WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Феномен емпатії у психологічних дослідженнях - Реферат

Феномен емпатії у психологічних дослідженнях - Реферат

тому що в них актуалізується та чи інша потреба стосовно іншої людини.
Природу емпатії також не всі розуміють однаково. Деякі вчені вважають, що емпатія є природженою властивістю людини, яку вона успадкувала в дуже послабленому вигляді від первісних пращурів або навіть від тварин. Французький зоопсихолог Р.Шовен, відмовляючись від порівняння тварини й людини у сфері інтелектуального, зазначив: "Але є галузь, у якій наша поведінка справді елементарна й де ми в значній мірі ссавці та маємо дуже багато спільного з мавпою та щуром, ніж ми це собі уявляємо. Мова йде про велику сферу емоційного" [3, с.66]. Інші вчені вважають, що перші емпатійні реакції дитини на психічні стани матері - тривогу, страх, сум - можна простежити вже у дітей у віці
2-3 місяців. Згадані реакції носять характер плачу, рухливого збудження, відмови від їжі. З розвитком зорового та слухового аналізаторів реакції дитини на дорослого стають більш інтенсивними та різноманітнішими.
Емоційне життя дитини періодів новонародженості та немовляти вивчалося багатьма психологами: Л.Галігузовою, О.Запорожцем, Т.Землянухіною, М.Лісіною, С.Мещеряковою, Д.Ельконіним.
У дослідженні С.Мещеряковоїдоведено, що в дітей у віці від 1 до 6 місяців активно формується прагнення до співпереживання з дорослим. Природний контакт з дорослим призводить до розвитку в дитини повної емоційної ідентифікації з ним.
Н.Лисенко вивчала генезис здатності співчувати у дітей від 6 місяців до 3 років. Було, зокрема, встановлено, що розвиток мовлення та рухливості дитини сприяє розвитку емпатії. Уже у 2 роки діти співчувають не лише близькій їм людині, але й дітям-одноліткам. Вони активно співпереживають не тільки у випадках безпосереднього задоволення прохання дорослих, але й за власною ініціативою.
Велике значення кризі 3 років у розвитку емпатії надавав французький психолог А.Валлон. Цей період, на його думку, дуже важливий тим, що у цьому віці інтенсивно розвивається уявлення про себе як про істоту, що активно спілкується та переживає. У 5 років діти вже здатні переживати гострі приступи заздрощів і виявляти сильне співчуття.
У російській психології накопичено дані, що дозволяють розглядати розвиток емоційної сфери в контексті процесу формування особистості. Починаючи з робіт О.Лазурського і Г.Трошина та закінчуючи дослідженнями сучасних науковців, можна постежити достатньо глибокі взаємозв'язки між проявом особистісних новоутворень та особливостями емоційної сфери.
Так, О.Запорожець та Я.Неверович у своїх дослідженнях показали, що при переході від раннього до дошкільного віку, з виникненням найпростіших видів продуктивної діяльності відбуваються зміни емоційних процесів, які здійснюють регуляцію такої діяльності. Так, виникають зміни змісту афектів (емоцій), які виявляються в першу чергу у виникненні особливих форм співпереживання, співчуття до інших людей, задля яких здійснюються дії.
За М.Кистяковською, перше почуття симпатії до близького дорослого виникає на основі довгого накопичення актів ситуативно-особистісного спілкування, які задовольняють дитину.
Як стверджує Г.Бреслав, "з розвитком первинної симпатії у дитини виникає синтонія - здатність відповідати на емоційний стан іншої людини (насамперед "близької", "симпатичної"). Синтонія, у свою чергу, є основою співпереживання - здатності "привласнювати" основні властивості емоційного стану іншої людини та приміряти на себе її життєву ситуацію. Уже наприкінці першого року життя з'являється синтонія як "зараження" відповідним емоційним станом у безпосередній взаємодії. Латентний період "зараження", його тривалість та інтенсивність можуть бути використані як основні параметри розвитку синтонії. Саме у формі синтонії проявляються перші досить нестійкі симпатії, які складаються на основі насиченості та частоти ситуативно-особистісного спілкування" [3, с.69-70]. Автор зазначає, що в порівнянні з віком немовляти, у ранньому дитинстві синтонія перетворюється на активний процес пошуку оптимальної співпраці з дорослим, де дитина певним чином провокує емоційний відгук. У дошкільному дитинстві синтонія втрачає своє значення, тому що дитина вже достатньо незалежна від безпосереднього впливу ситуації. Так, Г.Бреслав наголошує, що "стан іншої людини зачіпає дитину лише за умови її активного включення в ситуацію породження цього стану, коли вона достатньо безпосередньо знайомиться з причинами цього стану. Мова йде про здатність поставити себе на місце іншого та пережити його успіхи та невдачі як свої, яка поступово з'являється у дошкільника" [3, с.73].
І.Бех наголошує на тому, що джерелом емоційної енергії для виникнення процесу співпереживання може бути емоційно збагачений рухливий образ. Процес співпереживання з'являється достатньо легко на ранніх етапах розвитку дитини, бо сила емоційного компонента рухливого образу досить велика. Стосунки, що складаються між суб'єктом співпереживання та суб'єктом переживання, входять до психологічної структури співпереживання. Сприйняття та визначення емоційного стану суб'єкта переживання є метою психологічної діяльності суб'єкта співпереживання. Успіх досягнення цієї мети визначається силою виразності експресивних проявів суб'єкта переживання. Якщо експресивна реакція недостатньо яскрава, вона не викликає емоційного відгуку. Для виклику процесу співпереживання зміст указаної мети є достатньою та необхідною умовою. І.Бех зазначає, що у деяких дослідників складається ілюзія про співпереживання як уроджену якість особистості. З віком простежується тенденція до зменшення емоційної сили рухливих образів суб'єкта, що неминуче ускладнює процес виникнення співпереживання. Дослідник уважає, що з часом психологічна структура процесу співпереживання зазнає певної трансформації, через те що до цієї структури включається додатковий компонент - виховний вплив іншої людини. Метою такого впливу є пошук психологічних засобів, що дозволять оптимізувати емоційний компонент рухливого образу й таким чином викликати процес співпереживання. Так, коли психологічний засіб (виховний вплив) включається до психологічної структури процесу співпереживання, то останній здійснюється на основі мислення (розуміння), але не на основі сприйняття та пам'яті як відтворення емоційного переживання за допомогою подібної асоціації.
С.Максименко визначає емпатію як "індивідуально-психологічну властивість, що характеризує здатність людини до
Loading...

 
 

Цікаве