні (орієнтованість, психологічні знання й перцептивні здібності), виконавські (уміння й навички) і емоційні (соціальні установки, досвід, система ставлень особистості) компоненти [15].
Низка авторів власне комунікативну компетентність розглядають у контексті соціально-психологічної компетентності. А.Сухов, А.Деркач комунікативну компетентність трактують у двох аспектах - як емпатійну властивість і як знання про способи орієнтації в різних ситуаціях та вільне володіння вербальними й невербальними засобами спілкування [17].
Н.Ануфрієва також характеризує комунікативну компетентність як складову соціально-психологічної компетентності [6]. Науковець виокремлює такі компоненти комунікативної компетентності, як комунікативні властивості особистості, що характеризують розвиток потреби у спілкуванні, ставлення до способу спілкування; комунікативні здібності, тобто здатність володіти ініціативою у спілкуванні, проявляти активність; здатність до самостимуляції у спілкуванні.
Т.Єрмаков розглядає структуру компетентності через її активність, що має суттєве значення для розуміння категорії компетентності. Важливим структуроутворюючим компонентом активності він уважає готовність, яка включає в себе мотиваційний, орієнтаційний, операційний, вольовий та оцінний компоненти [5].
Згідно з автором, у особистості, що розвивається, складаються основні передумови для розвитку активності в єдності трьох компонентів - когнітивного, мотиваційного, поведінкового, які відображають рівень розвитку компетентності.
Близьким до поняття "життєва компетентність" І.Єрмаков уважає соціально-психологічну компетентність, яка передбачає здатність індивіда ефективно взаємодіяти з людьми в системі міжособистісних відносин і включає вміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, правильно визначати особистісні особливості й емоційний стан інших людей, обирати адекватні способи спілкування й реалізувати їх у процесі взаємодії [6].
У контексті соціально-психологічного підходу Л.Орбан-Лембрик до особистості поряд з "Я-характеристикою", ментальністю, ціннісно-смисловою, потребово-мотиваційною та когнітивною сферами, емоційно-психологічними станами, локус контролем, соціально-психологічним досвідом, соціальною орієнтацією на установки, статусно-рольовими характеристиками СПК виступає однією із внутрішніх особливостей та поведінкових проявів особистості. Л.Орбан-Лембрик під СПК розуміє сукупність комунікативних, перцептивних та інтерактивних знань, які дають змогу індивіду орієнтуватись у соціальних ситуаціях, міжособистісних відносинах, приймати правильні рішення та досягати певних цілей [14].
Варто підкреслити цінність поглядів М.Бобнєвої стосовно соціально-психологічних властивостей особистості. Вона виділяє соціально-психологічні властивості особистості як такі, що належать до вторинних властивостей та якостей особистості (порівняно з "базовими" - загальнопсихологічними) [2].
Ці властивості, на думку Л.Лєпіхової, виступають складовими СПК. У якості складових СПК, визначених експериментальним шляхом, Л.Лєпіхова виділяє симптомокомплекс особистісних властивостей: соціальний інтелект; адаптивність до соціальної ситуації; особистісна гнучкість; вербальний інтелект; м'яка домінантність як керівництво ситуацією; соціальна сміливість; ініціатива в контактах; упевненість у собі; успішність у житті. Автор розглядає СПК як механізм, а не сутність соціально-психологічної поведінки особистості, що вигідно доповнює всі інші види компетентності особистості, які так чи інакше пов'язані з інтерперсональними відносинами [11].
Отже, у
Loading...

 
 

Цікаве